Сутність Просвітництва

Зокрема, Шарль-Луї де Секонда Монтеск’є вважав, що люди, щоб вижити, всупереч Гоббсу, живуть за законами взаємодопомоги. Природний стан – це мирне життя людей у сім’ї. Ворожнеча між ними виникла пізніше. Отже, держава і право виникають з загострення соціальних конфліктів. Держава – продукт свідомої діяльності людей, її мета вгамувати суперечності у суспільстві шляхом примушення членів суспільства додержуватись законів. Держава справедлива за своєю природою, а несправедливість притаманна її посадовим особам і урядам. Три системи правління: республіканське (демократія, аристократія), монархічне (одноособове шляхом законів), деспотичне (одноособове без законів). У кожного з них свій принцип: республіка – доброчесність, монархія – честь, деспотія – страх. Виступав за республіку, але допускав і конституційну монархію. Для досягнення політичної свободи потрібен поділ влади на законодавчу (у народу), виконавчу (у чиїхось одних руках), судову (не зовсім влада). Цей розподіл критикували як передчасний.

Згідно ідей Монтеск’є закон взагалі – це людський розум. Виділив два види законодавчого механізму: природні закони (витікають з біологічної природи людини), соціальні закони (придумані людьми). Людина підвладна природним законам (бажання миру, добування їжі, необхідність спілкування з людьми на їх взаємне прохання, жити у суспільстві) та ще складає свої – і обидва порушує. Люди від природи слабі, об’єднавшись у спільноту стають сильнішими. Тоді рівність між ними зникає і виникають два види війн: між особами і народами. Це вимагає встановлення законів. Існує три види права: міжнародне (між країнами) ; політичне (між керуючими і керованими) ; громадянське (регулює відносини між громадянами держави). Свобода є право робити те, що дозволено законом. Отже право – міра свободи, яка означає справедливість, передує закону і визначає його. Закони відповідають географії держави, тому вони різні. Закон повинен бути: точним, ясним, простим, стислим, однозначним тощо. «Дух законів» – це різні фактори, які впливають на позитивне законодавство. На природному праві неможливо побудувати універсальну систему законів, бо різні умови існування.

Жюльєн Офре де Ламетрі підкреслював, що соціальне життя – необхідна умова формування людської свідомості. Доброчесною людина може стати лише шляхом виховання у суспільстві. В цьому завдання і цінність держави, яке силою влади повинно зміцнювати суспільство, обмежуючи відцентрові тенденції. Він пропагував натуралістичний погляд на мораль, бо людині притаманний «природний закон», завдяки якому вона розуміє добро і зло. Але людина – віроломна, хитра і підступна істота. Тому доброчесність її залежить тільки від виховання. Захищав атеїзм, бо залог моральної поведінки атеїста – зрілі, виважені, філософські роздуми.

Жан-Жак Руссо заперечував божественне право монархії. Відкрито говорив про суверенітет народу. Народ такий, яким його робить держава. Значить, потрібно знайти найкраще державне правління. Держава виникає з вимушеного договору. Демократія для малих держав, аристократія – для середніх, монархія – для великих. Приватна власність – основа нерівності, яка виникає з державою в результаті розвитку землеробства. Будує ідилічну державу, яка має всі права на індивіда і його свободи.

Він заявляв, що у державі природне право кожного обмінюється на договірне (позитивне) еквівалентне природному. Ціле вище за частину, тому припис загальної волі обов’язковий для усіх (тобто обмеження свободи індивіда). Всі повинні бути рівними. Розділяє закони, які існують в державі на: політичні (регулюють відносини суверена і держави) ; громадянські (регулюють відносини між громадянами) ; кримінальні (регулюють відносини між людиною і законом). Норови і звичаї, громадська думка – складають дійсну сутність держави. Закон, не стверджений народом, не закон.

Клод Адріан Гельвецій вважав, що феодальний абсолютизм застарів і гальмує соціальний розвиток суспільства. Потрібна держава «загального благодіння». Ідеал держави – демократична федеративна республіка з конституційною монархією. Завдання держави – вгамовувати пристрасті між людьми за допомогою законів. Причинами виникнення держави є ріст населення, а також вроджений деспотизм, який породжується неуцтвом. Розвинув теорію інтересу. Суспільне благо може бути лише там, де приватні інтереси поєднані з суспільними. Цього можна досягти шляхом просвітництва і справедливого розподілу матеріальних благ.

Він виступав за права третього стану, за третій шлях розвитку, який ще треба знайти (тут закони забезпечують благодіння, справедливість). Несправедливість – порушення угоди, закону. Тільки страх примушує людей бути справедливими щодо інших. Повага людей до справедливості завжди є лише повагою до сили. Діяльністю людей керують пристрасті, їхні соціальні інтереси, бажання щастя. Просвітництво повинне вчити розумному обмеженню потреб. Виступав за рівноправність народів.

Просвітники заклали фундамент сьогоднішніх соціальних наук в тому числі і філософії права. Правова наука за ними була головним засобом у побудові політики, призваної вести людей до загального щастя.

 

 

Філософська антропологія в широкому значенні – це філософське вчення про природу, сутність, призначення людини в природному і соціальному світі, про співвідношення раціональних і нераціональних, свідомих і несвідомих сутнісних сил людини, у вузькому – напрямок західної філософії XX ст. (засновники М. Шелер, Г. Преснер). Особливістю сучасної європейської філософської антропології є її синтезуючий характер, тобто за змістом вона вбирає в себе філософські напрямки: філософію життя, екзистенціалізм, персоналізм, феноменологію, психоаналіз, герменевтику тощо, котрі доповнюють один одного.

Ірраціоналістична, навіть міфологічна антитеза раціоналістичній традиції постає з творів представників філософії життя, яка об’єднала таких