Трансформація функцій управління в АПК за ринкових умов

До того ж, на кращих фірмах країн світу маркетологам належить вирішальний голос у прийнятті управлінських рішень. В Україні та й в Сумській області більшість сільськогосподарських підприємств не мають маркетингових служб, серед керівників вітчизняних підприємств дуже низький рівень комерційної обізнаності. Тому, відповідні маркетингові підрозділи мають бути і в районних державних адміністраціях. З метою науково-консультаційного забезпечення сільськогосподарського виробництва, створення інформаційного середовища, найсприятливішого для ефективної діяльності виробників сільськогосподарської продукції в структурі райдержадміністрацій доцільно передбачити створення маркетингових служб, відділів по координації інноваційно-інвестиційною діяльністю в районах, з питань взаємозв’язків з громадськістю і соціологічних досліджень. Вирішити дане питання можна без залучення додаткових асигнувань за рахунок реорганізації (ліквідації) відділів внутрішньої політики, з питань оборонної і мобілізаційної роботи.

Додаткові функції можна покласти і на управління сільського господарства і продовольства районної державної адміністрації, у завдання якого входить сприяння успішній підприємницькій діяльності господарюючих суб’єктів АПК і забезпечення виконання основних функцій менеджменту. Функція планування (прогнозування) здійснюється управлінням через кількісне обґрунтування прогнозів та формування індикативних планів, програм розвитку галузей, складання вартісних і продуктових балансів. 

Організаційно-правова структура нових суб’єктів господарювання є важливою передумовою успіху в умовах ринкової економіки. Більшість новостворених сільськогосподарських підприємств Сумщини – це товариства з обмеженою відповідальністю, які є зручною формою організації насамперед для груп людей, які довіряють один одному та готові нести однакову відповідальність за діяльність свого підприємства. Прикладом такої форми організації є агрофірма „Мрія” Конотопського району Сумської області де зі зміною форми господарювання проводиться удосконалення структури підприємства (рис. 3). Господарство має цехову організаційну структуру, а кожний цех (центр прибутку) є самостійною госпрозрахунковою одиницею, має свого бухгалтера, який веде облік по всіх розрахунках і щодекадно виводить фінансові результати господарювання. Оплата праці проводиться по кінцевому результату. Центри прибутку очолюють галузеві спеціалісти, які самостійно планують господарську діяльність. З адміністративним центром погоджуються річні виробничі плани, а також покладається на нього виконання постачально-збутових функцій. Всього працює у товаристві 300 чол., з них 8% складає управлінський персонал. Показником належної організації праці в цьому господарстві є його прибутковість (близько 800 тис. грн. прибутку за 2001 рік).

Перевагою такої форми господарювання є те, що діяльність усіх засновників товариства спрямована на отримання максимального прибутку, але проблеми виникають при прийнятті рішень, велика кількість яких вимагає одностайності учасників. Це стало однією з причин створення в області виробничих кооперативів, де до управління залучаються ширші маси (асоційовані члени з правом дорадчого голосу), кожний член кооперативу має один голос незалежно від розміру внесків у створення майна підприємства. Останнє зменшує зацікавленість членів кооперативу в додаткових внесках у розвиток підприємства.

Значну питому вагу в організаційній структурі АПК Сумської області займають приватні підприємства. У приватному підприємстві засновник сам приймає рішення та несе персональну відповідальність за виробничі й фінансові результати, а тому більш охоче співпрацюють з ним комерційні банки, вітчизняні й зарубіжні інвестори, які надають кредити й готові вкласти власний капітал з більшою зацікавленістю, ніж в інші форми господарювання. Однак аналіз виробничих та фінансових показників їх діяльності свідчить про те, що рівень рентабельності сільськогосподарського виробництва приватних підприємств становить 8, 1%, а це вдвічі нижче, ніж у товариствах з обмеженою відповідальністю. Частково це пояснюється тим, що селяни звикли до колективної праці й колективного управління, а керівники приватних підприємств не всі готові самостійно приймати рішення та нести повну відповідальність за фінансово-господарську діяльність.

Досить поширеною формою ведення господарства є також селянське (фермерське) господарство, інтереси якого представляє його голова. Площа сільськогосподарських угідь у користуванні фермерів Сумщини в середньому становить 62 га на одне господарство, що є на рівні середнього показника в Україні. Аналіз їх діяльності переконує, що в майбутньому не відбудеться істотних змін в кількості фермерських господарств області.

Кожна з наведених організаційно-правових форм господарювання має право на існування. Особливості менеджменту новостворених агропідприємств зумовлені самою їх суттю як активних суб’єктів ринкової економіки. Кожне підприємство-товаровиробник самостійно визначає не тільки свою поточну господарську політику, а й стратегію розвитку. Зокрема, йдеться про стратегічний маркетинг. Звідси високі критерії щодо доброякісності інформації, що є „сировиною” управлінської діяльності та щодо компетентності персоналу, достатньої для прийняття управлінського рішення, адекватного змінам зовнішнього середовища. Встановлено, що саме невисокий рівень спеціалізації управлінських функцій, який є специфічною характеристикою менеджменту в малих та середніх підприємствах, гальмує їх становлення та розвиток. Матеріали нашого дослідження дають підставу стверджувати, що перспективною формою підприємницької діяльності в аграрній сфері економіки є створення інтегрованих формувань типу агрофірми (рис. 3), які не вимагають значних витрат часу і коштів на реструктуризацію і дозволяють реалізувати фактор масштабності виробництва.

У третьому розділі “Раціоналізація структур і функцій менеджменту в підприємствах і організаціях АПК” аналізуються зміни організаційного механізму господарювання та необхідність удосконалення основних функцій менеджменту, обґрунтовано принципово нову концептуальну схему менеджменту районного агропромислового комплексу із визначенням функцій державних структур, господарських органів і підприємств, доведено зростання ролі функцій управління інвестиційними, інноваційними та