Теорія вартості

Таким чином, у визначенні предмету економічної науки відбувається стрибок від з’ясування глибинних основ економічних явищ до вивчення функціональних зв’язків між різними елементами економічної системи суспільства. Звідси, ринкова теорія вартості і ціни спрямована на інший, більш поверхневий рівень господарського життя, де яскраво проявляються, в основному, суб’єктивні фактори, які для конкретного суб’єкта виглядають більш правдоподібними, ніж складна і непрактична трудова субстанція вартості. Саме в цій площині, вважаємо, потрібно шукати причину довголіття моделі попиту і пропозиції Маршала, яка просто і переконливо приводить до ясних і однозначних висновків, що можуть застосовуватися для аналіз ряду економічних проблем функціонального розвитку.

З іншого боку, трудова теорія вартості, узагальнена Марксом, з практичної точки зору виглядає як теоретична гіпотеза, що не підходить для прикладних досліджень. Однак, справа як раз і полягає в тому, що геній розуму Маркса- філософа дозволив Марксові-економісту проникнути у саму глибину економічного явища ціни. Тому, за яскравим висловом відомого вітчизняного політ економа, активного захисника теорії вартості в інтерпретації Маркса О. Гоша, «спростувати трудову теорію вартості здатна лише та теорія, яка запропонує і вагомішу за абстрактну працю і точніше пов’язану з ціною спільну для всіх товарів субстанцію ціни. Цього, однак, не дано» [4, с. 53].

Так само, як свого часу людство припустило, що ядро нашої планети складається із двох шарів (внутрішнього твердого і зовнішнього рідкого), і це сприймається як дане, хоча ніхто його не бачив, не торкався, так і вартість є внутрішнім, глибинним ядром ціни, про яке ми маємо судження, отримане виключно в результаті наукового аналізу. А пошуки відповідей на різноманітні практичні питання через глибинну сутність не завжди можуть дати прямий результат, так як не можна пояснити абсолютно всі явища природи через двоєдиний стан ядра земної кулі. Оскільки є причини більш явні, більш видимі, більш помітні, що знаходяться близько до поверхні. Однак, разом із тим, це не означає, що вплив стану земного ядра абсолютно безслідно зникає в цьому явищі.

Тоді, на наше переконання, цілком вірною є думка А. Гриценка про те, що в кожному конкретному випадку найрізноманітнішої економічної дійсності, трудова детермінанта залишається деяким базисним обмежувачем, який завжди дається взнаки, коли люди починають ігнорувати ці обмеження [6, с. 75]. А тому важко погодитися із позицією В. Кириленка та Л. Кириленко, які вважають, що сьогодні категорії «зовнішній бік явища» та їх «глибинна суть» у багатьох відношеннях помінялися місцями [10, с. 58].

2). Прийняття усього попереднього неминуче тягне за собою необхідність чіткого акцентування на співвідношенні вартості і ціни товару.

Субстанцією ціни є вартість (або абстрактна праця). Вартість – це категорія глибинна, але не універсальна. Як тлумачить словник, «універсальний» – це придатний для багатьох цілей, з різноманітним призначенням, виконуючий різні функції [7, с. 601]. Таким чином, швидше ціна є категорією універсальнішою, ніж вартість. І тому, намагання надати вартості характеру універсальної категорії приводить лише до послаблення позицій прихильників трудової теорії вартості, роззброює їх.

Отже, основою ціни є вартість. Ціна – це найвища і кінцева форма прояву вартості товару, в якій втілюються ті товарні відносини, які фактично

складаються на ринку в момент купівлі-продажу товару. А значить, до утворення ціни має відношення цілий комплекс факторів як об’єктивного, так і суб’єктивного порядку (тому для пояснення самого ціноутворення потрібні також положення, закладені в основу теорій попиту і пропозиції, граничної корисності). А кількісний незбіг вартості товару і ціни свідчить, що остання 12 ілюструє відхилення фактично існуючих у суспільстві товарних відносин від теоретично допустимих.

 

 

Визначення цінності товару у матеріально-речовій формі, у формі послуги чи інформації – одне з головних завдань економічної теорії, яке намагаються розв'язати економісти різних шкіл і напрямів протягом усієї свідомої історії людського буття. Підходів до визначення цінності товару існує багато, кожен з них ґрунтується на певній теорії, серед яких найбільш поширеними є теорії трудової вартості, граничної корисності, попиту й пропозиції, факторів виробництва, інформативна. Трудова теорія вартості. Підхід, згідно з яким за основу цінності товару беруть кількість витраченої праці, дістав назву вартісного, а теорія, на якій він заснований – вартісної. Основи вчення трудової теорії вартості заклали англійські економісти У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо. Але найбільш повно її розробив К. Маркс. Розкриваючи еволюцію форми вартості, він довів, що форма вартості, хоча вона реально й існує, безпосередньо не сприймається, а виявляється лише у мінових відносинах. Товар набуває форми вартості лише при зіставленні з іншими товарами. Світовій економічній науці відомі й інші теорії вартості: ті, що в центр уваги ставили витрати, і ті, що перемістили його на кінцеві результати виробництва. Крім трудової вартості, до «витратних» концепцій належать також теорія витрат виробництва і теорія трьох факторів виробництва. Представники теорії витрат виробництва (Р. Торренс, Н. Сеніор, Дж. Мілль) розглядають витрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова вартість створюється не лише живою, а й минулою, уречевленою працею. Французькі економісти