Україна у 1940 - 1980 рр. Крах СРСР

Пожвавилася діяльність неформальних організацій (уже в червні 1989 р. їх нараховувалося більше, ніж 47 тис.). Найпомітнішими серед них були Товариство української мови ім. Т. Шевченка (ТУМ), історико-просвітнє Товариство “Меморіал” та ін. Вони змогли оприлюднити інформацію з болючих проблем сучасності, виховати плеяду нових лідерів, відчутно опонувати Комуністичній партії. Своєю діяльністю ці об'єднання суттєво розширили базу демократичного руху, надали йому національного спрямування. Саме на цьому ґрунті й постав у вересні 1989 р. феномен Народного Руху України (НРУ) – першої масової політичної організації, що фактично перебувала в опозиції до КПРС. НРУ очолив І.Драч.

У жовтні 1989 р. було прийнято “Закон про мови в Українській РСР”, за яким українська мова отримала статус державної.

Чільне місце серед політичних організацій належало Українській Гельсінській Спілці (УГС), яка взяла на себе роль інтелектуального центру та лідера народної опозиції. Оприлюднена “Декларація принципів” у 1988 р. засвідчила, що УГС з правозахисної перетворилася на “типово політичну” організацію. Вона першою в Україні заявила про необхідність побудови самостійної незалежної держави.

Вибори народних депутатів СРСР навесні 1989 р. вперше в радянській історії відбулися на альтернативній основі. Незважаючи на обмеженість закону про вибори, який був не досить демократичним, та опір властей, народними депутатами було обрано від України багатьох прихильників радикальних реформ.

У січні 1990 р. до дня соборності українських земель опозиційними силами був організований “живий ланцюг” від Івано-Франківська через Львів до Києва. 

У березні-травні 1990 р. відбулися вибори до Верховної Ради УРСРта до місцевих Рад. На цей раз Закон про вибори був значно демократичнішим. Депутати обиралися прямим таємним голосуванням з альтернативних кандидатур. І хоча обрання народних депутатів відбувалося в умовах однопартійної системи й монополії КПУ на засоби масової інформації, з 442 депутатів 111 користувалися підтримкою Демократичного блоку, який утворився напередодні виборів з ініціативи Руху та близьких до нього організацій. Демократи перемогли у 5-ти областях: Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Волинській та Київській. Але в цілому в Україні КПУ зберегла свої позиції. Більшість депутатів Верховної Ради залишилися прихильниками компартійного курсу. У березні 1990 р. М.Горбачова було обрано Президентом СРСР.

Вибори до місцевих Рад засвідчили переконливу перемогу демократичного блоку у Галичині, менш переконливу – у Києві та Харкові. Вперше у трьох західних областях компартія змушена була перейти в опозицію.

Хоча вибори 1990 р. не привели до повної перемоги демократії, вони мали величезне значення для України. Похитнулася монополія Компартії на владу. Уперше в історії Україна одержала демократично обраний парламент. Над будинками міських Рад Стрия, Львова та ін. вперше за радянський період замайоріли синьо-жовті національні прапори. Подібно вперше в Україні 26 квітня офіційно вшановано як день Чорнобильської трагедії.

Наприкінці квітня УГС була перетворена в Українську республіканську партію (УРП) на чолі з Л. Лук'яненком.

Влітку 1990 р. новообрані парламенти союзних республік один за одним проголошували декларації про державний суверенітет. У цій ситуації М.Горбачов запропонував укласти новий союзний договір, що передбачав збереження єдиної держави. Народна Рада на чолі з І. Юхновським, що організувалася у Верховній Раді УРСР, як опозиційна, вимагала рішуче декларувати намір України стати незалежною.

 

Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.).

16 липня 1990 р. Верховна Рада 12-го скликання на ранковому засіданні ухвалила документ, якому судилося відіграти важливу роль у реалізації намірів українського народу самостійно вирішувати свою долю.

Декларація про державний суверенітет України складалася із 10 розділів: Самовизначення української нації; Народовладдя; Державна влада; Громадянство Української РСР; Територіальне верховенство; Економічна самостійність; Екологічна безпека; Культурний розвиток; Зовнішня і внутрішня безпека; Міжнародні відносини.

У ній проголошувалась самостійність, повнота і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах, верховенство Конституції та законів республіки, виключне право народу України на володіння, користування й розпорядження національним багатством республіки, право на власні збройні сили. У Декларації було записано, що “громадяни Української РСР проходять дійсну військову службу, як правило на території республіки і не можуть використовуватись у військових цілях за її межами без згоди Верховної Ради Української РСР”. Проголошувався намір України стати в майбутньому нейтральною державою і дотримуватись трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Стосовно громадянства, було прийняте компромісне формулювання: “Українська РСР має своє громадянство і гарантує кожному громадянину право на збереження громадянства СРСР”. Але у зв'язку з протистоянням серед депутатів Верховна Рада відхилила пропозицію демократичного крила надати Декларації силу конституційного закону.

23 липня Головою Верховної Ради було обрано Леоніда Кравчука. Відтепер найважливішим завданням було реалізувати основні положення Декларації. Зокрема, 3 серпня було ухвалено Закон “Про економічну самостійність Української РСР”.

Проголошення державного суверенітету співпало із святкуванням 500-річчя українського козацтва, а також із загостренням економічної і політичної кризи.

Економічна та політична криза на межі 1980-1990-х рр.

Кризове становище України, як і загалом Радянського Союзу, було логічним наслідком недалекоглядної практики господарювання радянського керівництва.

