Система соціального захисту громадян у Франції

Окрім основних у Франції існують обов'язкові додаткові системи соціального страхування, що функціонують на основі міжпрофесійних національних угод. Велика частина обов'язкових додаткових систем страхування у зв'язку зі старості зосереджена в рамках двох фондів. Перший охоплює всіх найманих працівників і фінансується за рахунок обов'язкових внесків підприємців (4% фонду заробітної плати) і найманих працівників, що сплачують 2% із заробітної плати. Другий фонд здійснює обов'язкове пенсійне страхування керівних службовців і управлінських працівників.

Окрім системи трудових пенсій у Франції існує система соціальних пенсій. Виплата останніх гарантується державою всім людям похилого віку незалежно від характеру і тривалості професійної діяльності. В останнє десятиліття динаміка зростання соціальних пенсій випереджала темпи підвищення доходів працівників. Так, у 2000 р. гарантований мінімум доходу для самотніх осіб старших 65 років складав 3 600 франків у місяць, а для родинної пари – 4 945 франків. Дана категорія пенсіонерів має ряд соціальних пільг: безкоштовне телефонне обслуговування, безкоштовну юридичну допомогу, звільнення від податку на житло, земельного податку і деякі інші пільги. Фінансове забезпечення системи соціальних пенсій для людей старших 65 років здійснюється через фонд солідарності у зв'язку зі старістю. Його діяльність керується декретами Державної ради, а пряме управління здійснюється адміністративною радою і наглядовим комітетом до складу якого входять депутати парламенту. Доходи фонду формуються із засобів, отриманих від загального соціального внеску та частини акцизів і мит на алкогольні і безалкогольні напої. Дефіцит фонду може усуватися по відповідному рішенню парламенту із коштів державного бюджету.

 

 

Французька система медичного страхування поділяється на декілька окремих підсистем, що розрізняються за професійною ознакою. Найбільш великою, яка охоплює більше 80% населення, є спільна система медичного страхування. Поряд з нею існують інші дрібніші страхові режими для працівників окремих професійних груп і галузей. Такими є система страхування для державних службовців і працівників сільського господарства (близько 9% населення), страхування для самостійно зайнятих працівників (6%), а також дрібніші системи медичного страхування найманих працівників різних професійних груп (гірників, залізничників, моряків і ін.). Медичне страхування включає медичні, стоматологічні, фармацевтичні, а також лікарняні витрати. При цьому маються на увазі не лише витрати самого застрахованого, але і інших осіб: дружини або чоловіка застрахованого, а також згідно закону і співмешканки, якщо вона повністю залежить від застрахованої особи. Крім цього, правом на медичне обслуговування користуються також діти застрахованого до досягнення ними 20 років, а також інші родичі, які спільно з ним проживають та ведуть домашнє господарство.

Всі мешканці Франції, навіть злидарі, мають право на страховий мінімум медичних послуг. Медичне страхування є обов'язковим та оплачується робітником (1/4) та працедавцем (3/4). Вибір лікаря або кліники є особистою справою пацієнта. Варто відмітити, що, згідно з оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров'я, Франція перебуває на першому місці у списку зі 191 країни за загальним рівнем охорони здоров'я. Лише 0, 1% населення країни не охоплено загальним медичним страхуванням.

Французька система медичного страхування заснована на принципі значної компенсації у випадку будь-якої медичної проблеми та повної компенсації у випадку важкого захворювання. За умов стандартних розцінок компенсується 80% вартості лікування та від 80 до 40% вартості ліків, в залежності від ступеню їх медичної необхідності. Необов'язкові ліки не оплачуються. Звичайна вартість візита до лікаря становить 20 євро, але може бути вищою в залежності від кваліфікації лікаря. У випадку важкого захворювання, включно з хворобами, пов'язаними зі старістю, страхування покриває 100% вартості лікування та ліків. «Carte vitale», таким чином, слугує практично грошовим еквівалентом. Ліки, які виписуються лікарем, зазвичай можливо без проблем купити в будь-якій французькій аптеці.

