Система соціального захисту громадян у Франції

Реформи соціального забезпечення 1990-х – 2010-х рр.

Енергетична криза 70-х рр. та структурна перебудова економіки у 80-х рр. продемонстрували слабкі сторони системи соціального забезпечення, що склалась, насамперед великі затрати на неї. На початку 90-х рр. темпи розвитку економіки Франції уповільнились. Зберігався високий рівень безробіття, збільшувалась її середня тривалість. Державний борг у 1996 р. склав 100% ВВП.

У зв'язку з цим прискорилось зростання дефіциту бюджету соціального забезпечення. Це стимулювалось збільшенням кількості осіб, охоплених різними соціальними програмами. Велике значення мали й демографічні фактори: скорочувалась народжуваність, збільшилась середня тривалість життя населення. Згідно з відомостями Національного інституту статистики та економічних досліджень, у 90-х рр. вже три чверті французьких родин користувались допомогою держави. При цьому постійно зростали суми практично всіх видів соціальної допомоги.. За період з 1970 до 1997 рр. вони зросли на 16, 1%. Серед соціальних видатків у 1996 р. більшу частину складали пенсії за старістю (43, 5%), допомога на випадок хвороби (24, 8%), родинні виплати (5, 9%).

Набір проблем, притаманний всім системам добробуту Західної Європи, змусив Францію у 1990-х рр. розпочати модернізацію соціальної держави. Оскільки надходження в бюджет, джерелом яких в основному є податок з доходів, недостатні, то в 1991 році був введений загальний соціальний внесок, а в 1996 році – внесок на погашення соціальної заборгованості. Завдяки цим заходам збільшився обсяг зборів з інших видів доходів. Таким чином, обсяг коштів від стягнення податку з доходів склав тільки 66, 5% від доходів соціального страхування.

Важливим кроком стало прийняття в червні 1999 р. Закону про всезагальне медичне страхування, який набрав чинності 1 січня 2000 р. Згідно з законом, право на медичне страхування отримали всі постійні мешканці Франції. При цьому ті, в кого дохід нижче певного рівня (сьогодні до них відносяться 1, 8% населення), страхуються безкоштовно. Замість колишньої системи індивідуального страхування, в якій внески за малозабезпечених сплачували генеральні ради (в різних департаментах право на таку допомогу визначалось різним рівнем доходу), було введено новий порядок, в основі якого – право на медичне страхування та принцип забезпечення соціального захисту шляхом соціального страхування, а не надання державної допомоги. Закон про всезагальне медичне страхування завершив перехід від медичного страхування за місцем роботи до всезагального медичного страхування.

Однак в цілому, реформування французької системи соціального захисту, якому ще далеко до завершення, проходило болісно і без особливих успіхів. Практично всі плани уряду викликають масові акції протесту. Зокрема, маніфестації проти «плану Жуппе» в 1995 році (проект пенсійного забезпечення державних службовців) стали найчисельнішими з 1968 р., паралізували Париж на декілька тижнів, але не допустили запровадження змін. Ще масштабніші страйки та мітинги проти пенсійних реформ Раффарена 2003-2004 рр., однак, не змогли зупинити уряд: закон був прийнятий.

У жовтні 2010 р. французький уряд здійснив спробу реформувати пенсійне законодавство. До того французи виходили на пенсію в 60 років, якщо вони платили пенсійні відрахування протягом 40, 5 роки, і в 65 років, якщо платили відрахування менше цього терміну. Уряд запланував підвищити планку, відповідно, до 62 і 67 років. Крім того, необхідний термін виплати відрахувань до 2018 року становитиме 42 роки. Попри те, що проект реформи викликав хвилю протестів по всій країні, він був схвалений двома палатами Парламенту та підписаний Президентом Ніколя Саркозі.

Варто особливо відзначити, що у Франції реформування соціальних структур захисту населення супроводжувалось посиленням впливу державної влади на управління всієї системи соціального захисту, що різко виділяло її серед провідних країн Європи, оскільки в цей період в європейській суспільній думці міцнішала ідея скорочення надмірної регулюючої ролі держави і все більша кількість французьких вчених та громадських діячів підтримувало її. Однак ідея обмеження ролі держави, на думку багатьох з них, не означає цілковиту відмову від контролюючих функцій держави, що базуються на законі. Так, професор Університету Париж-ІХ, ультраліберал, колишній радник міністра економіки і фінансів А. Лепаж зазначає, що роль держави є наслідком історичного розвитку. На його думку, безперечно треба зміцнювати ринкові механізми в організації охорони здоров'я, пенсійного забезпечення тощо, але робити це поступово.

 

 

Державна пенсійна система Франції охоплює основну частину пенсіонерів країни за віком, являє собою складну, багатоелементну структуру. країні діє більше 100 основних і понад 300 додаткових видів пенсійного забезпечення. В цілому пенсійна система складається з п'яти компонентів: 1) основні – для найманих працівників; 2) додаткові; 3) спеціальні – для окремих категорій зайнятих; 4) базові – для офіційно непрацюючих працівників; 5) факультативні режими. Кожна з цих підсистем має свою специфіку, яка проявляється у особливостях фінансування, віці виходу на пенсію, тривалості страхового стажу для здобуття повної пенсії, а також методиці розрахунку розміру пенсії.

В основній схемі пенсійного забезпечення можливий достроковий вихід на пенсію, а також діє система надбавок подружжю, що мають не менше трьох дітей, і одному з подружжя,