Теоретичні основи нетрадиційних форм організації навчання та шляхи використання нетрадиційних форм навчання

Основні риси відмінності традиційних і нетрадиційних уроків є:

• Структура уроку. У стандартних уроках структура уроку постійна, майже незмінна, а в нестандартних уроках – різноманітна, залежить від типу уроку і способу проведення.
• Мотивація навчання. У стандартних уроках мотивація навчання проводиться по принципу «вчу, бо треба знати», а в нестандартних уроках мотивація навчання проводиться по принципу «вчу, бо треба допомогти казковому герою» або «вчу, бо потрібно перемогти суперників у конкурсі» і таке інше. В даному випадку мотивація навчання іде підсвідомо і без всяких примусів до навчання.
• Спосіб проведення. Навчання, яке ведеться за допомогою нестандартних уроків, проводиться як певний «шаблон» серії уроків, де іноді можуть зустрічатися ігрові моменти в залежності від особливостей вчителя, а нестандартний урок може пройти під величезною ігровою ситуацією на протязі усього уроку. І кожен нетрадиційний урок не буде схожий на попередній, бо він немає встановленої структури.
• Новий спосіб навчання. Стандартні уроки вивчають матеріал одного предмету та інколи можуть з’являтися міжпредметні зв’язки, а нестандартні уроки можуть вивчати матеріал блоками кількох предметів, (наприклад, інтегровані уроки).
• Кількість класів. Нестандартні уроки дають можливість провести урок з двома класами одночасно (Наприклад: змагання між двома паралельними класами «Юний математик»), або з учнями різного віку.
• Розвиток нових умінь. За допомогою нестандартних уроків можна розвивати психічні процеси, (наприклад, психічні тренінги на розвиток уваги, пам’яті та інше), акторські здібності та інше.
• Продуктивність праці. Цей вид діяльності краще активізує увагу дітей і вони не так втомлюються при проведенні таких уроків. Відмінність типів уроків полягає у різносторонності підходів до проведення уроків, для здійснення загально-навчальної мети [10].

 

Формула ефективності уроку включає дві складові: ретельність підготовки й майстерність проведення. Погано спланований, недостатньо продуманий, наспіх спроектований і узгоджений із можливостями учнів урок, якісним не може. Підготовка уроку – це розробка комплекту заходів, вибір таку організацію навчально-виховного процесу, що у даних умовах забезпечує найвищий кінцевий результат.

У підготовці вчителя до уроку виділяються три етапу: діагностики, прогнозування, проектування (планування). Передбачається, що вчитель добре знає фактичний матеріал, вільно орієнтується у своїй навчальному предметі. Він веде і поповнює власні звані тематичні папки чи робочі книжки, куди заносить новітні відомості в області свого предмета, проблемних питань і завдання, тестові матеріали тощо.

Щоб вибрати оптимальну схему проведення уроку, необхідно подолати канонічний шлях розрахунку навчального заняття. У його основі – алгоритм підготовки уроку, послідовне виконання кроків якого гарантує облік всіх життєво важливих факторів, і обставин, від нього залежить ефективність майбутнього заняття.

Реалізація алгоритму починається з діагностування конкретних умов. Діагностика залежить від «прояснення» всіх обставин проведення уроку: можливостей учнів, мотивів своєї діяльності, власної поведінки, запитів і схильностей, інтересів і здібностей, необхідного рівня навчання, характеру навчального матеріалу, його особливостей і з практичної значимості, структури уроку – і навіть в уважному аналізі всіх витрат часу у процесі – на повторення (актуалізацію) опорних знань, засвоєння нову інформацію, закріплення і систематизацію, контроль і корекцію знань, умінь. Завершується даний етап отриманням діагностичної карти уроку, де наочно представляється дію визначальних ефективність заняття чинників.

Прогнозування спрямоване на оцінку різних варіантів проведення майбутнього уроку і вибір з них оптимального по прийнятому критерію. Сучасна технологія прогнозування дозволяє виводити кількісний показник ефективності уроку наступним способом. Обсяг знань (умінь), формування яких складає мета уроку, приймається за 100%. Величина втрат (вона визначається по спеціальній методиці) віднімається від ідеального результату та визначається реальний показник ефективності уроку по задуманій педагогом схемі. Якщо показник задовольняє вчителя, він вдається до заключного етапу підготовки уроку – планування. Якщо ні, педагог змушений шукати досконалішу схему організації, маніпулюючи тими чинниками, вплив яких може змінюватися.

