Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Участь корпусу охорони прикордоння в акції «Ревіндикації» другої половини 1930-х рр. на Волині у контексті суспільно-політичної та національної політики другої Речі Посполитої

Предмет: 
Історія
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
12
Мова: 
Українська
Оцінка: 

об ’єднання – Б. Козубський отримав від проводу партії листа з проханням зібрати інформацію про примусове перехрещення православних на католиків, яке здійснював КОП у прикордонних повітах воєводства [19, 3]. За свідченням політика, окрім Гриньків, акція ревін- дикації активно реалізувалася КОП у селах Козачки, Юсківці, Осники, Малі Русковці, Ланівці, Шумбар, Білозірка Кременецького повіту [6, 15].

Характерною рисою ревіндикаційного руху на Волині була його масовість. Нерідко здійснювалося переведення у римо-католицьку віру цілих сіл. Командувач полку КОП «Здолбунів» у повідомленні від 18 січня 1938 р. рапортував про І13 «ревіндикованих» на терені повіту осіб [16, 199]. У той самий час католиками стали 96 українців с. Малі Загайці Кременецького повіту [10, 9]. Масова урочиста ревіндикація за участю КОП відбулася і в с. Залаве та околицях Сарненського повіту 1938 р. Причому, на пам’ять про це, у селі був споруджений на місці переносного вівтаря костелу цементовий пам’ятник [19, 3]. В цілому, акція прилучила до «польськості» на Волині біля 3 тис. осіб [17, 4].
Проте, «ревіндикація» була лише однією стороною радикалізації політики Другої Речі Посполитої на теренах східних воєводств. Із середини 1930-х рр. у прикордонних повітах Волинського воєводства Корпусом охорони прикордоння встановлені різноманітні обмеження для українців, які стосувалися не лише можливостей вільного пересування, але й діяльності їхніх суспільно-політичних і культурних організацій, зокрема «Просвітянських хат» і «Рідних хат» [4, 6]. Громадським життям на землях Волині відтепер керували не стільки представники місцевої пропольської адміністрації, скільки польські військовики, в тому числі КОП. Якщо раніше українці все ж могли зайняти державну посаду, в тому числі шляхом добровільного прийняття католицизму, від середини 1930-х рр. такі випадки стають поодинокими [4, 9].
Репресивна діяльність Корпусу спричинила конфлікт між керівництвом формування і волинським воєводою Г. Юзевським. КОП був незадоволений ліберальною політикою останнього, виражаючи занепокоєння, чи всі дії адміністрації відповідали національним інтересам і принципам Другої Речі Посполитої [4, 3]. Намагаючись перехопити ініціативу, воєвода подав до Міністерства військових справ скаргу на КОП, якою докладно описав, здійснені Корпусом, зловживання. Воєвода звинувачував військових у тероризуванні місцевого населення. Натомість розвідка КОП повідомляла центральне військове керівництво: «Воєвода Юзевський вирішив оголосити відкриту війну керівництву КОП, з метою запобігти, на думку воєводи, деструктивній політиці» [20]. Проте, вищі чини Польщі діяли у протилежному до амбіцій і планів Г. Юзевсь- кого курсі. 10 березня 1938 р. прем’єр-мінстр С. Скла- довський дозволив Корпусу й надалі проводити «конверсійний рух».
Внаслідок поданого Командувачем округу № 2 (Люблін) генералом М. Сморавінським до Міністерства військових справ рапорту, волинського воєводу Г. Юзевського було звільнено і переведено на аналогічну посаду у Лодзь. На його місце призначили О. Гавке-Новака, який став заручником політики військових [21]. Своєю подальшою діяльністю він перекреслив усі здобутки політичного експерименту свого попередника, дотримувався лінії КОП, чим загострив і так досить напружені польсько-українські відносини. Перехопивши в уряді ініціативу в національній політиці щодо українців, військове командування Збройних сил Другої Речі Посполитої підготувало програмний документ, яким узагальнило весь досвід політики «зміцнення польськості» та розробило програму подальшої асиміляції етнічних меншин. Він був представлений наприкінці 1938 р. генералом Т. Каспжицьким під назвою: «Тези міністра військових справ про національне питання в Г аличині й на Волині». Документ передбачав перетворення православної церкви в інструмент полонізації. Зміцнення польського елементу в Західній Україні, на думку військових, мало відбуватися зокрема шляхом збільшення мережі католицьких костелів і піднесення авторитету польської мови й культури в усіх сферах суспільно-політичного життя. Особливе місце в реалізації цих заходів і надалі відводилося КОП [2, 64].
Напередодні Другої світової війни українсько- польські відносини на Волині вкрай загострилися. Державні документи керівництва Другої Речі Посполитої підкреслювали необхідність боротьби із національним білоруським, українським рухом і всіляко підтримували здійснення подальшої експансії польської культури в краї. Позицію Корпусу в цьому питанні красномовно озвучив командувач полку «Сарни» Платовіч-Плахта на конференції із прикордонних справ у 1939 р. Скепсис у ставленні до національних меншин переріс у відверте українофільство. Питання етнічної приналежності та віросповідання, на його думку, були ключовими у питаннях володіння нерухомістю, отримання па- тенів на ведення господарської і торговельної діяльності (обмеження кооперації), при влаштуванні на роботу. Поділяючи українське населення на три категорії («українець», «русин», «тутейший»), він висловив одіозну думку, що на території Сарненського і Косто- пільського повітів не повинно бути жодного представника цієї національності, ставлячись, на противагу до проживання німців на цій території, як до чогось належного. Небезпеку для КОП, окрім православної церкви, становила діяльність греко-католицької, яка стала справжнім осередком українського національного руху, тому ставилося завдання протидіяти утворенню її парафій на території Волинського воєводства [4, 32].
Незважаючи на те, що основним завданням КОП було забезпечення безпеки східних державних рубежів Другої Речі Посполитої, він став активним інструментом проведення національної політики Польщі на теренах «східних кресів». У руслі виконання завдань державної асиміляції, полонізації, військове формування стало основним виконавцем акції примусового окатоличення українського населення, що у польських джерелах має назву «акція ревіндикації». Її метою було «повернення» до «віри предків» «зрутенізованих» поляків. Кременецький, Здолбунівський та Рівненський повіти Волинського воєводства стали основними ареалами проведення цієї політики на Волині. При цьому найбільш яскраво демонструє виконання КОП «ревіндикації» сумнозвісні події у с. Гриньки Кременецького повіту наприкінці 1937 р., що викликали протест з боку української політичної еліти, проте, так і не зустріли засудження серед польського керівництва. Навпаки, підтримуючи дії КОП, влада Польщі заохочувала подальшу радикалізацію політики формування на теренах східних воєводств, зокрема і дій польської адміністрації загалом. Відтак, саме практичні наслідки «ревіндикації» стали одним із основних приводів до загострення міжнаціональних суперечностей на Волині напередодні Другої світової війни, апогеєм яких став українсько-польський конфлікт 1943 р.
 
