Теорії природного права на різних етапах його становлення та розвитку

Предмет:

Тип роботи:

Курсова робота

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

в міжнародних документах. Зокрема в «Загальній декларації прав людини». Стаття 1 Загальної декларації прав людини проголошує: «Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони мають розум і совість та повинні будувати відносини в дусі братерства». Стаття 3 визначає: «Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність». До невід'ємних прав належить рівність людей перед законом: «Кожна людина, хоч би де вона перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності» (ст. 6) та «всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний захист закону» (ст. 7). Декларація прав людини вводить до кола головних прав презумпцію безвинності, недоторканність приватного життя, житла, гідності й репутації (ст. 12). До цих прав належать також право вільного пересування (ст. 13), захисту від переслідування (ст. 14), право на шлюб без расових чи релігійних обмежень (ст. 16), право володіти майном (ст. 17), право совісті, свободу думки й переконань (статті 18-19), право об'єднань громадян та участі в суспільному житті (статті 20-21), право на соціальне забезпечення, працю, відпочинок та освіту (статті 22-26).

Основою природного права є загальнолюдське уявлення про справедливість, про те, що добре, а що – погано, про те, що є благом, а що – шкодою.

Тобто ми бачимо, що людина сама визначає, як правильно поводитись в тій чи іншій ситуації. Її уявлення можуть ґрунтуватись на її вихованні.

Природне право є всезагальним, вічним і незмінним, воно виникло і розвивалось з людством, а тому й існуватиме, доки існуватиме людство.

З цієї ідеї слідує те, що право з’явилось досить давно. Його норми поширюються на всіх без винятку та регулюють найважливіші сфери життя.

Отже, зі всіх цих ідей ми можемо зробити висновок, що головним завданням природного права є регулювання найважливіших сфер суспільного життя, захищення прав і свобод людини.

Існує 3 концепції джерел виникнення природного права. Згідно з однією з них, воно з’явилося по божественному провидінню. Друга концепція природного права розглядає його як звички і інстинкти одухотворених істот. Третя виділяє в якості джерела розум людини.

Природне право засноване на таких основних постулатах:

Людина має право на фізичне самозбереження.

У зв’язку з тим, що всі люди однакові, ніхто не має більших прав ніж інші.

Для захисту природних прав потрібно державне регулювання.

Людина працює, а тому повинна отримувати задоволення від зробленого.

Людина повинна мати честь та гідність, і ніхто не має права зазіхати на них.

Теорія природного права має велике значення, оскільки заперечує розшарування людей на класи, соціальну нерівність. Люди мають рівні права, які повинні захищатися законодавством. Будь-які зазіхання на них повинні переслідуватися кримінальним законом і органами державної влади.

Слабкі сторони природного права:

Незрозуміле достеменно джерело виникнення природного права.

Сформульоване в абстрактній формі.

Природні права не підтверджуються історичним розвитком суспільства.

Правовий нігілізм.

Позитивні сторони природного права:

Природне право є справедливим.

У природному праві не має будь-яких довільних приписів.

Відрізняється від закону.

Воно обмежує державне втручання у справи особи.

Держава зобов’язана додержуватись природного права.

Отже, як ми бачимо, в природному праві є й багато слабких сторін та питань, які ще не вирішені або достеменно не розглянуті.

Розділ 2. Філософські погляди на природне право за часів середньовіччя

2.1. Погляди Гроція

Епоха Відродження віднайшла нову постановку питання про сутність права. Людська свідомість звернулася на цей раз до людської індивідуальної волі, до волі розумної, і цим ніби поверталася знову до інтелектуалізму мудреців. Але при цьому зберігалося висунуте середньовічними мислителями вчення про протилежність особи і природи, і через це новий раціоналізм суттєво відрізнявся від інтелектуалізму стародавності.

Нові теорії прагнули уникнути протиставлення особи і природи. У цих вченнях людина і природа розглядалися як учасники одного процесу розвитку – природної еволюції. До епохи Ренесансу право інтерпретувалося переважно у двох вимірах: з одного боку, як прояв Божого суду, і тому воно мало характер невідворотності, абсолютності й вічності, з іншого боку, право розумілось як продукт домовленості людей, яке може змінюватись і має відносний характер. Однак існує ще й третій вимір інтерпретації права, згідно з яким право має людське походження, але, незважаючи на це, воно є необхідним, тому що сутність його випливає із загальної людської природи. Поняття природного права було відоме вже стародавнім мудрецям, а за середньовіччя – деяким схоластам, зокрема Фомі Аквінському, але по- справжньому воно розвивалося лише на початку нової ери. Одним із прихильників такого розуміння права був голландський юрист, історик і політик Гуго де Гроот Гроцій (1583-1645), ідеолог Нідерландської буржуазної революції, автор праці «Про право війни і миру». Три книги, в яких пояснюється природне право і право народів, а також принципи публічного права. Філософською основою природно-правової теорії Гуго Гроція був раціоналістичний світогляд, згідно з яким вирішувати соціально-правові конфлікти покликаний розум, який має загальнокритичне, всеохопне значення і сприймається мислителем як верховний суддя.

Гроцій, як і інші гуманісти й раціоналісти його епохи, звернув увагу на «подвійну істину» права.