Україна у складі Речі Посполитої (2 половина ХVІ – перша половина ХVІІ ст.). Козацька християнська республіка

Релігійний рух. Брестська (1596 р.) церковна унія та її наслідки

Духовенство (біле і чорне) становило окрему суспільну верству населення.

У 1458 р. було відновленоокрему від Московської Київську митрополію, що підпорядковувалася Константинопольському патріарху. Однак у ХVІ ст. православна церква в Україні переживає глибоку кризу, натомість із Заходу активно поширюються католицизм і протестантизм, а в Москві в 1589 р. було проголошено самостійність Московського патріархату; його глава отримав титул патріарха всієї Русі, що не могло не стурбувати українських ієрархів. Зважаючи на слабкість південних патріархів, які потрапили в залежність від турків, в українському середовищі поступово визрівала ідея підпорядкування православної церкви Папі Римському.

Отже, основними причинами унії були: занепад дисципліни і порядку в православній церкві і спроби її реорганізації в контексті європейських реформаційних процесів; невпорядкованість стосунків зі східними патріархами, які, з одного боку, самі потрапили в залежність до Османської Порти, а з другого, занадто активно втручалися в діяльність місцевих православних братств, зокрема, у 1586 р. ставропігійні права отримало Львівське братство, що не могло не викликати невдоволення місцевих єпископів. Останні прагнули також зрівнятися у правах із католицьким кліром.

У 1596 р. у м. Бресті зібралися прихильники й противники унії. Православна церква розкололася на дві – традиційну православну та нову уніатську, або як її почали пізніше називати – греко-католицьку. Київська митрополія, зберігаючи всі свої обряди, звичаї, права та привілеї, розірвала зв'язки з Константинополем і об'єдналася з Римом, підпорядкувавшись папському престолу. У греко-католицькій церкві зберігалися православні обряди і церковно-слов'янська мова богослужінь.

Князь В.-К.Острозький та частина знаті виступили проти таємної та односторонньої ініціативи українських єпископів. Фактично у Бресті відбулися два собори, учасники яких взаємно один одного звинуватили в церковній і національній зраді.

З точки зору польського уряду та папського престолу унія оцінювалася як реальна можливість розширення сфери впливу католицької церкви, стабілізації суспільно-політичної ситуації в Речі Посполитій, а в перспективі - окатоличення й колонізації всієї України.

Король своїм універсалом від 15 грудня 1596 р. проголосив рішення уніатського собору обов'язковими для всіх віруючих; польський уряд фактично ставив православну церкву поза законом, закріплюючи за прибічниками унії церковні посади, монастирі та їх землі. Саме тому Берестейська унія призвела до сильного протистояння в українському суспільстві, до загострення полемічної і збройної боротьби, стала символом розбрату, ворожнечі і насильства.

Відновлення православної ієрархії і легалізація діяльності православної церкви в Речі Посполитій

Наступні сторінки в історії українського православ'я пов'язані з іменами гетьмана Петра Сагайдачного та київського митрополита-реформатора Петра Могили.

Гетьман, скориставшись проїздом через Україну єрусалимського патріарха Феофана в 1620 р., домігся відновлення ієрархії православної церкви (київським митрополитом тоді став Іов Борецький, було висвячено також декілька єпископів).

Петро Могила, що був архімандритом Києво-Печерської лаври з 1627 р. і митрополитом Київським по 1647 р., домігся в польського короля за підтримки козацтва і міщанства легалізації православної церкви; повернення їй Софійського собору та ін. церков і монастирів, захоплених уніатами; розгорнув активну книговидавничу і релігійно-реформаторську діяльність; на основі об'єднання лаврської і братської шкіл створив колегіум, що згодом переріс у знамениту Києво-Могилянську академію тощо.

Православні міщанські братства

Міщани становили так званий “третій стан” у соціальній ієрархії середньовіччя. Міщанство поділялося на три основні групи: міську знать (багатії, патриції); міське поспільство (бюргери) і міські низи (плебс). Усі категорії міського населення, ремісники, торговці та інші соціальні групи об'єднувалися в корпорації та цехи. Цехи мали свої статути та органи управління і складалися з майстрів, підмайстрів та учнів.Населення міст було багатонаціональним та різноконфесійним. У привілейованому становищі знаходилися католики: поляки, німці, литовці та ін.

Необхідно підкреслити, що в Україні міщанство не мало такого важливого значення, як на Заході.

По – перше, Магдебурзьке право та органи міського самоврядування (магістрат, суд) на українських землях діяли не в повному обсязі.

По – друге, розвитку міст значною мірою перешкоджало всевладдя магнатів.

В українських містах православні міщани, шляхта і духовенство об'єднувалися в братства – релігійні та національно-культурні організації, що наповнили новим змістом український опозиційний рух. Найвідомішими православними братствами були:Львівське Ставропігійне, Київське Богоявленське, Луцьке Чеснохрестське та ін. Братства діяли в багатьох містах і містечках: в Острозі, Рогатині, Тернополі, Судовій Вишні, Перемишлі та ін. Наприкінці ХVІ – у першій половині ХVІІ ст. в Україні діяло бл. 30 братських шкіл.

Православні міщанські братства:

а) здійснювали опіку над православною церквою;

б) допомагали зубожілим міщанам;

в) дбали про відкриття українських шкіл, друкарень, бібліотек і т.ін.;

г) захищали інтереси православних у всіх сферах суспільно-політичного та соціально-економічного життя.

Активною просвітницькою та громадською діяльністю братства ідейно підготували національно-визвольну боротьбу українського народу ХVII ст.

Становище селян

Селянство становило бл. 80% населення, але було роз'єднане різним правовим становищем та обов'язками. У селах діяло руське, волоське, німецьке, польське право.

Залежно