Маючи 2,7% території СРСР та 18% населення, Україна виробляла 46,4% залізної руди, 41,4% – чавуну, 35% – сталі, прокату і труб, 25% – машин і устаткування, понад 50% – цукру й олії. Отже, Україна мала непогані стартові умови для незалежного державного існування.

Але наслідком радянської системи господарювання була значна деформація економічної структури українського суспільства. Частка засобів виробництва у загальному обсязі промислової продукції становила у 1990 р. понад 70%, а товарів народного споживання – лише 28%. Окрім цього з України були “викачані” майже всі її природні багатства – нафта, ліс, руда, значна частина вугілля.

Відбувся значний занепад сільського господарства. Україна мала найвищий у світі рівень розораності сільськогосподарських угідь – 82% (у США – 16%, у Європі – 30%, в СРСР загалом – 37%). За рахунок ерозії республіка щороку втрачала майже 600 млн. т родючого ґрунту. За роки колгоспного господарювання зіпсовано 60% чорноземів, 10 млн. га пасовиськ.

Постійно погіршувалася демографічна ситуація. Так, у 1980-1990 рр. природний приріст населення знизився майже у 5 разів. За народжуваністю республіка у 1990 р. посіла останнє в СРСР 15-е місце. Тривалість життя на 6-7 років була коротшою, ніж у розвинутих країнах світу. Удвічі вищим, ніж у державах Заходу, був рівень дитячої смертності. Кожен третій вмирав, не доживши до пенсійного віку.

Особливою складністю відзначалася демографічна ситуація в селах. Внаслідок того, що село залишила молодь, відбувався процес “старіння”, коли практично кожний третій житель був непрацездатного віку.

Загострилося екологічне становище. Орієнтація на важку промисловість призвела до забруднення землі, води й повітря України у 10 разів більше, ніж СРСР загалом. Вкрай ускладнила екологічну ситуацію Чорнобильська катастрофа. Україну у 1990 р. було оголошено зоною екологічного лиха.

Економічна криза, викликана об'єктивними і суб'єктивними факторами, призвела до політичної кризи, що вибухнула в Україні восени 1990 р. У вирішальний момент у боротьбу включилася нова політична сила– студентство. На початку жовтня студенти у центрі Києва розпочали голодовку і висунули кілька важливих вимог. Серед них: відставка голови Ради Міністрів В.Масола, призначення нових виборів на багатопартійній основі навесні 1991 р., прийняття постанови про націоналізацію майна КПРС, відмова від підписання союзного договору, повернення в Україну всіх її громадян, що проходять строкову військову службу за межами республіки. Верховна Рада задовольнила основні вимоги студентів.

Однак, з початку 1991 р. спостерігалися спроби проімперських сил перейти в контрнаступ. Активізувалися сепаратистські сили, в першу чергу, у Криму, Донбасі, Закарпатті. 12 лютого 1991 р. було ухвалено Закон “Про відновлення Кримської Автономної Радянської Республіки”, а у березні проведено Всесоюзний референдум щодо збереження СРСР.

Радянські керівники узгодили текст союзного договору. Його попереднє підписання було призначено на 20 серпня. Проте український парламент відклав розгляд проекту договору на осінь. А події, що відбулися в серпні, корінним чином змінили ситуацію.

 

Проголошення незалежності України

19 – 21 серпня 1991 р. керівництво СРСР під час відпустки М. Горбачова зробило останню спробу врятувати імперію і радянську владу шляхом державного перевороту. Утворений Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) заборонив діяльність небажаних режиму органів влади і управління, політичних партій, громадських організацій і масових рухів, мітингів, демонстрацій і страйків, запровадив комендантську годину та обшук громадян, встановив контроль над засобами масової інформації. У Москву було введено війська.

Однак, завдяки опору демократичних сил, серед яких помітне місце належить українцям, путч провалився, а його організаторів було заарештовано. Прихильники тоталітарного режиму були остаточно скомпрометовані.

20 серпня Президія Верховної Ради УРСР визнала рішення ДКНС такими, що “не мають юридичної сили на території України”, а Народна Рада створила коаліцію “Незалежна демократична Україна” із 27 партій і рухів та заявила, що переворот є антиконституційним, а арешт Президента СРСР злочинним. За даними соціологічного опитування переважна більшість громадян України не підтримала ДКНС. Зате Секретаріат ЦК КПУ зобов'язав партійні комітети керуватися документами “путчистів”. Контрольовані Компартією облвиконкоми Дніпропетровської, Житомирської, Миколаївської, Одеської та ін областей, а також Кримська АРСР визнали рішення ДКНС.

24 серпня на позачерговій сесії Верховної Ради України була прийнята історична Постанова та Акт проголошення незалежності України. Цим фактично і юридично було припинено існування УРСР та проголошено створення нової суверенної держави під назвою Україна.

З метою всенародного підтвердження Акту незалежності, Верховна Рада вирішила провести 1 грудня республіканський референдум, створити Раду оборони, Збройні сили України, Національну гвардію, прискорити формування Конституційного судута ін.В історії України розпочався новий етап її розвитку.

 

 

1.  Україна і створення ООН. Врегулювання західних кордонів. Депортації і переселення. Операція "Вісла".

2.  Післявоєнний сталінський режим. Відбудова. Голод 1946-1947 рр. Репресії і переслідуваня. Радянізація західних областей. Збройна боротьба.

3.  Хрущовська "відлига". "Шестидесятники". Дисидентський Рух.

4.  Період "застою".Новітня русифікація. Українська Гельсінська група.

5.  Перебудова в СРСР. Чорнобильська катастрофа.

6.  Національно-державне відродження. Створення громадських організацій та політичних партій.

7.  Декларація про державний суверенітет. Проголошення Акту незалежності.