Техногенні екологічні катастрофи

Щорічно у світі стається 0, 5 млн. випадків отруєння пестицидами.

У нашому житті дуже важливу роль відіграє транспорт, але будь-який транспортний засіб – це джерело підвищеної небезпеки. Наприклад, на залізничному та морському транспорті найчастіше всього перевозяться небезпечні вантажі: від палива та нафтопродуктів до радіоактивних відходів та вибухових речовин. При аваріях на цих видах транспорту виникають великі загрози екологічних катастроф при витоці шкідливих та небезпечних речовин у річки, моря та океани.

 

 

У наш час практично будь-який катастрофічний процес (забруднення, селі, зсуви і т. д.) має комбінований характер: техногенний вплив сполучається з природними явищами.

Природні стихійні явища є відхиленнями від звичайних природних процесів. Вони можуть порушити діяльність локальних або регіональних екосистем. Техногенні небезпеки (аварії на підприємствах, транспорті тощо) у багатьох випадках спричиняють процеси, не властиві природним системам, формують стійкі за часом відхилення від нормального стану екосистем. Особливо небезпечні процеси, які призводять до накопичення забруднень у заключних ланках ланцюгів живлення.

До природно-техногенних небезпек належать і еколоігчні небезпеки. У багатьох районах планети спостерігається кризовий стан природного середовища, а деякі екологічні проблеми набули глобального характеру: порушення озонового шару, посилення парникового ефекту, кислотні дощі, забруднення Світового океану, зниження родючості грунтів, деградація лісів та ландшафтів, зміншення біологічного різноманіття.

 

 

Світлова енергія проникає крізь атмосферу, поглинається поверхнею Землі, перетворюється у теплову і виділяється у вигляді інфрачервоного випромінювання. Однак вуглекислий газ, на відміну від інших природних компонентів атмосфери, інфрачервоне випромінювання поглинає. При цьому він нагрівається і, у свою чергу, нагріває атмосферу. Чим більше вуглекислого газу, тим більше інфрачервоних променів буде поглинуто, тим теплішою вона стане.

У наш час люди збільшують концентрацію вуглекислого газу, коли вирубують ліси та викорситовують викопне паливо, внаслідок чого концентрація вуглекислого газу за ХХ ст. зросла приблизно на 20%, що може призвести до потепління клімату. Але підвищення навколишньої температури на 4, 5-5°С вище її піків, які досягають 38°С, може виявитися катастрофічним. Таке потепління викличе танення льодовиків, що спричинить підйом рівня Світового океану на 2-3 м. Це призведе до затоплення багатьох узбережних ділянок, де живуть мільйони людей. Вплив глобального потепління на опади і сільське господарство, вірогідно, виявиться ще сильнішим. Природні опади можуть скоротитися на 40%, літо стане більш спекотним, випаровування з поверхні Землі збільшиться, грунти пересохнуть.

 

 

Дуже поширеним явищем стали кислотні дощі. Кислотними називають будь-які опади – дощі, тумани, сніг, – кислотність яких вища за нормальну. Хімічний аналіз кислотних опадів вказує на присутність сульфатної та нітратної кислот, які утворюються внаслідок сполучення оксидів сульфуру та нітрогену з парами води.

Кислотні опади пов’язані, насамперед, з роботою вугільних електростанцій, транспорту і промислових підприємств.

Кислотні опади негативно впливають майже на всі екосистеми. рН прісноводних озер, річок, ставків зазвичай складає 6-7, і організми адаптовані саме до цього рівня. Коли середовище водних екосистем підкислене, практично всі організми швидко вимирають, якщо не від прямого впливу іонів водню, то через неможливість розмноження. Додаткові збитки виникають у зв’язку з тим, що кислотні опади, проходячи крізь грунт, здатні вимивати алюміній та важкі метали, які досить токсичні для тварин та рослин. Зокрема, алюміній викликає аномалії розвитку та загибель ембріонів риб. Вимивання кислотними опадами алюмінію та інших токсичних елементів може призвести до забруднення як поверхневих, так і грунтових вод.

 

 

Екологічна безпека (екобезпека) являє собою соціоприродну та наукову реальність, є об’єктом дослідження різних наук (природничих, соціальних, юридичних та ін.), оскільки охоплює складний комплекс взаємозв’язків людини з навколишнім природним середовищем.

Екобезпека – категорія соціальна, притаманна людському суспільству, формується у межах суспільних відносин. Вона має певні правові форми неправового характеру, хоча і належить до явищ.

По-перше, йдеться про безпеку людини в процесі: взаємодії з природним середовищем, з небезпечними речовинами (радіоактивними, хімічними, токсичними тощо), використання руйнівних або небезпечних технологій і процесів, здійснення різноманітних впливів на довкілля тощо. Вона може бути пов’язана і з не контрольованими людиною процесами (стихійні сили природи).

