Теоретичні основи нетрадиційних форм організації навчання та шляхи використання нетрадиційних форм навчання

Фронтальна форма навчання передбачає роботу учителя з усіма учнями (як правило учнями всього класу) відразу, над спільними завданнями і в єдиному темпі. Можливі варіанти незначної диференціації по об’ємах і видах навчальних завдань.

Недоліки: розшарування на групи кращих та гірших; можлива неприязнь за соціальним статусом тощо. [16]

Позитивні сторони – вчитель забезпечує одночасне керівництво всіма учнями; активно керує сприйманням інформації, систематичним повторенням і закріпленням знань учнями всього класу.

• за місцем навчання

У класній формі навчання можуть виділяти таку форму, як урок та позаурочне заняття. Спільним у цих формах є те, що вони здійснюються з одним і тим самим складом учнів – учнями одного класу, а відрізняє їх те, що позаурочне заняття може проводитися з різною кількістю учнів класу і, як правило, за бажанням учня.

Позакласна форма навчання передбачає об'єднання у одну групу (постійну чи змінну) учнів кількох класів, можливо, навіть різних за віком і класом.

Місцем проведення позашкільної форми організації навчальної діяльності учнів є різноманітні позашкільні навчальні заклади: будинки дитячої творчості, кімнати школярів за місцем проживання, станції юних техніків, юних натуралістів, художні студії, школи мистецтв тощо.

• за тривалістю

Класифікація за тривалістю [15] передбачає залежність форми навчальної діяльності від суб’єкта навчальної діяльності, який регламентує цю діяльність.

Позаурочні форми організації навчання:

• домашня робота (закріплює знання, отримані на уроці, розвиває самостійність навчальної праці, формує потребу до самоосвіти) ; факультативи і предметні гуртки (диференціація навчання з урахуванням інтересів і схильностей учнів) ;
• додаткові заняття (індивідуальні, і групові) з метою попередження неуспішності, ліквідації пробілів у знаннях учнів;
• практикуми в лабораторіях, майстернях, навчально-дослідній ділянці, що сприяють практичному використанню знань;
• семінарські заняття, ще дають простір для самостійної діяльності учнів; екскурсії на природу, виробництво, у музей, що збагачують наочність навчання;
• консультації, заліки, іспити, співбесіди; [1]
• семінарські заняття – обговорення класним колективом підготовлених учнями доповідей, рефератів, повідомлень, головних питань з основного розділу;
• практикум – форма навчального процесу, за якою учні самостійно виконують практичні чи лабораторні роботи, застосовуючи знання, уміння, навички;
• факультативні заняття – (від лат. – необов'язковий) – навчальний курс; не обов'язковий для відвідування;
• навчальна екскурсія (лат. – прогулянка) – форма організації педагогічного процесу, спрямована на вивчення учнями поза межами школи і під керівництвом учителя явищ, процесів через безпосереднє їх сприймання;
• предметні гуртки – науково-освітні гуртки, організовані з метою розширення й поглиблення знань учнів з різних предметів навчального плану школи й розвитку в них інтересу до відповідних галузей науки, художньої літератури й мистецтва, техніки тощо;
• домашня робота – самостійне виконання учнями навчальних завдань після уроків [5];
• допоміжні, позакласні, позаурочні, домашні, самостійні тощо. До них відносять: консультації, додаткові заняття, інструктажі, конференції, гурткові та факультативні заняття, клубну роботу, позакласне читання, домашню самостійну роботу учнів тощо. [16]

Існують і інші підходи до класифікації форм навчання. Наприклад, В. О. Онищук поділяє всі форми за дидактичною метою на форми теоретичного навчання (лекція, факультатив, гурток, конференція), комбінованого або змішаного навчання (урок, семінар, домашня робота, консультація), практичного (практикуми) і трудового навчання [7, С. 241].

 

Модернізація освіти передбачає формування в молодших школярів соціальних навичок і, насамперед, спільну працю в парах, у групах з різною кількістю дітей. Така навчальна співпраця виховує в школярів повагу до інших, уміння дати оцінку роботі інших або висловлювати з цього приводу критичні зауваження, змінювати свою думку у разі переконливих аргументів інших учасників спільної роботи і т. ін. Для цього треба перетворити кожен урок у школі на урок-мислення-спілкування, урок-діалог.

Практичний досвід переконує нас у недостатній ефективності традиційного уроку, тому науковці та педагоги-практики беруть за мету створення нових форм і методів навчання, які б дали змогу реалізувати завдання, що стоять перед сучасною школою:

• формувати в учнів розвинуте критичне мислення, здатність мати власну точку зору та поважати точку зору інших;
• виробляти навички ефективного спілкування, які дають змогу вступати в контакти з усіма людьми, уникати конфліктних ситуацій;
• навчати творчо працювати, вирішувати різноманітні проблеми;
• формувати бачення самого себе у взаємозалежності з іншими [5].

Очевидно, одним із можливих варіантів розв'язання проблеми може стати застосування нетрадиційних форм проведення уроків.

Нетрадиційні форми навчання такі, що вже відомі в номенклатурі організаційних форм навчання, але їх актуалізація здійснюється в ті моменти, коли з'являються якісно нові соціальні завдання, з також форми, котрі відзначаються нестандартністю організації навчального процесу, забезпечуючи оптимальність розв'язання навчально-виховних завдань.

Метою нетрадиційної системи є не просто всебічний і гармонійний розвиток особистості, а й створення оптимальних умов для цього розвитку. Нетрадиційне навчання зосереджує свою увагу на вмінні учня критично, але адекватно оцінювати себе та інших; воно вчить як правильно це робити і не породжувати при цьому негативні емоції і почуття. Ціллю є взаємонавчання як вчителя з учнями, так і учнів між собою, де в кінцевому результаті всі у виграші, адже основною метою є здобуття нових знань, вмінь та навичок. Але щоб проводити нетрадиційний урок треба бути не лише майстерним педагогом, а й дуже дбайливим