Сутність правового режиму майна суб’єктів підприємницької діяльності

Відповідно до закону управління об’єктами державної власності здійснюють Кабінет Міністрів України і за його уповноваженням центральні та місцеві органи виконавчої влади. У передбачених законом випадках управління державним майном здійснюють також інші суб’єкти.

Кабінет Міністрів України встановлює перелік державного майна, яке безоплатно передається у власність відповідних територіальних громад (комунальну власність). Передання об’єктів господарського призначення з державної у комунальну власність здійснюється в порядку, встановленому законом [15].

Отже, не можуть бути об’єктами передання з державної у комунальну власність підприємства, що здійснюють діяльність, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям. Види майна, що може перебувати виключно в державній власності, відчуження якого недержавним суб’єктам господарювання забороняється, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій, визначаються законом.

 

 

Міжнародний досвід розвинутих країн часто виступає певним підґрунтям і базою для проведення змін і доопрацювання проблемних питань в середині певної країни. За допомогою практики іноземних держав можливо вийти на новий рівень розвитку, досягти більших успіхів у тій чи іншій сфері суспільного життя.

Тому дослідження правового становища суб’єктів організаційно-господарських відносин буде дуже актуальним з огляду на інтеграційні процеси у сфері економіки, недостатність в Україні досвіду оптимального регулювання зазначених відносин в ринкових умовах господарювання, прагненням нашої країни адаптувати власне законодавство до кращих міжнародних та зарубіжних стандартів [16].

Проаналізувавши законодавство зарубіжних країн можна визначити, що саме поняття організаційно-господарських повноважень та їх суб’єктів в іноземних державах як правило не зустрічається. Проте ряд органів державної влади та інших суб’єктів господарської діяльності наділені даними організаційними повноваженнями, просто вони приховані під іншими термінами і поняттями.

Згідно з концептуальною основою МСБО власний капітал – це частина активів підприємства що залишається після вирахування всіх його зобов’язань.

В США капітал зазвичай розуміється – чисті активи підприємства (активи за вирахуванням зобов’язань). Власний капітал компаній США складається з двох частин: авансованого, тобто вкладеного капіталу – інвестицій, зроблених акціонерами, та реінвестованого, накопиченого нерозподіленого прибутку – частини прибутку, отриманої від ведення комерційної діяльності та вкладеної у підприємство, та нерозподіленої між учасниками (акціонерами), тобто прибуток за мінусом податку на прибуток та дивідендів [19].

У Франції капітал містить деякі особливості по відношенню до класифікації в інших країнах:

1 Інвестиційні гранти.

2 Спеціальні податкові знижки.

Оскільки переоцінка активів зазвичай призводить до появи податкових зобов’язань, створюються резерви на переоцінку.

У Франції існує три типи резервів:

1 Амортизаційний – відображає будь-яке зменшення оцінки активу (наприклад резерв сумнівних боргів).

2 Податковий – є спеціальними податковими пільгами і непов’язаний з економічною оцінкою компанії (відображається в складі капіталу).

3 Провізорний – відображається як окрема позиція в балансі, що поділяється на дві частини:

- резерв на умовні фактори господарської діяльності, що включає суми з тривалих судових розглядів, ризиків, валютно-обмінних операцій по гарантіях тощо;

- резерв на витрати, який може включати резервування відстрочених витрат, пенсійних зобов’язань та інших аналогічних об’єктів [20].

В Польщі розмір акціонерного капіталу повинен бути наведений у статуті. Капітал який називають власним фондом, складається з: статутного, підписаного (неоплаченого), додаткового капіталу, резервів на переоцінку активів, іншого резервного капіталу, нерозподіленого прибутку, чистого прибутку, або збитку фінансового року. Резерви утворені для оподаткування доходів організації або фізичних осіб слід відрізняти від інших резервів.

В Естонії до власного капіталу належать акціонерний або пайовий капітал за номінальною вартістю, перевищення (зниження) номінальної вартості, капітал переданий в дарування, резерви, прибуток, власні акції та паї [11].

У Великобританії переважають такі організаційно-правові форми підприємств як корпорації та партнерства. Це свідчить про переважання у власному капіталі частки інвестованих вкладів. Джерела утворення засобів поділяються на дві групи:

1 Власний (акціонерний) капітал

2 Позиковий (залучений) капітал.

Відповідно до італійського законодавства компанія може володіти не більше ніж 10% від всього заявленого акціонерного капіталу. На ці акції не відбувається виплата дивідендів, а права голосу резервуються поки акції не перейдуть до нового власника. В звітності відображається за ціною придбання [19].

У Німеччині компанії схильні до довгострокового фінансування (зовнішнє за рахунок банківських кредитів, внутрішнє через пенсійні схеми).

В Нідерландах встановлюється мінімальний розмір резерву переоцінки, що є обов’язковим для всіх підприємств. Він формується в тому випадку коли активи оцінюються за поточною вартістю.

В Італії компанія може володіти не більше ніж 10% від всього заявленого акціонерного капіталу. На ці акції не відбувається виплата дивідендів.

Власний капітал американської, англійської, німецької чи французької компанії трактується аналогічно міжнародний стандарт. Ця інформація відображається в останньому розділі балансу зарубіжних компаній. В звіті про фінансовий стан, як ще інакше називають бухгалтерський баланс, в зарубіжній практиці, власний капітал може бути представлений у розділі зобов’язань або ж відразу після активу. Розміщення статей балансу, які представляють власний капітал не впливає на оцінку цих статей та відображення їх в звітності [20].

Отже, власний капітал в різних країнах світу має свої особливості, продиктовані