Сутність правового режиму майна суб’єктів підприємницької діяльності

 

 

Почати слід з доктринальних визначень «правового режиму майна». Зазначена категорія досліджувалась у вітчизняній цивілістичній доктрині ще за радянських часів. Так, А. В. Венєдіктов [9, с. 352] під правовим режимом державного майна розумів об’єм прав та обов'язків окремих держорганів (у т. ч. підприємств) у відношенні відповідних видів державного майна або порядок управління даною частиною єдиного фонду державної власності, порядок використання відповідних видів державного майна підприємствами, а також умови (межі та порядок) звернення стягнення на це майно за зобов’язаннями державних підприємств. Ю. С. Цимерман [10, с. 33] визначав правовий режим основних та оборотних засобів підприємства як закріплений у юридичних нормах порядок оперативного управління ними з боку підприємств і органів господарського керівництва.

Але найбільш вдалим і повним вважалось визначення, запропоноване С. М. Корнєєвим [11, с. 34-35; 12, с. 4]: «правовой режим имуществапредприятияпредставляетсобойустановленныйгосударством в правовых нормах порядок полученияпредприятиемимущества в оперативноеуправление, объем его прав и обязанностей по поводу владения, пользования и распоряженияимуществом (учет, использование, случаи, когдадопускаетсяпродажа, обмен, сдача в аренду и тому подобное), а такжеграницыраспоряженияуказаннымимуществомвышестоящихоргановхозяйственногоуправления (перераспределение, изъятие и тому подобное) и порядок обращениявзыскания на отдельныевидыимущества по требованиюкредиторов».

У сучасній вітчизняній науці також заслуговує на увагу визначення правового режиму майна, запропоноване В. С. Щербиною [15, с. 137]: «правовий режим майна – це встановлені правовими нормами структура цього майна, порядок його придбання (формування), використання і вибуття, а також звернення на нього стягнення кредиторів».

Під правовим режимом майна суб'єктів господарювання в теорії господарського права розуміють встановлені правовими нормами:

а) структуру цього майна;

б) порядок його придбання (формування), використання і вибуття;

в) порядок звернення на нього стягнення кредиторів.

Майнові права суб’єктів господарювання захищаються законом.

Вилучення державою у суб’єкта господарювання його майна допускається не інакше як у випадках, на підставах і в порядку, передбачених законом.

Збитки, завдані суб’єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону [7].

Право власності та інші майнові права суб’єктів господарювання захищаються у способи, зазначені у ст. 20 ГКУ (визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з передбачених законом підстав; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб’єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов’язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних, оперативно-господарських та адміністративно-господарських санкцій; встановлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом).

Основу правового режиму майна суб’єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права: господарського відання, оперативного управління, а також оперативного використання майна [7].

Право власності – основне речове право у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 134 ГКУ суб’єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на власний розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб’єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (або їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб’єктам для використання його на правах власності, господарського відання чи оперативного управління або на основі інших форм правового режиму майна. Майно, що використовується в господарській діяльності, може перебувати у спільній власності двох або більше власників [8].

Правовий режим власності та правові форми реалізації права власності у сфері господарювання визначаються ГКУ.

Повноваження власника регламентовані ст. 135 ГКУ, де вказано, що власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (або їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на власний розсуд визначаючи мету і предмет господарської діяльності, структуру утвореного ним (або ними) суб’єкта господарювання, склад і компетенцію його (або їх) органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб’єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення господарської діяльності заснованих ним (або ними) суб’єктів господарювання відповідно до законодавства. Власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на правах власності та господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності – на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у встановлених законом межах інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до ГКУ та інших законів. Власник має також право здійснювати організаційно-установчі повноваження на основі належних йому корпоративних прав відповідно до ГКУ та законів України. Державні та комунальні підприємства можуть бути об’єднані за рішенням власника (уповноваженого ним органу) у державні (комунальні) господарські об’єднання,