Система соціального захисту громадян у Франції

 

Вступ

Історія розвитку. Виникнення системи соціального захисту

Система соціального страхування Четвертої Республіки

Соціальна політика П'ятої Республіки

Реформи соціального забезпечення 1990-х – 2010-х рр.

Пенсійне зпечення

Медичне страхування

Страхування по безробіттю

Умови надання допомоги

Список використаних джерел

 

 

У Франції система соціального захисту населення відноситься до одного з варіантів моделі соціального страхування Бісмарка, яка переважає в Європі. Вона передбачає перерозподіл поточних доходів бюджету соціального забезпечення, формується за рахунок внесків найманих працівників і підприємців на користь пенсіонерів та потребуючих.

На початку 90-х років ХХ століття в більшості країн ця система була піддана серйозним змінам. Їх мета – виправлення незбалансованість бюджету соціального забезпечення, що виникли, а також вирішити проблеми, пов'язані з демографічною ситуацією, яка радикально змінилася. Спочатку ретельно аналізувався найбільш вдалий досвід таких реформ у всіх країнах, особливо у вирішенні фінансових проблем. Відбувалося зближення моделей соціального захисту країн Європи, введення єдиних принципів її організації. Проте в той час йшлося не про створення уніфікованої європейської моделі соціального забезпечення, а лише про об'єднання основних базових принципів, які насамперед були б адекватні певному історичному процесу, який відбувався в даній країні, а також які б знаходились в руслі політики, яку проводять країни Європи, що підписали Соціальну Хартію.

Система соціального захисту громадян у Франції сформувалася в перших три післявоєнні десятиліття при великій участі держави в цьому процесі. Керівництвом цією системою і її фінансуванням повинно були здійснюватися на паритетних засадах представниками профспілок і об'єднаннями підприємців за участю уряду. Успішний розвиток економіки Франції створював матеріальну базу для існування системи соціального захисту і сприяв збереженню стабільності в суспільстві. Енергетична криза 70-х років і структурна перебудова економіки виявили слабкі сторони і дорогий характер системи соціального забезпечення, яка тоді функціонувала.

Саме тоді виявилась необхідність реформування системи соціального захисту, який став непосильним тягарем для державного бюджету. З 1993 р. французький уряд приступив до здійснення реформ в даному напрямку, а у 1997 році він було вимушений скоротити витрати на соціальне забезпечення, які все ж склали більше чверті ВВП. За цим наступили і інші заходи.

Необхідно сказати, що у Франції реформування структур соціальних захисту населення супроводжувалось посиленням впливу державної влади в управлінні всією системою соціального захисту. Такий крок різко виділив її серед інших провідних країн Європи, так як тоді в цей період в європейській суспільній думці була тенденція про скорочення надмірної регулюючої ролі держави, і все більша кількість французьких вчених і громадських діячів підтримувало її.

Для французької моделі соціального забезпечення характерні деякі особливості: по-перше, дуже складна організаційна структура, по-друге, висока доля витрат на соціальні програми, яка перевищує середній рівень по Європейському Союзу, по-третє, існування розгалуженої системи професійно-галузевих схем соціального страхування, наявність розвиненої системи сімейних допомог, по-четверте, велика роль додаткових систем соціального забезпечення, особливо в сфері пенсійного і медичного страхування. По-п'яте, великою відмінністю французької системи соціального захисту від інших європейських є її фінансування переважно за рахунок внесків соціального страхування. По-шосте – існування різноманітних страхових фондів, які реалізують окремі соціальні програми, які доповнюють обов'язкові соціальні послуги в межах загальних обов'язкових схем соціального захисту.

 

 

Французька система формувалась під впливом німецького досвіду, але сам процес її створення відбувався повільно. Ще у ХІХ ст. у Франції активно розвивається рух взаємодопомоги, що до сих пір відіграє помітну роль у політичному житті країни. До 1900 р. у Франції було 13 тис. товариств взаємодопомоги, до яких входило загалом 2, 5 млн. чол. Рух взаємодопомоги продовжував розвиватись і в перші десятиліття ХХ ст. : у 1940 р. ним було охоплено майже 10 млн. членів.

Наприкінці ХІХ ст. починається процес формування французької системи соціального страхування, котра відділяється від системи товариств взаємодопомоги. 8 квітня 1898 р. був прийнятий Закон про нещасні випадки на виробництві, котрий зобов'язував працедавця компенсувати робітникам шкоду, що була завдана внаслідок нещасного випадку. Щоб мати можливість здійснити ці виплати, працедавець мав бути застрахованим у приватних страхових компаніях. Створення державного страхування в ті роки не передбачалось.

Першою спробою створити пенсійну схему, засновану на принципі відрахувань, було прийняття у 1910 р. Закону про робітничо-селянські пенсії. Була встановлена єдина ставка відрахувань до фонду, організованого працедавцем, профспілкою, товариством взаємодопомоги, або до національних, регіональних, галузевих фондів, якими керували представники працедавців, робітників та уряду. Однак суперечки з приводу обов'язкового характеру відрахувань не дозволили цій схемі охопити все населення[6].

Початок системі державного страхування поклав прийнятий в 1930 р. Закон про соціальне страхування. Закон ввів обов'язкове страхування для найманих працівників у промисловості та торгівлі, чий заробіток був нижчим певного рівня. Закон передбачав страхування на випадок хвороби, народження дитини, інвалідності, старості і смерті. На початок Другої світової війни дві третини французів були застраховані на випадок хвороби, при цьому вони могли лікуватись в будь-якому медичному закладі на власний вибір.

В Законі 1930 р. відзначалось, що роботодавець та працівник повинні робити щомісячні внески в розмірі 8%. Страхування на випадок старості забезпечувало 40% середньої заробітної