Україна у складі Речі Посполитої (2 половина ХVІ – перша половина ХVІІ ст.). Козацька християнська республіка

Але, не зважаючи на це, угода між Туреччиною й Польщею була спрямована проти козаків. Замість вдячності, польський уряд зобов'язався заборонити їм судноплавство по Дніпру й вихід у Чорне море.

Козаки першими пішли з-під Хотина, не задоволені умовами договору. Сагайдачний, поранений отруйною стрілою, через кілька місяців (10 квітня 1622 р.) помер, похоронений у Києві. Видатний дослідник козацтва Д. І. Яворницький писав, що “Петро Конашевич-Сагайдачний – найвидатніша особа козацтва протягом усього його історичного існування ...”.

 

 

Це був період нового піднесення антифеодального й національно-визвольного руху, викликаного посиленням експлуатації й безправ'я народних мас, а також політикою національно-релігійної дискримінації. Однією з причин було те, що польський уряд у жовтні 1621 р. наказав залишити в реєстрі лише 3000 чол. (під Хотином їх було більше 40 тис.), а всіх інших негайно повернути до своїх панів. До того ж, саме в ці роки закінчився термін “слобод”, коли з метою освоєння земель магнати й шляхта звільняли селян від податків і панщини.

Відбувається кілька великих повстань, в яких провідною силою виступає козацтво. До козаків приєднуються селяни. Повстання охоплюють переважно Черкащину, Київщину, частину Поділля й Волині. Очолюють їх досвідчені козацькі ватажки Марко Жмайло (1625 р.), Тарас Федорович (Трясило, 1630 р.), Іван Сулима (1635 р.), Павло Бут (1637 р.), Яків Остряниця і Дмитро Гуня (1938 р.). Повстанці здобули декілька великих перемог над польсько-шляхетськими військами. У результаті переможних або успішних кампаній збільшувався козацький реєстр.

Так, у 1625 р. після великої битви повстанців під проводом Марка Жмайла біля Курукового озера в урочищі Ведмежі Лози (побл. суч. Кременчука) було підписано з поляками Куруківський договір, що передбачав розширення козацького реєстру з трьох до 6000 чол. Договір підписав гетьман Михайло Дорошенко, якого було обрано замість М.Жмайла.

У 1630 р. відбулося велике повстання під керівництвом Тараса Федоровича (Трясила). Під Переяславом відбулася запекла битва, у якій польське військо зазнало великих втрат. За укладеним Переяславським договором 1630 р. чисельність реєстрових козаків зросла до 8000 чол. Правда, польський уряд не мав наміру виконувати досягнутих домовленостей, тому виступи продовжувалися і в наступні роки.

Дії козаків і селян знайшли відображення в народних переказах, легендах, піснях. Вони також оспівані у творах письменників і поетів. Наприклад, Т.Шевченко присвятив повстанцям поему “Тарасова ніч”, в основу якої поклав легендарний опис однієї з подій повстання 1630 р., коли козаки увірвалися в польський табір і знищили т.зв. “золоту роту” – особисту охорону коронного гетьмана, котра складалася з 150 шляхтичів із найзначніших польських родин.

Наступні повстання не були такими успішними. Польський уряд вдався до жорстоких репресій. Івана Сулиму та його найближчих соратників після зруйнування фортеці Кодак у 1635 р. поляки схопили і у Варшаві четвертували. Павло Бут, після кровопролитної битви з переважаючими польськими силами біля с.Кумейки під Черкасами в 1637 р., змушений був відступити; згодом його з іншими керівниками поляки підступно схопили і стратили у Варшаві. Яків Острянин, який очолив народний рух у 1638 р., після запеклих битв під Лубнами і на Черкащині перейшов у межі московських володінь сучасної Слобідської України (Харківщина). Дмитро Гуня, який після Д.Острянина перебрав провід повстанням, відійшов на Дон, де продовжував боротьбу проти турків і татар.

“Ординація Війська Запорозького” (1638 р.)

У лютому 1638 р. Сейм схвалив “Ординацію”, яка значно урізала права козацтва. Реєстр зменшувався до 6000 чол. Ліквідовувалася виборність старшини. Реєстрове козацтво мав очолювати старший комісар із шляхтичів, призначений сеймом. Осавул і полковники теж призначалися зі шляхти. Жоден козак без дозволу комісара не міг піти на Січ. Міщанам заборонялося не тільки вступати в козаки, але й навіть віддавати заміж за них своїх доньок.

Передбачалася відбудова фортеці Кодак, зруйнованої козаками в 1635 р. під проводом Івана Сулими. До речі, цю фортецю будував французький інженер Боплан, автор надзвичайно цікавого “Опису України...”, що його рекомендуємо для самостійного опрацювання.

Причини поразки і значення козацько-селянських повстань:

1) перевага сил магнатів і польської шляхти, котрі мали у своїх руках державний апарат, армію, були краще організовані, ніж повстанці;

2) повстання мали стихійний, неорганізований характер. Жодне з них не поширювалося на всю Україну;

3) учасники повстань були погано озброєні;

4) тактика повстанців носила, як правило, оборонний характер.

Ці та інші недоліки згодом були враховані Богданом Хмельницьким у національно-визвольній війні, що розпочалася в 1648 р. після десятиліття так званого “золотого спокою” (1638 - 1647 рр.). Козацько – селянські війни і повстання готували ґрунт для всенародного виступу, впливали на зміну всіх чинників суспільно-політичного і духовного життя в Україні, на формування ідеології, стратегії і тактики національно-визвольної боротьби.

Підсумки

У 2-й половині ХVІ ст. українські землі у складі Речі Посполитої вступили у новий етап свого розвитку. Політичний та соціально-економічний гніт, асиміляційна політика ополячення та окатоличення, що проводилася в цій державі щодо українського народу, викликали посилення національно-визвольної боротьби. Наші предки проявили величезну силу і енергію національного спротиву.

У національно-визвольну боротьбу втягувалися усі верстви населення, але найактивнішу участь у вирішенні всіх найважливіших питань суспільно-політичного, господарського і духовного життя почало відігравати козацтво, яке сформувалося в окремий суспільний стан.

У цей період було здобуто величезний досвід збройної боротьби. Особливо яскраво це виявилося вже наприкінці ХVІ ст. під час козацьких війн під проводом К.Косинського та С.Наливайка, а також у ході козацько-селянських повстань 20-30 рр. ХVІІ ст., у багатьох інших військових походах і битвах.

За гетьмана П.Конашевича-Сагайдачного козацька християнська республіка і “козацький народ” здобули європейську славу і визнання. Об'єднавшись у єдиному потоці національно-визвольних змагань із православним міщанством і духовенством, козацтво стало основною політичною і державотворчою силою українського суспільства.