Управління системою медичного страхування здійснюється за принципом паритету: кожне регіональне відділення («каса») має свою керівну раду, що складається з представників профспілок та спілок працедавців у співвідношенні 50/50. У випадку суперечностей держава виступає в якості арбітра. Приватні внески пацієнтів дуже обмежені, фінансування має переважно суспільний характер.

 

 

Французька система страхування по безробіттю базується на колективних угодах між організаціями працедавців і найнятих робітників. У Франції існують два великі фонди страхування по безробіттю, керовані на паритетних засадах представниками трудящих і підприємців: Національний союз сприяння зайнятості в промисловості і торгівлі (Union national pour l'emploi dans l'industrie et le commerce) UNEDIC і Асоціація сприяння зайнятості в промисловості і торгівлі (Association pour l'emploi dans l'industrie et le commerce) ASSEDIC. Перша організація відповідає за фінансові питання і функціонування всієї системи страхування по безробіттю. Крім того, в її компетенції знаходяться заходи щодо професійної реабілітації безробітних, а також професійне навчання і перекваліфікація. Друга організація керує страховими рахунками, відповідає за надходження внесків, а також за виплату допомоги по безробіттю. Разом з цими двома установами у французькій системі страхування по безробіттю діє також ще одна організація – Національне агентство зайнятості (Agence Nationale pour l'Emploi), в коло обов'язків якого входить сприяння в пошуку роботи, інформування про стан ситуації на ринку праці і надання послуг з професійної орієнтації.

З 1 січня 2009 року ANPE і ASSEDIC реорганізувалися в одну єдину структуру – POLE-EMPLOI. У системі забезпечення по безробіттю у Франції виділяються два основні види допомоги, виплата якої залежить від певних передумов. Перший вид – це допомога, виплата якої пов'язана з такими обставинами, як наявність страхового стажу і виплата страхових внесків протягом певного часу. Ця частина системи будується на загальних страхових принципах. Другий вид – так звана допомога солідарності (допомога по безробіттю), призначена для безробітних, що не мають права на страхову допомогу.

Умови надання допомоги

Право на допомогу в рамках соціального страхування по безробіттю надається за наявності ряду умов:

• причиною безробіття не повинно бути звільнення за власним бажанням;

• для отримання допомоги безробітний має бути зареєстрований на біржі праці, де він підписує так званий «план сприяння для повернення до зайнятості», в якому визначаються як права і обов'язки самого безробітного, так і обов'язки служби зайнятості;

• обов'язковим документом є спеціальний проект особистих дій, в якому визначаються дії безробітного з пошуку роботи;

• передумови працездатності, активного пошуку роботи, а також наявності необхідного страхового стажу протягом як мінімум 4 місяців за останні 18 місяців, які передували закінченню трудового контракту.

 

 

Безусий В. В. До вивчення закордонного досвіду в сфері забезпечення зайнятості населення // Форум права. – 2010. – № 4. – С. 54.

Лукьянова Г. Система социальной защиты во Франции (пути реформирования) // Современная Европа. – 2001. – № 4. – С. 61.

Мартин Э. Социальное обеспечение в Великобритании и Франции // Свободная мысль – ХХІ. – 2005. – № 8. – С. 104.

Романець О. В. Система соціального захисту: Досвід Франції // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». – Серія: Економіка. – Вип. 10. – Ч. 2. – С. 413

Севрюков Д. Г. Соціальна держава у Франції в ХХ – ХХІ ст. // Митна справа. – 2011. – № 5. – Ч. 2. – С. 438-439.

Снисаренко К. Л. Реформы системы социального обеспечения во Франции (1993-1997 гг.) // Белорусский журнал международного права и международных отношений. – 2004. – № 4. – С. 65.