Участь корпусу охорони прикордоння в акції «Ревіндикації» другої половини 1930-х рр. на Волині у контексті суспільно-політичної та національної політики другої Речі Посполитої

Підтримувала проведення політики «ревіндикації» на Волині тогочасні польські преса, організації, товариства, особливо <^гаптйо narodowe». Релігійне «навернення» «винародованих» поляків на території «української» Волині, незважаючи на традиційну вже толерантність політики воєводи Г. Юзеського, оцінювалось як досить позитивне для польської державності явище [10, 8]. Наводився факт, що за часів царської Росії (Волиська губ.) відсоток католиків (тобто, поляків) був штучно занижений: якщо на території Тернопільського воєводства кількість поляків становила 50%, то у Волинському – 16, 5%, Поліському – 15%. В цілому, досить критично оцінювалася політика Олександра III, що заохочував перехід католиків та греко- католиків у православ’я. За підрахунками, на Волині налічувалося біля 400 місцевостей, де мешкали 100150 тис. «рутенізованих» поляків.

Досить повно ілюструє «навернення до польсь- кості» протокол ревіндикаційного засідання у с. Малі Загайці гміни Дедеркали, Кременецького повіту від 30 січня 1937 р. На ньому були присутні 57 осіб під керівництвом жителя військової осади Сенкевіче Й. Пустельняка. Зміст підсумкового акту досить прозорий: «Ми, нижче підписані, жителі села Малі Захайці та околиць, “винародовані” царсько-російською владою поляки, повертаємося до римо-католицької віри, підтверджуємо свою польську етнічну приналежність і на цій підставі, що наші предки були поляками, ми теж хочемо ними бути. Крім цього, вимагаємо проведення ревіндикації пастви у Малих Загайцях у римо- католицьку віру, що підтверджуємо власними підписами» [10, 9].

Ревіндикаційна акція КОП на теренах Волинського воєводства найбільшою мірою стосувалася прикордонних повітів- Здолбунівського, Рівненського та Кременецького. Методи, які застосовувалися ним, були найрізноманітнішими: від адміністративного тиску – до відвертого залякування та погроз. Досить часто КОП застосовував моральний й матеріальний шантаж. Наприклад, видавалися розпорядження звільняти з роботи православних християн і не приймати їх, поки вони не перейдуть у римо-католицьку віру [11, 25]. Солтис із с. Молотків Кременецького повіту отримав запевнення місцевого командування КОП, що, в разі прийняття католицизму, йому буде підвищено заробітну плату і пенсію. У протилежному випадку влада погрожувала звільненням із займаної посади [11, 34]. Восени 1937 р. Корпус розпочав кампанію насильницького перехрещування православних у католиків, так званий конверсійний рух, що здійснювався брутальними репресивними методами [11, 97]. Нерідко траплялося так, що спочатку копівцями складалися списки усіх мешканців сіл, прізвища яких закінчувалися на «-ський» чи «-вич», а далі погрозами або силою їх змушували зректися православ’я і стати римо-католиками.

Яскравим прикладом конверсійного руху є сумнозвісна акція примусового окатоличення православного населення в с. Гриньки Кременецького повіту, очолювана підрозділами Корпусу. Під приводом боротьби з антидержавним елементом, члени КОП змусили прийняти католицизм 35 українських православних родин (116 осіб) [2, 63]. За свідченням копівців, приводом до таких дій було знищення невідомими особами декорацій під час щорічного свята КОП, що припадав на день вшанування ікони Божої Матері Честоховської [12, 5]. Одночасно поширювалися провокаційні чутки про те, що в село прибуде каральна військова експеди- ця, яка здійснить масову пацифікацію. Після цього мало відбутися примусове виселення усіх підозрюваних осіб, звинувачених у найменшій нелояльності до польської державності [13, 3]. До таких відносилися, в першу чергу, ті, хто передплачували українські видання, які виходили у Львові. Загалом лише в Кременецькому повіті впродовж 1937 р. КОП було силоміць перехрещено 2700 осіб [14, 2]. До половини лютого 1938 р., внаслідок посилення колонізаційних заходів, у Гриньках і навколишніх селах перейшли в католицизм біля 400 українців. У сусідніх населених пунктах з Лано- вецької парафії християнами латинського зразка стали 900 осіб, при цьому із с. Козачки – 270 [15, 6].

Події у с. Гриньки викликали рішучий протест з боку українських політичних угрупувань. Посол у Сеймі від Галичини С. Баран 11 лютого 1937 р. звернувся із запитом до міністра внутрішніх справ Польщі [13, 3], яким вимагав негайного припинення терору з боку КОП щодо православного населення Гриньок і призначення урядового розслідування цієї справи. Голова Української парламентської репрезентації Волині, посол С. Тимошенко 5 січня 1938 р. виїхав до Гри- ньок, аби на місці вивчити усі обставини подій, які відбувалися у жовтні-грудні 1937 р. Однак місцеве командування КОП відібрало у нього перепустку і заявило, аби «він негайно залишив с. Гриньки і ні з ким не зв’язувався, особливо із тими, хто 19 грудня 1937 р. перейшов у римо-католицьку віру» [16, 198]. При цьому «справу Гриньок», натиску КОП та втручаня ендець- кого крила політичного руху у ревіндикацію польська преса називала легендами. Підкреслювалася значна і висока роль Корпусу у підтримці усього «польського», але жодного тиску та репресій, на думку журналістів польських видань, він не здійснював [17, 4].

На початку 1938 р. тодішній член Центрального комітету Українського національно-демократичного