Україна у складі Речі Посполитої (2 половина ХVІ – перша половина ХVІІ ст.). Козацька християнська республіка

На Січі існувала струнка військова організація. Кожен козак офіційно називався “товариш Війська Запорозького”; Військо Запорозьке ділилося на полки по 500-1000, а згодом і більше чоловік на чолі з полковником. Полки складалися із сотень, керованих сотниками. Існував також поділ на курені. Разом з військовим писарем, суддею і обозним кошовий отаман утворював уряд – кіш Запорозької Січі. Кошову старшину обирали щороку на загальновійськовій раді, яка збиралася три-чотири рази на рік і вирішувала важливі справи: зустрічала послів, приймала рішення про походи, ділила землі й угіддя між куренями.

У першій половині XVII ст. запорозьке козацтво піднялося до рівня кращих європейських армій, а своєю активною наступальною стратегією і маневреною тактикою перевершувало феодальні армії Європи, що послідовно додержувалися стратегії позиційної оборонної війни.

Запорозьку піхоту вважали однією з кращих у Європі. Вона майстерно билася, шикуючись, як правило, у три шеренги. Перша – стріляла, друга подавала, а третя шеренга заряджала рушниці. Найпоширенішим у козаків видом бойового порядку став так званий табір. У центрі чотирикутного рухомого укріплення, що складалося з кількох рядів скріплених між собою возів, розташувалося військо. Такий бойовий порядок давав змогу переходити від наступального бою до оборони і навпаки. Кіннота в козаків була менш численна і менш боєздатна, але теж відзначалася військовою майстерністю. Крім того, козаки робили морські походи Чорним морем на легендарних вітрильно-веслових човнах – “чайках”. Козаки були озброєні шаблями й списами, а також вогнепальною зброєю – мушкетами, пістолями, самопалами, рушницями. Вони мали келепи (бойові молотки) і якірці, що застосовувалися проти ворожої кінноти.

Багатогранним було духовне життя запорожців. У Січі і в паланках на території Запорожжя існували загальноосвітні школи й школа співу. Серед запорожців були й такі, що здобули освіту в Києво-Могилянській академії. На Січах завжди будувалися церкви, переважно на честь Покрови пресвятої Богородиці, а саме козацтво було дуже побожним.

Поступово, виходячи на провідне становище в українському суспільстві, козаки стали брати значно активнішу участь у розв'язанні багатьох актуальних питань тогочасного політичного, господарського, національно-релігійного і міжнародного життя.

Участь козацтва в молдавських справах. Іван Підкова

За прикладом Д.Вишневецького, козаки в 70-х рр.ХVІ ст. брали активну участь у молдавських походах. Так, у 1574 р. козацький загін з 1200 чол. під керівництвом Сверчевського прибув до Сучави, де його урочисто зустрічав молдавський господар Івоня (Іван) Лютий. Спільними силами вони розбили турецько-валасько-угорське військо і вступили в Бухарест. Козаки штурмом оволоділи Бендерами і Білгородом та захопили багаті трофеї. Але згодом, у вирішальній битві, Івоня Лютий зазнав поразки і козаки відійшли в Україну. Під іменем Свирговського Іван Сверчевський відомий як один з перших уславлених у народних переказах козацьких гетьманів.

У 1577 р. в Молдову знову вирушили козаки на чолі з гетьманом Шахом. Метою нового походу було усунення з молдавського престолу турецького ставленика Петра Мірчича (Кривого). На прохання молдавських бояр у поході брав участь Іван Підкова, якого сучасники вважали родичем Івоні. Розбивши турецький загін, Підкова восени 1577 р. з тріумфом вступив до Ясс. Тут його було проголошено господарем Молдавії, однак на початку 1578 р. він змушений був відступити.

У 1578 р. під час візиту до Варшави Підкову буо підступно схоплено і згодом, на вимогу турецького султана, страчено у Львові на ринковій площі. За свідченням сучасників, І.Підкова мужньо прийняв смерть, заявивши, що він усе своє життя боровся проти турків. Пам'ять про цього ватажка оспівана в народних піснях та переказах, у творчості відомих українських митців.

Козацтво в боротьбі проти турецької загрози

Збільшення кількості козацтва, їх активна участь у молдавських справах не могла не привернути увагу європейських правителів, стурбованих зростанням турецько-татарської агресії.

У 1594 р. на Запорозьку Січ, що тоді знаходилася на о.Базавлук, прибув австрійський дипломат Еріх Лясота – посланець німецького імператора Рудольфа ІІ з метою запросити козаків на військову службу. Завдяки цій подорожі маємо надзвичайно цінні і цікаві свідчення очевидців про життя і побут запорожців, про скликання козацької ради тощо.

Розпочинаючи з 2-ї половини ХVІ ст., козацький фактор став досить помітним у міжнародній політиці і дипломатії. З усіма сусідніми державами – Московією, Польщею, Молдавією, Туреччиною, Кримом та ін. – проводилися активні переговори і листування, споряджалися посольства, створювалися коаліції тощо. Основними, звичайно, були військово-політичні питання і насамперед участь козаків в антитурецьких кампаніях, але не тільки: козаки брали активну участь у багатьох європейських війнах і походах, наприклад, у війнах Польщі з Московією, у Тридцятилітній війні 1618-1648 рр. та ін.

Наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ ст. в козацьких походах уславилися гетьмани Богдан, Миколай і Кирик із династії волинських князів Ружинських, Самійло Кішка та ін.

Найбільшої європейської слави козацтво здобуло в добу гетьмана П.Сагайдачного; варто згадати хоча б його знамениті морські і сухопутні походи або ж участь козаків в антитурецькій лізі чи в Хотинській війні.

Козацтво як державотворчий чинник

У 90-х рр. ХVІ – 20-30-х рр. ХVІІ ст. козацтво вступило в період свого найвищого розквіту. Воно стає основною політичною силою українського суспільства, об'єднує навколо себе селян, міщан