По-друге, при забезпеченні екологічної безпеки враховуються закони природи, за якими розвиваються екологічні об’єкти.

По-третє, екобезпека здійснюється під контролем держави, яка утворює цілу систему спеціальних органів.

По-четверте, основою правової форми є екологічне право як самостійна правова галузь. Правове забезпечення екобезпеки є одним з основних принципів цього права.

Довкілля вважається безпечним, коли його стан відповідає встановленим у законодавстві критеріям, стандартам, лімітам і нормативам, які стосуються його чистоти (незабрудненості), ресурсомісткості (невиснаженості), екологічної стійкості, санітарних вимог, видового різноманіття, здатності задовольняти інтереси громадян.

Безпека – виключення небезпеки або її зменшення до прийнятного ризику для довкілля. У частині 1 ст. 50 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” вказується на попередження погіршення екологічного стану і виникнення небезпеки для здоров’я людей.

Екологічна небезпека – це сукупна небезпека, діяльність техногенних систем, під впливом яких виникли природні екологічні фактори та негативні природні процеси. У зв’язку з тим, що антропогенне і технічне перевантаження на довкілля постійно зростає, закріплено Перелік видів діяльності і об’єктів, що являють собою підвищену екологічну небезпеку, який зараз містить понад 22 їх види і постійно поновлюється.

У Законі України від 18 січня 2001 року “Про об’єкти підвищеної небезпеки” об’єктами підвищеної небезпеки вважаються такі, на яких використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або трансформуються небезпечні речовини чи категорії речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об’єкти, які є реальною загрозою виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Правові вимоги щодо забезпечення екологічної безпеки різноманітні за своїм змістом, направленістю і містяться не тільки в екологічному законодавстві, але й в інших нормативно-правових приписах держави .

Загальні положення у сфері екологічної безпеки закріплені Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища”. Самостійного закріплення в ньому дістав принцип правового забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, який належить до основних принципів екологічного права (ст. 3). Його сутність полягає в тому, що за допомогою правових та інших заходів забезпечується підтримка безпечного стану навколишнього природного середовища громадян, довкілля в цілому.

Законодавче закріплення отримали заходи щодо забезпечення екологічної безпеки при здійсненні різних видів господарської діяльності, які можуть негативно впливати на навколишнє природне середовище, життя і здоров’я людини.

Вимоги екологічної безпеки в законі сформульовані за трьома напрямками: за господарськими суб’єктами, стадіями господарського процесу, видами господарської діяльності.

Закон України “Про правовий режим надзвичайного стану” від 16 березня 2000 року (статті 1, 3, 4) регламентує забезпечення вимог екологічної безпеки у надзвичайних ситуаціях.

Вимоги екологічної безпеки знаходять своє закріплення в обов’єязкових нормах, правилах, стандартах щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів тощо. У ст. 33 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” передбачена система екологічних нормативів. Вони встановлюють гранично-допустимі викиди та скиди в навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів. Законодавством України можуть встановлюватися також нормативи використання природних ресурсів та інші екологічні нормативи.

Класифікацію екологічної безпеки можна провадити за різними критеріями: за джерелами небезпеки, територіальним принципом, масштабами шкідливого впливу, за способами і заходами забезпечення.

За територіальним принципом розрізняють: глобальну (міжнародну), національну (державну), регіональну, місцеву, об'єктову екологічну безпеку.

За способами забезпечення виокремлюють – техногенно-екологічну, радіоекологічну, соціально-екологічну, природну, еко-номіко-екологічну безпеку та ін.

За об'єктами охорони можна вирізнити: загальну екологічну безпеку довкілля, яка включає: а) глобальну; б) національну; в) локальну; г) особисту екологічну безпеку громадян.

Залежно від причин порушення екологічної безпеки розрізняють таку, що виникла: внаслідок впливу на природний об'єкт людської діяльності (соціально-політичного, військового, техногенного характеру) ; під впливом самих природних процесів (землетрус, виверження вулкану, повінь тощо).

Екобезпека диференціюється залежно від екологічно небезпечних видів діяльності, об'єктів на: технічну, хімічну, токсичну, біологічну, радіаційну, ядерну, гідротехнічних споруд, транспортних засобів тощо.

 

 

Бойчук Ю. Д., Шульга М. В., Цалін Д. С., Дем’яненко В. І. Основи екології та екологічного права. – Суми: Університетська книга, 2004 р.

Екологічне право України / за ред. проф. А. П. Гетьмана і М. В. Шульги. – Харків: Право, 2005 р.

Желібо Є. П., Заверуха Н. М., Зацарний В. В. Безпека життєдіяльності. – К. : Вид, 2005 р.