Типологія стилів лідерства

Предмет:

Тип роботи:

Курсова робота

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

проблеми, формулюють перелік обмежень і вимоги до критеріїв ефективності рішення їх. Другий етап, здійснюють фахівці з дослідження операцій. Вони розробляють модель ситуації. Модель, як правило, спрощує реальність, або подає її абстрактно, що дає можливість краще зрозуміти складнощі реальності. Спрощення реальності за допомогою моделі відбуваються скороченням кількості змінних після оцінки істотності впливу їх на кінцевий результат. Кількість змінних скорочує відкиданням неістотних і агрегацією другорядних. Отже, в моделі залишаються найбільш істотні змінні. Третій крок полягає в «випробуванні» моделі наданням змін кількісним значенням. Це дає змогу об'єктивно описати і порівняти кожну змінну і відношення між ними. Перевагою кількісного підходу є заміна словесних міркувань і описового аналізу моделями, символами і кількісними значеннями. Звичайно, моделі ситуацій, проблем і процесів управління досить, складні, тому поштовхом до вживання їх був винахід і удосконалення комп'ютерів. Комп'ютери дали можливість дослідникам операцій сконструювати математичні моделі зростаючої складності, які досить наближені до реальності і із значною точністю описують її. Отже, кількісні методи є ефективними знаряддями наукових досліджень в управлінні, у вирішенні практичних завдань його оптимізації.

У нашій країні дослідження операцій використовувалося в основному для розробки варіантів планових завдань. Проте такі дослідження не завжди були успішними, оскільки в моделі складно було закласти суб'єктивні моменти, пов'язані з функціонуванням адміністративно командної економіки. Сьогодні це перспективний напрям оптимізації управління в умовах ринкової економіки.

Для сучасного стану розвитку теорії і практики менеджменту визначає є концептуальний підхід на основі взаємного узгодження принципів і інструментів управління. Сучасні концепції менеджменту можна звести до трьох видів (підходів) : процесний, системній, ситуативний.

3. 2. Ситуаційний підхід до лідерства

Для визначення залежності між стилем керівництва, задоволеністю та продуктивністю праці американські теоретики почали вивчати не тільки взаємини керівників і підлеглих, а й ситуацію в цілому. В результаті розроблено кілька ситуаційних моделей, які отримали широке прикладне застосування.

Американський дослідник Лайкерт дійшов висновку, що стиль керівництва може бути орієнтованим або на роботу, або на людину. Причому більш продуктивною є орієнтація на людину. Однак пізніше було виявлено, що є керівники, які одночасно орієнтуються і на роботу, і на людину, тобто роблять спробу створити певний інтегральний стиль керівництва.

Теорія Ф. Фідлера – одна з перших, але дуже продуктивна спроба побудувати струнку систему, об'єднуючу стилі керівництва й організаційні ситуації. Основна ідея проста: визначення найбільш адекватного конкретним обставинам стилю лідерства.

Згідно з цією моделлю, увага зосереджується на ситуації з урахуванням трьох факторів, які впливають на поведінку керівника.

Лояльність підлеглих, довіра до своїх керівників (взаємини між керівником і членом колективу).

Чіткість формулювання завдань і структуризація, а не розпливчастість і без структурність (структура завдання).

Обсяг законної влади, пов'язаної з посадою керівника, яка дає йому змогу використовувати винагороди, а також підтримка формальної організації (посадові повноваження).

Оскільки стиль керівництва залишається в цілому однаковим, то його треба використовувати в таких ситуаціях, які найбільш підходять стабільному стилю.

Наріжним каменем ситуаційної теорії Ф. Фідлера є орієнтованість керівника на взаємини чи на виконання завдання. Керівник, орієнтований на взаємини, насамперед враховує потреби співробітників. Орієнтований на завдання лідер, у першу чергу зацікавлений у виконані робочих завдань (нагадує стиль «ініціювання структури»).

За допомогою опитування Фідлер увів поняття найменш бажаного колеги (НБК), тобто такого, з яким працівникам найменше хотілось би працювати.

За Ф. Фідлером, стиль керівництва визначається за допомогою шкали «найменш бажаний колега». Шкала НБК являє собою мотиваційну систему поведінкових переваг керівника й складається з 16-ти протилежних прикметників, розташованих по різні сторони 8-бальної шкали.

Якщо керівник описує співробітника, якому надається найменша перевага, використовуючи прикметники з позитивним значенням, вважається, що він орієнтований на взаємини (турботливий, що поважає почуття інших людей менеджер), і навпаки якщо лідер використовує переважно негативні визначення, прийнято вважати, що він приділяє основну увагу робочим завданням.

Ситуаційний підхід «шлях-ціль « Мітчела і Хауса базується на оцінці дії, яку створює поведінка керівника щодо мотивації, задоволеності та продуктивності праці підлеглого. Керівник спрямовує дії підлеглих на досягнення цілей організації. Деякі прийоми впливу на шляхи досягнення цілей:

- роз'яснення підлеглому того, що від нього вимагається;

- спрямування зусиль підлеглих на досягнення цілей;

- забезпечення підтримки;

- наставництво;

- усунення перепон у роботі підлеглих.

- формування у підлеглих таких потреб, які може задовольнити керівник.

4. Культура керівництва і авторитет керівника

Для виконання функцій керівника, посадової особи працівник повинен мати певні особисті здібності. Моральні характеристики особистості відбиваються в її ділових характеристиках – і навпаки; вони тісно пов'язані, важко визначити між ними межу. Визначається ця особливість, перш за все, соціальним статусом посадової особи (керівника), моральними вимогами та ідеалами, очікуваннями, роллю у кожній сфері життя.

Щоб визначити основу, так би мовити, системоутворюючий принцип моральної культури посадової особи (керівника), треба виходити з головного призначення моралі у суспільному житті. Мораль врегульовує стосунки між окремими людьми і угрупуваннями. Посадова особа, виконуючи своє соціальне призначення, виступає і як окрема людина зі своїми моральними принципами, і як втілення колективного інтересу у ставленні до державної системи (у свою чергу, втілення загального, суспільного інтересу), і як