Україна – суверенна держава: проблеми становлення

Практика “особливих” відносин України з Росією протягом минулих років наочно продемонструвала необхідність зближення та активізації співробітництва із західними країнами, не менш масштабного, ніж з Росією, що гарантуватиме міжнародне визнання суверенності української держави.

 

 

Економічна криза

Більшість мешканців України сподівалися, що з проголошенням незалежності буде забезпечено високий рівень матеріального добробуту. Але ці надії не справдилися. Рівень життя продовжував падати. В економіці склалося надзвичайно важке становище.

Спад виробництва й рівень життя в 1991-1992 рр. набув загрозливих масштабів. Так, національний доход в 1991 р. знизився на 10 %, а наступного року на 14 %. Валова продукція промисловості за 2 згаданих роки зменшилася на 13,4 %, а сільського господарства – на 18 %. У листопаді 1992 р. інфляція перейшла рубіж 50 %. Значною мірою це зумовлювалося тим, що Росія розпочала ринкові реформи з лібералізації цін, що привело до значного зростання цін в Україні на газ та нафту (відповідно в 100 та 300 разів). Зростання цін на енергоносії почало розкручувати спіраль інфляції. За 1992 р. гроші знецінилися в 21 раз, а за 1993 р. – у 103 рази. Таких масштабів інфляції не спостерігалося в цей час у жодній країні світу. Зросла заборгованість іншим державам.

Загалом за роки економічної кризи (1991-1999 рр.) валовий внутрішній продукт України скоротився в 2,5 рази, обсяги промислової продукції – майже у 1,9, сільського господарства – у 2,1 раза.

Руйнувався науково-технічний потенціал. Питома вага асигнувань на науку в бюджеті скоротилася в 1990-1994 рр. вчетверо, а чисельність науковців – утричі. Сотні спеціалістів вищої кваліфікації виїхали за кордон на тимчасову або постійну роботу.

“Відплив умів” призводить до того, що внаслідок міграції Україна втрачає щороку до 10 тис. дипломованих спеціалістів. Це може привести до катастрофічних втрат. Адже підготовка спеціалістів з вищою освітою, науковим ступенем та втрачена вигода від його використання коштує, за розрахунками фахівців ООН, 300 тис. доларів. А процес деградації науки може стати незворотним, якщо країну залишать 10-15% найперспективніших молодих спеціалістів. Не менш загрозливий і внутрішній “відплив умів”. За останні роки понад 20% науковців перейшли працювати в комерційні структури.

Політична криза та спроби стабілізації (1994-2004 рр.)

Економічна криза ставила під сумнів державну незалежність. Активізувалися сили, які виступали за відродження Радянського Союзу, приєднання до Росії і т.ін. Адже, голосуючи під час референдуму за самостійність, багато хто з громадян виходив із того, що Україна має кращі шанси вижити як самостійна держава, а не як республіка у складі СРСР. Але коли замість обіцяного добробуту мешканці України одержали погіршення свого матеріального становища, 52% із них, за даними соціологічного опитування, після першого року самостійності вже жалкували за СРСР.

Слід відзначити, що ставлення до нової Української держави і її політики значно відрізнялося залежно від регіонів. Національно найсвідоміший “Галицький П'ємонт” надав повну й безумовну підтримку державним реформам. Зовсім іншим було ставлення зрусифікованого населення Сходу й Півдня. Жителі регіонів з високим рівнем індустріалізації найбільше відчули на собі вплив економічної кризи, що найдошкульніше зачепила великі підприємства. Обмежені й обережні спроби уряду ввести в дію закон 1989 р. про державний статус української мови, викликав серед них хвилю обурення й страху перед наступом “українського націоналізму”.

Вибори до Верховної Ради весною 1994 р. показали, що Схід і Захід України за роки самостійності не тільки не наблизилися один до одного, а навпаки, все більше дрейфують у різні боки. Лавиноподібний характер економічної кризи породив прогноз про неминучість в Україні громадянської війни між українцями й росіянами, Сходом і Заходом. На щастя, цей прогноз не справдився.

Як не дивно, але якою б не була ситуація в Україні, вона мала окремі позитивні моменти. Якщо населення Польщі, Росії та інших сусідів України, що вступили на шлях радикальних економічних перетворень, пережило “шокову терапію” і було втомлене реформами, то українці потерпали власне від їх відсутності. З другого боку, мовно-культурна роз'єднаність та відмінності в політичних орієнтаціях мешканців Сходу й Заходу робили неможливою появу єдиної “червоно-коричневої” опозиції, на зразок антиреформаторського блоку комуністів і націоналістів Росії.

Ці дві обставини створювали сприятливі обставини для приходу до влади реформаторів. Цим у повній мірі скористався колишній прем'єр-міністр Леонід Кучма на президентських виборах улітку 1994 р. Перемігши на виборах, Л.Кучма пішов значно далі передвиборних обіцянок навести порядок адміністративними методами й запропонував масштабну програму радикальних економічних і соціальних перетворень: звільнення цін, обмеження дефіциту держбюджету, запровадження вільної внутрішньої й зовнішньої торгівлі, масову приватизацію великих підприємств, проведення земельної реформи і т. п.

Спочатку команді Л.Кучми вдалося досягли певних успіхів у проведенні економічних реформ. Різко впали темпи інфляції: з 72 % у листопаді 1994 р. до 4,6 у травні 1995 р. Значно зменшився розрив у рівні середньої заробітної плати між Україною й Росією. З'явились умови для перетворень у промисловості і сільському господарстві.