Тема лекції № 1. Загальні положення про державу і право

Апарат держави - це система усіх державних органів, які здійснюють завдання та виконують певні функції держави.

Основними принципами діяльності державного апарату України є: демократизм; національна рівноправність; законність; суверенність; розподіл повноважень органів держави; поділ влади; соціальна справедливість; гуманізм і милосердя; поєднання переконання й примусу; гласність, відкритість, врахування громадської думки тощо.

Основними елементами, що складають державний апарат, є органи державної влади. Орган держави - структурно організований елемент державного механізму, наділений владними повно важеннями та необхідними матеріальними засобами для здійснення завдань, пов'язаних із реалізацією тієї або іншої функції держави.

Державний орган характеризується наступними ознаками: виявляє державну волю; в його розпорядженні є державне майно, необхідне для реалізації його повноважень і функцій; фінансування здійснюється за рахунок державного бюджету; виступає від імені держави; має свою компетенцію.

Ст. 6 Конституції України визначає, що державна влада Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Єдиним органом законодавчої влади є Верховна Рада України, виконавчої – Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві  виконавчі органи. Правосуддя в Україні здійснюється виключно Конституційним і загальними судами, що будується за принципом територіальності та спеціальності. 

У самостійну систему органів держави виокремлюються контрольно-наглядові органи України. До них належать Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори, податкові, санітарні, пожежні, контрольно-ревізійні та інші державні інспекції.

Державні підприємства - вид державних організацій, які безпосередньо реалізують функції та завдання держави у сфері матеріального виробництва.

Державні установи - вид державних організацій, на які покладено завдання з реалізації функцій держави у сфері нематеріального виробництва. До них слід віднести установи у сфері культури, освіти, охорони здоров'я тощо.

 

В юридичній літературі право розглядають як загальносоціальне явище як волевиявлення держави – юридичне явище.

Ознаками права є:

1)нормативність;

2)вираження права в законах та інших джерелах права, встановлюються державою;

3)державне забезпечення;

4)право - міра свободи людини, критерій її поведінки у суспільстві;

5)загальнообов'язковий характер.

Отже, право слід розглядати як єдину, юридичне цілісну внутрішньо узгоджену систему загальнообов'язкових норм поведінки встановлених чи санкціонованих державою з метою регулювання суспільних відносин.

Функції права - це основні напрямки його впливу на суспільну поведінку суб'єктів права. Призначення функцій полягає в тому щоб визначити роль права у громадянському суспільстві з позиції його впливу на суспільні відносини між людьми.

Функції права поділяються на загальносоціальні (інформативна, виховна, управлінська, пізнавальна, оцінна) та спеціальні (регулятивна та захисна).

Регулятивна здійснюється шляхом владного правового впливу з метою забезпечення суспільного правового порядку, що ґрунтується на чинних нормах права.

Захисна характеризується застосуванням примусових засобів із метою реалізації порушених прав і свобод, власності, суспільних об’єднань громадян, охорони суспільства в цілому.

Принципи права –  це закріплені у праві вихідні нормативно-керівні положення, що характеризують його зміст, основи, зазначені в ньому закономірності суспільного життя.

У сучасній юридичній літературі визначають принципи демократизму, законності, гуманізму, рівності всіх перед законом, взаємної відповідальності держави та особи тощо. Розрізняють також загальноправові, міжгалузеві, галузеві принципи та принципи інститутів права.

 

Правова норма - це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечення його організаційною та примусовою діяльністю.

Правові норми характеризуються такими ознаками: державно-владною природою; загальнообов'язковим характером; представницько-зобов'язуючим характером; формальною визначеністю; особливою внутрішньою структурою.

Кожна правова норма має особливу структуру, яка включає такі елементи:

Гіпотеза - частина норми права, яка описує умови, обставини, із настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься в диспозиції;

Диспозиція - частина норми, яка описує суб'єктивні права та юридичні обов'язки особи, яка знаходиться в певній нормативно-регламентованій ситуації;

Санкція - частина норми права, яка описує юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, передбаченого диспозицією. Санкції можуть бути каральними (штрафними), відновлюючими чи заохочувальними (позитивними).

У кожній державі існує й постійно створюється значна кількість правових норм. Ця обставина вимагає поділу їх на певні види, групи відповідно до тієї чи іншої ознаки.

Класифікація норм права дозволяє краще визначити місце правових норм в системі права і їх взаємозв'язки, з'ясувати функції правових норм і їх роль в механізмі правового регулювання, покращити правотворчу і правозастосовочну діяльність в державі. Залежно від галузі права розрізняють: конституційні, адміністративні, фінансові, цивільні кримінальні тощо; за характером диспозиції: імперативні та диспозитивні; за функціями у правовому регулюванні: матеріальні та процесуальні; за терміном дії в часі: постійно діючі та тимчасово діючі; за дією у просторі: загальнодержавні та місцеві; за колом осіб: загальні, спеціальні та виняткові.

 

Джерела права - це визнані державою офіційно-документальні форми вираження й закріплення норм права, які мають юридичне загальнообов'язкове значення.

Існують такі види джерел права:

•правовий звичай - це правило поведінки, що склалося у процесі життєдіяльності суспільства, якому держава надала загальнообов'язкового значення і яке санкціонується й забезпечується державою;

•правовий прецедент - це