Проектування (планування) – це завершальна стадія підготовки уроку, і закінчується вона створенням програми управління пізнавальної діяльністю учнів. Програма управління – це короткий і конкретний довільно складений документ, у якому педагог фіксує важливі для нбого моменти управління процесом: кого і коли запитати, де вводити проблему, коли перейти до наступного етапу заняття, якою схемою перебудувати процес у разі заздалегідь передбачених труднощів тощо. Програма управління відрізняється від традиційного плану уроку чітким, конкретним визначенням управляючих факторів впливу.

Молодим педагогам необхідно писати докладні плани – конспекти уроку. Тільки тоді, коли більшість структур стає звичними, можна переходити до скорочених записів, поступово знижуючи обсяг плану, перетворюючи їх у конкретну програму дій.

У плані початківця педагога необхідно відобразити такі моменти:

• дата проведення уроку та її номер за тематичним планом;
• назва теми уроку і класу, в якому він буде проводитися;
• цілі й завдання освіти, виховання, розвитку школярів;
• структура уроку із зазначенням послідовності його етапів і зразкового розподілу часу за цими етапами;
• зміст навчального матеріалу;
• методи корекції й прийоми роботи вчителя у кожній частині уроку;
• навчальне устаткування, необхідне для проведення уроку;
• завдання додому.

 

Вивчивши теорію питання з використання нетрадиційних форм організації роботи ми пропонуємо для використання на уроках української мови в початковій школі гру-подорож.

Ігри-подорожі мають схожість із казкою, її розвитком, дивами. Гра-подорож віддзеркалює реальні факти чи події, але звичайне розкриває через незвичайне, легке – через загадкове, важке – через цікаве. Все це відбувається в грі, стає близьким дитині, тішить її. Мета гри-подорожі – посилити враження, додати до пізнавального змісту ледь-ледь казкову чарівність, звернути увагу дітей на те, що знаходиться поруч, але не помічається ними. Ігри-подорожі загострюють увагу, спостережливість, допомагають побороти труднощі й досягти успіху.

Урок-подорож містить переміщення у просторі, але тільки в уяві. Учні знаходились в класі за партами та одночасно вони подорожували за нашою допомогою та підказкою.

Головним нашим завданням на уроці має бути створення відповідної атмосфери, у якій учні відчували б себе справжніми мандрівниками. Для цього необхідні будуть ілюстровані матеріали.

Урок-подорож буде містити у своїй структурі такі етапи:

Перший етап – організаційна частина. Привітання та побажання гарного настрою.

На другому етапі необхідно познайомити дітей з темою і правилами проведення уроку-подорожі.

Наступним етапом буде визначення мети та завдань уроку. Четвертий етап має за мету систематизацію, узагальнення вивчених знань, умінь і навичок, які містили в собі:

1. Фронтальне опитування;
2. Відповідь на проблемне запитання;
3. Фізична хвилинка.

У підсумку уроку можна провести бесіду, учням виставити оцінки. Щоб забезпечити об'єктивність оцінювання запропонуємо дітям власноруч оцінити роботу один одного, обговорюючи це в групі.

Нами була обрана саме ця форма організації уроку, тому що:

• по-перше, вона викликає інтерес майже у всіх учнів;
• по-друге, базується на грі, яка допомагає уникнути напруження, створити атмосферу веселого настрою у дітей;
• по-третє, стимулює розвиток творчих здібностей, логічного мислення, уяви.

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що гра-подорож як засіб організації навчальної діяльності:

1. подобаються дітям більш, ніж звичайні навчальні заняття;
2. виконує свою мету й завдання;
3. полегшують засвоєння лінгвістичних навичок;
4. дає можливість для самостійних роздумів.

Отже, проведення подібного виду нетрадиційного уроку дають змогу звернути увагу на те, що:

1. Нетрадиційні уроки характеризуються високим рівнем активності дітей.
2. В навчальному процесі беруть участь навіть несміливі діти, що сприяє їхньому самоствердженню в класному колективі.
3. При цьому виховуються такі якості, як свідома дисципліна, самостійність, ініціативність, творчість.

