Україна – суверенна держава: проблеми становлення

Важливу роль у стабілізації зіграла грошова реформа(вересень 1996 р.), коли була введена національна валюта – гривня, а також прийняття у цьому ж році Основного закону держави – Конституції. Ухвалення 28 червня 1996 р. Конституції стало важливим підсумком п'ятирічного утвердження державної незалежності України. За оцінками вітчизняних та зарубіжних експертів, Конституція України належить до найдемократичніших у світі.

Протягом 1990-х років відбулися глибокі зміни в економічній сфері: поряд із кризовими, зародилися та набрали силу певні позитивні тенденції та процеси. Насамперед, треба відзначити перелом у реформуванні відносин власності. Уже на початок 2001 р. понад 70% загального обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах. Значні зміни відбулися в аграрному секторі, де мало місце роздержавлення землі й формування реального власника на землю. Подальшому реформуванню на селі мав сприяти Земельний кодекс, затверджений парламентом у жовтні 2001 р. Головна мета земельної реформи – передання землі тим, хто її обробляє, і формування в перспективі ринку землі, перетворення її на товар.

Відбулися деякі позитивні зміни в економіці протягом останніх років. У 2000 р. вперше відбулося реальне зростання ВВП (на 5,8%), виробництво промислової продукції зросло на 12,9%, а сільськогосподарської – на 9,2%. Досить високі темпи приросту як у промисловості, так і в аграрному секторі спостерігалися і в наступні роки. Так, у 2003 р. обсяг валового продукту зріс на 9,3%, в основному за рахунок будівництва та машинобудування.

На виборах Президента України в 1999 р. у 2-му турі повторно було обрано Л.Кучму, який набрав 56,3 % (понад 15 млн.) голосів. За лідера Комуністичної партії П.Симоненка проголосувало 37,8 % (понад 10 млн.) виборців.

Посилилося протистояння між Президентом і парламентом, внаслідок чого в січні-лютому 2000 р. у Верховній Раді вперше виникла некомуністична більшість. Це породило сподівання на започаткування якісно нового етапу розвитку українського парламентаризму та української держави загалом. Та насправді формування більшості не зняло, а лише на деякий час приглушило протиріччя, пов'язані з боротьбою різних політичних сил за владу і розподіл сфер впливу.

Характерні риси розвитку багатопартійності в Україні: недостатня чисельність партійних лав (більшість політичних партій є фактично партіями-карликами, які налічують від тисячі до кількох тисяч членів); невизначеність соціальної бази (програми партій дуже схожі й апелюють до всього народу); значну частину партій створено навколо лідера чи групи авторитетних людей, а не об'єднано завдяки ідеї; локальність партійного впливу; поява на політичній арені незареєстрованої “партії влади” (колгоспно-радгоспна еліта, директорський корпус державних підприємств, апарат місцевих рад і т. п.), що має значний вплив на перебіг подій у державі.

Вже восени 2000 р. знову загострилося політичне протистояння в суспільстві, приводом до якого стали події навколо загибелі журналіста Г.Ґонгадзе та “касетний” скандал, пов'язаний із записами на магнітну плівку розмов посадовців у президентському кабінеті. Активізувалася правоцентристська опозиція, спалахнули гострі дискусії у Верховній Раді навколо осіб силових міністрів, а в центрі Києва 15-26 грудня функціонувало наметове містечко опозиціонерів на зразок студентської акції 1990 р. У межах опозиції організаційно оформилися три осередки – Форум національного порятунку, об'єднання “Україна без Кучми”, Громадський комітетопору “За правду!” та ін. Серйозним випробуванням як для влади, так і для опозиції стали події 9 березня 2001 року, які вилилися в масові сутички з міліцією.

На виборах 2002 р. до Верховної Ради пройшло 6 партійних блоків і партій: перемогу здобув блок Віктора Ющенка “Наша Україна” (23,5%); крім нього, до парламенту увійшли Комуністична партія (20%), пропрезидентський блок “За єдину Україну” (11,9%), блок Ю.Тимошенко (7,21%), Соціалістична партія (6,9%) і Соціал-демократична (об'єднана) партія (6,2%). Половина народних депутатів, тобто 225 чоловік, балотувалися за партійними списками. Згодом, внаслідок політичних маніпуляцій, Головою ВР обрано лідера блоку “За єдину Україну” В.М.Литвина. Протягом 2002-го і наступних років опозиція до нинішньої влади в складі блоків “Нашої України” і Ю.Тимошенко, Компартії і Соцпартії провела серію політичних акцій, спрямованих на дострокову відставку президента Л.Кучми.

Переломними подіями в політичному протистоянні влади та опозиції стали революційні події 2004 р., пов'язані з черговими виборами Президента України. Діюча влада зробила все можливе для фальсифікації результатів виборів, висунувши своїм кандидатом Прем'єр-міністра Віктора Януковича. Однак завдяки масовій народній підтримці під час Помаранчевої революції перемогу здобув Віктор Ющенко – харизматичний національний лідер, що в минулих роках отримав славу успішного Прем'єр-міністра і професійного голови Національного банку.

23 січня 2005 р. В.Ющенко склав присягу “народного” Президента у Верховній Раді та на київському Майдані. Сформований на початку лютого 2005 р. уряд на чолі з Юлією Тимошенко розпочав активну реформаторську діяльність, маючи велику підтримку з боку всіх верств населення держави.

Україну чекають нелегкі випробовування. Запропоновані політичною реформою зміни до Конституції передбачають перехід від президентсько-парламентської республіки до парламентсько-президентської. У 2006 р. вибори народних депутатів відбудуться на пропорційній основі. Відповідно посилиться роль та відповідальність тих партій, які фактично прийдуть до влади, утворять більшість у парламенті і будуть формувати уряд. У зв'язку з цим все більшої актуальності набуває проблема консолідації політичних сил, укрупнення політичних партій, що дасть змогу перетворитися їм на реальну і впливову силу нової політичної системи в Україні.

 

 

Незважаючи на значні труднощі і невдачі 90-х років у політичних, соціально-економічних реформах та в ході приватизації, що призвели до зростання безробіття і збідніння більшості населення на тлі казкового збагачення небагатьох, Україна не втратила шансів наздогнати те, що упустила протягом першого періоду свого існування. Майбутнє нашої держави цілком залежить від мудрості, далекоглядності та рішучості лідерів, толерантності та зваженості в діях різних політичних сил, єдності та віри громадян України у свої сили.

Впевненості додає той факт, що серед еліти українського народу зростає розуміння тісного зв'язку між економічним розвитком, що надає можливість покращити добробут людей, і утвердженням повноцінного громадянського суспільства, процесом демократизації всіх сфер суспільного життя в Україні.