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:
 
  1. Никончук О. Спроби українсько-польського порозуміння на Волині у міжвоєнний період. Політика Г. Юзевсь- кого // У пошуках правди: Зб. наук. ст. – Луцьк, 2003.
  2. Комар В. Роль польського війська в національній політиці на Волині у другій половині 30-х рр. ХХ ст. // У пошуках правди...
  3. Кучерепа М. М. Державна політика Польщі на Волині 1939 р. // Літопис Волині. – 2003 – № 2.
  4. Держархів Волинської обл. (далі – ДАВО), ф. 46, оп. 9, спр. 3844.
  5. Раріеггус. зка-Тигек M. MKdzy tradycjа а ггесгум>Шосіа: panstwo wobecprawoslawia: 1918-1939. – Warszawa, 1989.
  6. ДАВО, ф. 46, оп. 9, спр. 4247.
  7. Rocznik Ziem Wschodnich 1939. – Warszawa, 1939.
  8. Strtika R. Geneza polskiej samoobrony na Wolyniu i jej rola w obronie ludnosci polskiej // Polska-Ukraina: trudne pytania. – T. 4. – Warszawa, 1999.
  9. Warszawsi Dziennik Narodowy. – 1937. – № 34.
  10. Januszajtis M. «Walka» o polskosci Wolynia. Stronnictwo Narodowe w pracy nad przywrуceniem liudu wolynskiego polscosci i Kosciolowi // Warszawski Dziennik Narodowy. – 1938. – № 65.
  11. ДАВО, ф. 1, оп. 2, спр. 7250.
  12. «Hrynki – odzyskane dla wiary I polscosci // Warszawski Dziennik Narodowy. – 1938. – № 95.
  13. Центральний державний історичний архів України, м. Львів, ф. 344, оп. 1т., спр. 582.
  14. Ревіндикація душ на Волині //Діло. – 1938. – 30 жовтня.
  15. Na plebaniu w Janowcach // Warszawski Dziennik Narodowy. – 1938. – № 100.
  16. Крамар Ю. Політика «зміцнення польської присутності» на Волині та її вплив на характер українсько- польських стосунків напередодні Другої світової війни // Друга світова війна і доля народів України: Мат. Всеукр. наук. конф /Гол. ред. Г. Туранська. – К., 2005.
  17. Rewolucja wyznaniowa na kresach wschodnich // War- szawski Dziennik Narodowy. – № 9.
  18. ДАВО, ф. 1, оп. 2, спр. 7264.
  19. Masowa rewindykacja we wsi Zarnwie pod Sarnami // Warszawski Dziennik Narodowy. – 1939. – № 129.
  20. Ksik J. Zaufany Komendanta. Biografia polityczna Jana Henryka Jуzewskiego 1892-1981. – Wroclaw, 1995.
  21. Кучерепа М. М. Національна політика Другої Речі Посполитої щодо українців (1919-1939 рр.) // Україна- Польща: важкі питання: Матеріали ІІ Міжнародного семінару істориків «Українсько-польські відносини в 1918-1947роках». – Варшава, Б. р.
 
Фото Капча