Він проводив чітку межу між природним правом і правом, установленим волею Бога або людей. Хоч опосередковано Бог впливає на розвиток природного права, оскільки він – Творець природи, частиною якої є людина, але порядок природи знаходиться поза межами впливу Бога. Тому й природне право не підпадає під вплив божественного права. Такий підхід на той час був рішучим кроком уперед, оскільки він звільняв людину від диктату монопольного права церкви.
Пошук
Теорії природного права на різних етапах його становлення та розвитку
Предмет:
Тип роботи:
Курсова робота
К-сть сторінок:
32
Мова:
Українська
На думку мислителя, право – це сума соціальних норм. Основою, витоками права є прагнення індивідів до спокійного спілкування з іншими людьми. Гуго Гроцій вважав, що право поділяється на природне і встановлене волею. Природне право непорушне, це закон природи. Право, встановлене волею, має своїм джерелом людську чи Божу волю. Відтак завдання юристів зводилося до того, щоб зіставити існуючий закон з ідеалом справедливості природного права.
Гуго Гроцій розрізняв категорії «право» і «закон». «Закон», на його думку, – це насильницький засіб, із допомогою якого здійснюється право. Ця сила уособлена в державі, яка примушує людей дотримуватися норм права.
У людському праві Гроцій розрізняв цивільне і природне право. Цивільне право виникає історично і залежить від політичної ситуації; природне право випливає з суспільної сутності людини і є предметом не історії, а філософії. Отже, сутність природного права похідна від суспільного характеру людини і тому необхідний суспільний договір, що його люди укладають для забезпечення своїх інтересів в особистому захисті та протистоянні насильству. На основі добровільного суспільного договору стає можливим утворення державного союзу, держави. В книзі Г. Гроція «Про право війни і миру», зазначалося, що її написано на захист справедливості, яка повинна панувати у відносинах між індивідами, народами і державами, а основна мета трактату – вирішення актуальних проблем міжнародного, природного права. Але перш ніж вирішувати ці проблеми, Гроцієві необхідно було розв´язати загальніші питання про те, що являє собою право і хто є суб´єктом міжнародних відносин.
Отже, Гроцій першим джерелом права визначав природу людини. Але, будучи непослідовним у своєму ставленні до релігії, він зробив застереження, що хоча природне право діяло б і без Бога, але все ж Бог існує та є творцем усього сущого. Тому другим джерелом права Гроцій вважав Бога і таким чином, поруч з природним правом, визнавав галузь права божественного. Втім, це не перешкоджало йому твердо дотримуватися тієї думки, що зміст природного права не залежить від божественних установ. Бог, за словами Гроція, не в змозі змінити вимог природного права, бо Він не може зло за внутрішнім змістом перетворити на добро. Розвиваючи ці думки, філософ застерігав, що приписи природного права не розходяться з божественною волею. Мало того, Бог вимагає їх дотримання. Але, оскільки Бог є творцем усього сущого, Він виступає і в ролі творця людської природи, з якої випливає природне право. Але саме людська природа визначає зміст останнього, а не довільний розсуд Бога, тому що Він не може зробити так, щоб явище суперечило власній сутності. Людина, за вченням Гроція, є жива істота вищого порядку. До властивостей, притаманних людині, належить прагнення до спілкування. Відправляючись від цієї віхи, він зазначав, що людині властиве не просто прагнення до спілкування, а прагнення до спокійного і керованого власним розумом спілкування. Саме контрольоване розумом прагнення до спілкування, яке складає особливість людської природи, Гроцій оголосив джерелом природного права. Новгородцев писав, що називати Гуго Гроція основоположником природничого права і всієї нової філософії права не можна, бо це є наслідком перебільшеної оцінки заслуг ученого з боку його німецьких учнів і прихильників. Праці тих французьких та англійських вчених, з якими нам довелося вже познайомитися, значно швидше можуть бути поставлені на чолі нової філософії права, ніж доктрина Гуго Гроція.
2.2. Погляди Локка
Англійський філософ, один із основних представників англійського емпіризму та Просвітництва. Народився в Англії в сім'ї адвоката. Початкову освіту здобув вдома. Закінчив Вестмінстерську граматичну школу, Оксфордський університет.
Розглядаючи роль і місце індивіда в державі, Локк стверджував, що він не безвільний її підданий, а добровільний член. Ця добровільність, передбачає взаємні права та обов’язки обох сторін договору, а не право у держави, а обов’язки у людей.
Важливе місце в Локківському вченні про права людини займає зв'язок між свободою людини і законом. Він вважав, що закон не лише не знищує і не обмежує свободи, а навпаки зберігає їх. Висловлювання Локка: «Там, де
немає законів, там немає і свободи». Локк сформулював принцип індивідуальної свободи, де зазначено, що свобода людей, які знаходяться під захистом держави, полягає у тому, щоб мати встановлені нею постійні і загальні для всіх правила для життя, а також мати можливість чинити за власним розсудом, коли це не суперечить закону. Отже, визнання, захист і реалізація невід’ємних прав та свобод людини за Локком значною мірою залежить від правової якості законів та від організації влади. У своїх «Трактатах про правління», він називає три недоліки природного стану: тут не вистачає встановленого, визначеного закону, як норми справедливості і мірила в суперечках, знаючого і безпристрасного судді, який би вирішував всі ускладнення відповідно до встановленого закону, сили, що могла б підкріпити і підтримати вирок і його виконання.