Українська термінологія в професійному мовленні

– паралельне використання власного і запозиченого терміна в різних сферах (наприклад, науковій і навчальній): рамбурсувати –   повертати борг; імпорт  –  ввіз;

–  пошук досконалішого терміна, внаслідок чого паралельно існують запозичені і власні терміни: пролонгація

–   продовження терміну чинності угоди;

–  відсутність досконалого власного терміна, який би відповідав вимогам до терміна: ліквідат  –  юридична особа – боржник, до якої висунуто фінансові вимоги у зв'язку з її ліквідацією.

Неоднозначним  є  і  ставлення  до  запозичених  термінів.  Деякі  термінознавці–так  звані  пуристи– заперечують потребу запозичати терміни з інших мов, натомість пропонуючи творити терміни з ресурсів власної мови (такі спроби були в німецькій, чеській, російській мовах, у 20 – х роках 20 століття  –  і в українській). Проте  насправді це  не  завжди  вдається.  Інші  науковці  розглядають  запозичення  як  об'єктивну  реальність мовного життя, але вважають, що іншомовних слів у термінології не повинно бути більше 15%, оскільки наявність більшої  кількості  запозичень  призводить  до  втрати  термінологією  національного  обличчя.  Слід  негативно оцінювати  вживання  запозичених  слів  за  наявності  власних  термінів  (винагорода–   диспач;  звуження  – інфлювання (національної валюти))  та паралельне вживання запозичень із тим самим значенням з кількох мов (акцептант (лат.)  –  тросант (нім.); жиро (італ.)  –  індосамет (нім.); ревалоризація (фр.)  –  ревальвація (лат.)).

 

 

Якщо проаналізувати термінологію, яка вживається фахівцями певної галузі в наукових текстах, усному професійному мовленні, уводиться в словники, то виявимо, що частина термінів використовується лише в цій галузі, а частина  –  і в інших. Це свідчить про те, що терміни неоднакові за ступенем спеціалізації їхнього значення.

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни можна поділити на три основні групи:

1.   Загальнонаукові терміни, тобто терміни, які вживаються практично в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез і т. д.  Слід  зазначити,  що  такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, пор.: валютна система, економічні закони, теорія економічного ризику. До цієї категорії відносять і загальнотехнічну термінологію (машина, пристрій, агрегат).

2.   Міжгалузеві  терміни   –   це  терміни,  які  використовуються  в  кількох  споріднених  або  й  віддалених галузях. Так, економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність.

3.  Вузькогалузеві терміни  –  це терміни, характерні лише для певної галузі, наприклад: лізинг, банківська гарантія.

Безперечно, професійне спілкування неможливе без використання термінів. Проте в мовленні фахівців, крім термінів, широко побутують і інші спеціальні одиниці  –  професіоналізми та номенклатурні назви.

Професіоналізми –  це слова або вислови, притаманні мові людей певної професійної групи. Суттєва різниця між термінами і професіоналізмами полягає в тому, що терміни  –  це офіційні наукові назви поняття, а професіоналізми виникають  як  розмовні,  неофіційні  замінники термінів  (платіжка  –   платіжне доручення; вишка  –  вища математика, пара  –  дві академічні години) або коли та чи інша професія, рід занять не має розвиненої термінології (наприклад, рибальство, гончарство і т. д.). Професіоналізми на відміну від термінів, як правило, емоційно забарвлені, є переосмисленими словами загального вжитку. Вони можуть бути незрозумілі людям, які не належать до певної професії, пор.: підвал у мові поліграфістів, бобик, бублик у мові водіїв тощо.

Професіоналізми можуть використовуватися в неофіційному професійному спілкуванні, проте вони є ненормативними в професійних документах, текстах, в офіційному усному мовленні.

Номенклатура (від лат. nomenclatura  –  перелік, список імен)  –  сукупність назв конкретних об'єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Їх потрібно відрізняти  від термінів, що позначають абстраговані наукові поняття. Номенклатуру становлять іменники та словосполучення, які передають як систему назв об'єктів певної науки, так і сукупність назв одиничних об'єктів (наприклад, у географічній номенклатурі  –  Чорне море, Шацькі озера, річка Десна), видові назви (у ботанічній лексиці назви дерев: дуб, смерека, ялина). Існує номенклатура медична, мовознавча, хімічна, технічна, економічна (пор. термін валюта і номенклатурні назви долар, євро, крона, песо і т. д.).

 

 

Термінологія може виконувати свої основні функції  –  позначати наукові поняття і задовільняти потреби спілкування фахівців  –  у тому випадку, якщо вона буде загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до термінів.

Кодифікація  термінів   –   це  систематизація  термінів  у словниках,  довідниках,  що  орієнтують  мовців  на правильне їх використання.

Сьогодні в Україні видається велика кількість словників з різних галузей знань. Це в основному словники таких типів: перекладні, енциклопедично – довідкові, тлумачно – перекладні.

Перекладні словники  –  найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників. При цьому більшість із них –  російсько – українські видання, що зумовлено як об'єктивними потребами професійного спілкування, так і синдромом залежності, виробленим у попередні століття: намаганням довести, що українська мова здатна називати всі наукові поняття не гірше за іншу (в різні історичні періоди  –  російську, німецьку або польську).

 Українсько – російських словників зараз виходить набагато менше.

Серед двомовних термінологічних словників поряд з російсько – українськими найчастотнішими є англійсько – українські, латинсько – українські