Теорія вартості

І, нарешті, наукова спадщина К. Маркса у вигляді вчення про двоїстий

характер праці, який лежить в основі двоєдиної властивості товару: вартості і споживної вартості, довело до цілком логічної досконалості трудову теорію вартості. «Як творець споживної вартості, – зазначав К. Маркс, – праця виробників завжди конкретна (має певну мету, тип організації, відрізняється професійними навичками). Але як творець вартості, праця є абстрактною, тобто в розумінні абстрагованою від конкретної праці, праця, яка виявляється при обміні товарів, їх співставленні, при досягненні еквівалентності цього обміну»

На протилежність трудовій теорії вартості у розвиток ринкового напряму, виникали концепції, які зосереджували свою увагу не на поясненні сутності явища, а на поясненні механізму його прояву на поверхні реальної дійсності.

Так, ще за часів Рікардо виникла теорія, згідно якої в основі вартості лежить не один, а декілька факторів (земля, праця, капітал), через яку її автор Ж. -Б. Сей, яка намагався пояснити утворення доходів. Майже одночасно з дослідженнями Маркса виникла теорія «граничної корисності» У. С. Джевонса, К. Менгера, Ф. Візера, Є. Бем-Баверка. У пошуках відповідей на практичні питання, а саме: як формується попит, від чого залежить поведінка покупця, для якого суть неважливо, яку кількість праці витрачено виробником на виготовлення товарів, ці економісти висунули в центр аналізу потреби людей, пошук критерію корисності благ. Потрібно віддати належне, що, безперечно, Маркс включав в предмет економічного аналізу споживну вартість як властивість товару і визнавав, що пропонований продукт корисний не сам по собі, його корисність визначається споживачем, але докладно проблемами особистого споживання, поведінки, переваг споживачів класики не займалися, вважаючи, що уподобання і пристрасті споживачів не передбачувані. Тому австрійські вчені почали пов’язувати мотиви поведінки покупців, від яких, в свою чергу, залежить, що саме необхідно виробляти, саме з корисністю – важливою, але важко вловимою категорією. Як відомо, для прихильників цієї школи цінність товарів визначається незалежно від витрат праці. Для них вартості як об’єктивної категорії не існує. Цінність – чисто суб’єктивна і виступає як ступінь корисності, як засіб задоволення бажань. Припустившись такої однобічності, вони «відкинули» раціональне зерно, об’єктивний критерій (витрати праці), повернувши аналіз від виробництва до споживання, за що й стали об’єктом гострої критики представників різних економічних шкіл. У зв’язку з цим, заслуговує на згадку влучна і вичерпна характеристика теорії граничної корисності Л. Юровського, видатного радянського економіста 30-х років ХХ століття. Вчений зазначав, що суб’єктивні оцінки, психологічні реакції самі залежать від цін, а не виступають в якості визначальних факторів.

Вони не можуть бути виміряні й перевірені. Із цінами зв’язані не бажання покупців, а їхні рішення і дії [23, с. 121-123].

Сьогодні полеміка, що розгорнулася навколо трактування споживної вартості, практично втратила свою актуальність, а теорії Менгера і Бем-Баверка не «працюють» у чистому вигляді. Підходи авторів сучасних робіт, як правило, не настільки абстрактні, а «робінзонади», які широко використовувалися цією школою, перестали слугувати засобом доказу. Тому до спадщини Менгера та інших представників австрійської школи можна звертатися лише тому, що їх ідеї лягли в основу розробки інших, практично значущих теоретичних конструкцій, які увійшли в арсенал економічної науки. Мова йде про один із математичних напрямів економічної науки – маржиналізм і галузь знань, що отримала назву економічна психологія.

Прихильником підходу М. Туган-Барновського у вітчизняній науці можна вважати і Н. Тищенка [20, с. 63-66], М. Павлишенка [17, с. 48-58], С. Злупко.

На початку ХХ століття видатний систематик, засновник кембриджської школи А. Маршал здійснив спробу знайти компроміс між різними теоріями вартості, навмисне переключивши зусилля з теоретичних дискусій навколо вартості на вивчення проблеми взаємодії попиту і пропозиції як сил, які визначають процеси, що відбуваються на ринку, тобто сутнісний аналіз замінив на функціональний.

Методологічна позиція Маршала відрізнялася занадто спрощеним підходом до розгляду «економічної людини», її особистого інтересу, абстрагованого від усіх інших інтересів. Відправляючи всі фактори, що заважали йому в аналізі в особливий запасник «за інших незмінних умов», силою уявлення він намагався побудувати ідеалізоване відображення дійсності, яке, на його думку, здатне відобразити реальні проблеми. Світ економіки, на думку Маршала, розвивається під впливом одного регулятора; всі сили і стимули впливають на попит-пропозицію, тяжіють до однієї складової. Єдиним центром тяжіння є ціна, яка виступає своєрідним магнітом. Для примирення двох альтернативних концепцій Маршал вводить у теорію ціноутворення фактор часу і підкреслює, що корисність і попит відіграють вирішальну роль у короткостроковому періоді. А реальні витрати мають переважне значення для довгострокового періоду. Якщо виробник не відшкодовує витрати, це буде обумовлювати скорочення виробництва до того моменту, доки не встановиться рівновага. Таким чином, підхід А. Маршала до трактування ціни і проблем ціноутворення спирається як на теорію виробничих витрат, так і на положення австрійської школи щодо граничної корисності блага. Він враховує як об’єктивну сторону (витрати виробництва), так і