Тема лекції № 1. Загальні положення про державу і право

•нормативно-правовий договір - це письмовий документ, у якому загальні правила поведінки встановлюються за домовленістю декількох суб'єктів;

•релігійно-правові норми - релігійні норми, яким держава надала загальнообов'язкового характеру (Ватикан, мусульманські країни);

•нормативно-правовий акт - це офіційний документ компетентних органів держави, який містить у собі юридичні норми. Це головне джерело права у всіх правових системах.

Нормативно-правові акти поділяються на закони і підзаконні акти.

Закон - це нормативно-правовий акт законодавчого органу держави чи безпосередньо самого народу, який має вищу юридичну силу й особливий порядок прийняття і регулює найважливіші сфери суспільних відносин.

Підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі і з метою виконання закону, на підставі закону і відповідно до закону. До них належать:

-укази та розпорядження Президента;

-постанови Кабінету Міністрів;

-інструкції та накази центральних органів виконавчої влади;

-акти місцевих держадміністрацій;

-локальні нормативно-правові акти.

Нормативно-правові акти діють у часі, просторі та відносно кола осіб. Характеризуючи дію нормативно-правових актів у часі, слід розрізняти: набрання чинності, припинення дії, зворотну силу дії.

У теорії права розглядають такі варіанти набрання чинності нормативно-правовим актом: після 10 днів від моменту його опублікування; термін установлюється в самому нормативному чи у спеціально прийнятому акті; якщо нормативний акт не публікується, то з моменту його одержання виконавцем.

Нормативно-правові акти втрачають чинність унаслідок: закінчення терміну давності, що на нього видавався акт; прямого скасування конкретного акта; фактичного скасування акта іншим актом, прийнятим із того самого питання.

Зворотна дія - це така дія на правовідношення, де припускається, що новий нормативний акт існував на момент виникнення правовідношення. Загальне правило говорить: “Норма права зворотної сили не має”. Але трапляються винятки, скажімо, у кримінальному, адміністративному законодавстві. Так, якщо нормативний акт, прийнятий після скоєння правопорушення, пом'якшує чи звільняє від юридичної відповідальності, то акт має зворотну силу, а якщо встановлює чи обтяжує, то така норма (чи акт) зворотної сили не має.

Дія нормативних актів у просторі характеризується певною територією: держави в цілому, відповідного регіону, адміністративно-територіальної одиниці, відповідного підприємства, організації.

Щодо кола осіб, нормативно-правові акти поширюються на громадян України, осіб без громадянства, іноземних громадян.

Винятком вважаються окремі іноземні громадяни, які мають імунітет від юрисдикції держави перебування. Це окремі дипломатичні та консульські працівники, питання яких про юридичну відповідальність вирішується на підставі міжнародних угод.

Систематизація законодавства - це діяльність з упорядкування та вдосконалення чинних нормативно-правових актів, приведення їх до певної системи через створення нових нормативних актів чи збірників.

Систематизація здійснюється за трьома основними формами:

Кодифікація - це впорядкування юридичних норм, у процесі правотворчості шляхом корінної переробки змісту, результатом якої є логічно і юридичне цілісний, внутрішньо узгоджений акт, який регулює певну групу суспільних відносин (кодекс, положення, статут).

Інкорпорація - це зовнішнє упорядкування нормативних актів без зміни їх змісту шляхом зведення їх у збірники в алфавітному, хронологічному порядку, за предметною ознакою з урахуванням юридичної сили акту. Інкорпорація може бути: а) офіційна (здійснюється компетентними органами); б) неофіційна (носить лише довідковий характер.)

Консолідація - більш глибока обробка нормативного матеріалу, при якій розрізнені акти з одного й того самого питання об'єднуються в один новий акт.

 

Правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії взаємних суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, що забезпечуються державою.

Основні ознаки правовідносин: а) наявність сторін, які мають суб'єктивні права і юридичні обов'язки; б) здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків контролюється й забезпечується державою; в) мають вольовий характер. Структура правовідносин включає: об'єкт; суб'єкти; зміст.

Об'єкт правовідносин - це ті реальні соціальні блага, що задовольняють інтереси та потреби людей і з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюються або припиняються суб'єктивні права та юридичні обов'язки, їх поділяють на матеріальні і духовні блага, дії суб'єктів правовідносин, результати їх діяльності.

Суб'єктами правовідносин можуть бути: фізичні особи (громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства); юридичні особи (підприємства та організації різних форм власності, об'єднання громадян); держава, республіки, територіальні громади.

Для того щоб бути суб'єктом правовідносин, фізичні і юридичні особи повинні володіти правосуб'єктністю. У правосуб'єктності фізичних осіб розрізняють: правоздатність та дієздатність.

Правоздатність - здатність індивіда мати суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Правоздатність виникає в момент народження людини і припиняється з її смертю.

Дієздатність - здатність своїми діями реалізовувати свої права та виконувати юридичні обов’язки. Її поділяють на угодо- і деліктоздатність.

Угодоздатність – це здатність суб’єкта правовідносин особисто своїми діями здійснювати й укладати цивільно-правові угоди.

Деліктоздатність -  здатність суб’єктів правовідносин нести відповідальність (юридичну) за скоєне правопорушення.

Юридичними особами визнаються організації, що мають такі ознаки: мають відокремлене майно; можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, виконувати обов'язки; можуть бути позивачами й відповідачами в загальному чи арбітражному суді; мають рахунок у банку; мають гербову печатку; в ряді випадків