Втіливши дану методику у навчальний процес, можна побачити, що нетрадиційні форми організації навчальної діяльності на уроках в початковій школі подобаються дітям більш, ніж звичайні уроки. Але, додаючи до процесу навчання гру як засіб організації навчальної діяльності, вчитель завжди повинен пам'ятати про мету та завдання уроку. Треба пам'ятати, що за грою стоїть урок, – це знайомство з новим матеріалом, його закріплення й повторення, цей робота з книгою та зошитом на друкованій основі.

Матеріали та результати даної курсової роботи можуть бути використані студентами-практикантами під час проходження практики, для написання дипломних робот і практикуючими вчителями початкових класів.

 

Нетрадиційні форми проведення уроків дають можливість не тільки підняти інтерес учнів до досліджуваного предмета, але й розвивати їхню творчу самостійність, навчати роботі з різними джерелами знань.

Такі форми проведення занять «знімають» традиційність уроку, пожвавлюють думку. Однак необхідно відзначити, що занадто часте звертання до подібних форм організації навчального процесу недоцільно, тому що нетрадиційне може швидко стати традиційним, що в остаточному підсумку приведе до падіння в учнів інтересу до предмета.

Педагоги постійно шукають способи пожвавлення уроку, намагаються урізноманітнити форми освідчення та зворотний зв'язок.

Зрозуміло, хто б вимагає скасування традиційного уроку, як основний форми навчання і виховання дітей. Йдеться про використання по-різному навчальної діяльності нестандартних, оригінальних прийомів, що активізують всіх учнів, що підвищують інтерес до занять разом із тим які забезпечують швидкість запам'ятовування, розуміння і засвоєння навчального матеріалу з урахуванням, звісно, віку і її здібностей школярів.

Організація нетрадиційного уроку передбачає створення умов оволодіння школярами прийомами розумової діяльності. Опанування ними як забезпечує нового рівня засвоєння, але й дає суттєві зрушення в розумовий розвиток.

Нетрадиційні форму ведення уроків дають можливість як підняти інтерес учнів до досліджуваному предмета, а й розвивати їх творчу самостійність, навчати роботі з різноманітними джерелами знань.

 

1. Афонина Г. М. Педагогика. Курс лекций и семинарские занятия /Под ред. О. А. Абдуллиной. – Ростов н/Д, 2002. – С. 191.
2. Бабанский Ю. К., Поташник М. М. Оптимизация педагогического процесса (В вопросах и ответах). – К., 1984. – С. 117-119.
3. Бабкіна Н. В. Використання ігор і вправ в процесі // Початкова школа. -М., 1998.
4. Бажович Л. І. Проблема розвитку мотиваційної сфери дитини/ Вивчення мотивації поведінки дітей. -М; 1978.
5. Волкова Н. П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. -К. : Академія, 2002. – 416 с.
6. Галузинський В. М., Євтух М. Б., Педагогіка: теорія і історія. /В. М. Галузинський, М. Б. Євтух. – К. : Вища школа, 1995. – 237 с.
7. Дидактика современной школы: Пособие для учителей / Под ред. В. А. Онищука. – Киев, 1987. -351 c.
8. Коломієць Н. А. Дидактичні засади застосування інтерактивних методів
9. навчання молодших школярів: автореф. дис. канд. пед. наук: 13. 00. 09 /Н. А. Коломієць. – К., 2009. – 19 с.
10. Куписевич Ч. Основы общей дидактики. – М., 1986. – 355 с.
11. Лихачев Б. Т. Педагогика: Курс лекций. – М., 1996. – 393 с.
12. Лозова В. І., Троцко Г. В. Теоретичні основи виховання і навчання. Навчальний посібник. – Харків, 2002. – 412 с.
13. Матвієнко П. І. Орієнтир на освітні технології/П. І. Матвієнко//Початкова школа. – 2000. – No 1. – С. 3-4.
14. Оконь В. А. Введение в общую дидактику. – М., 1990. – 564 с.
15. Прошкуратова П. Від творчих вчителів до творчих учнів // Початкова школа. – 1998. №2. – 2-4с.
16. Савченко О. Я. Дидактика початкової школи: Підручник для студентів педагогічних факультетів. – К. : Ґенеза, 2002. – 386 с.
17. Стефановская Т. А. Педагогика: наука и искусство. – М., 1998.
18. Шарко В. Д. Сучасний урок: технологічний аспект / Посібник для вчителів і студентів. – К. : СПД Богданова А. М., 2007. – 220 с.