Українсько-польські відносини (1991-1997 рр.)

Інтереси поляків в Україні репрезентували на 1995 рік від 23 до 30 громадських об'єднань, що мали здебільшого схожі цілі, а саме: вивчення рідної мови, відродження самосвідомості і релігійного життя поляків, захист політичних прав польської меншини. Найбільшими з цих об'єднань є Спілка поляків України (голова С. Шалацький, пізніше С. Костецький), що об'єднує поляків центральних та східних областей, і Федерація поляків в Україні (голова Емілія Хмельова), яка об'єднала передусім поляків західних областей України. 

Єдина польська організація за 1991-1997 роки не створена. Зберігся поділ на київський та львівський центри культурного життя. Розпорошеність польської громади, асиміляційні процеси, скрутне економічне становище в Україні призвели до того, що діяльність поляків зосередилась передусім в просвітницькій та релігійних сферах. Римо-католицька церква в Україні відіграє важливу роль в формуванні польської самосвідомості. У цьому сенсі її положення дуже схоже із становищем греко-католицької церкви в українській громаді Польщі. В Додаток А – “Церковні структури та їх вплив на розвиток ук-раїнської меншини у Польщі та польської в Україні” – зведено відомості про структурну організацію греко-католицької та православної церков у Польщі та римо-католицької церкви в Україні. Церква відіграє важливу роль у збереженні національної свідомості українців Польщі та поляків в Україні, як один з консервативніших елементів культури. 

 

 

Центральна та Східна Європа у 90-ті роки ХХ століття в умовах своєрідного “вакуума сили” після демократичних революцій 1989-1991 років, об'єднання Німеччини та розламу СРСР стала регіоном боротьби за сфери впливу могутніх держав світу: США, Німеччини, Росії. 

Стосунки України та Польщі у 1991-1997 роках розглядалися Заходом, як спроба втягнути в сферу власного впливу одну з держав з території колишнього СРСР і, таким чином, підірвати претензії Росії на лідерство. 

Україна не змогла за період 1991-1997 років стати ані виразником інтересів Заходу, ані виразником російських інтересів в регіоні в результаті розколотості українського суспільства збільшості проблем зовнішньої та внутрішньої політики. В той же час, розвиток відносин з Республікою Польщею сприяв поступовому укріпленню західного вектору української зовнішньої політикі. 

Польща внаслідок консенсусу з головних проблем зовнішньої та внутрішньої політики та бажання інтегруватися з західними структурами: НАТО і ЄС, швидко зайняла роль “агента” США та Німеччини у відношенні до України. Польща, як і країни Заходу, розглядала існування незалежної України як один із важливих чинників невідродження російського впливу в регіоні Центральної та Східної Європи. 

В політиці українсько-польські відносини у 1991-1997 роках динамично розвивалися шляхом співробітництва у міжнародних організаціях, в межах Консультативного Комітету президентів обох країн та між партіями правої та центристської орієнтації. Фактори, що об'єктивно обмежували взаємодію – це не вирішення Україною проблеми ядерної зброї до 1994 року, різний підхід до НАТО. В економіці за 1991-1997 роки зформовано правову базу взаємин, здійснено перехід до безпосередніх відносин між українськими та польськими регіонами. Введення нової грошової одиниці – гривні – дозволило надавати державні гарантії для створення спільних підприємств та більшого інвестування Польщі в Україну. Можливі труднощі пов'язані з нестабільністю української економіки. 

Головною проблемою наступного періоду стосунків між Україною та Польщею може стати збереження режиму вільного перетинання українсько-польського кордону після входження Польщі до Європейського Союзу. Вирішення циєї проблеми виходить за межі двосторонніх українсько-польських відносин і знаходиться у безпосередньому зв`язку із заходами щодо врегулювання укра. нсько-російського кордону, а також конкретних умов приєднання до ЄС Республіки Польщі. 

В сфері культури проходило подолання усталених уявлень та стереотипів польської свідомості щодо українців у Польщі через наближення систем освіти, проведення спільних фестивалей, конференцій, узгодження поглядів української та польської історіографії на події 1918-1947 років. У той же час у Польщі виявився певний брак концепцій відносно національних меншин. 

Українська громада у Польщі та польська в Україні відігравали у 1991-1997 роках важливу роль в ліквідації упереджень минулого. Вони зберігали власну самосвідомість шляхом об'єднання навколо церкви, що надавало греко-католицькій церкві у Польщі та римо-католицькій – в Україні виразно етноконфесійного характеру. Аналіз загальних тенденцій українсько-польських відносин у 1991-1997 роках наводить на думку, що у найближчі 5-7 років існує вірогідність реалізації одного з трьох варіантів розвитку. Перший -- Україна продовжує орієнтуватися на Польщу як важливого партнера у політиці, долаються історичні стереотипи у культурі, але уразливою ділянкою двосторонніх стосунків залишається сфера економіки, де впливатиме залежність України від російського ринку, а також перетворення у 2002-2003 році українсько-польського кордону на зовнішній кордон ЄС. Фактично, це збереження досягнутого рівня відносин між Україною і Польщею. В першому варіанті багато буде залежати від позиції країн Європейського Союзу, та наполегливості у відстаюванні державних інтересів з боку України і Польщі перед експертами ЄС, тому що прикордонна торгівля та бізнес-туризм складають велику питому вагу в товаробігу двох країн. 

Другий варіант – інвестиції та довготермінове кредитування Польщі в економіку України за допомогою інших західних країн сприяє зближенню в економічній сфері, що органічно доповнює стосунки в політиці та культурі. Доходить до реального стратегічного союзу між Україною та Польщею. Другий варіант, можливий за умови зменшення залежності України від Росії, особливо в справі енергоносіїв. Активно повинен проводитися пошук альтернативних джерел постачання нафти і газу із західного і центрального регіонів України. Саме такий розвиток подій бажаний для країн Заходу, але невелика питома вага цих регіонів викликає сумнів, щодо реальності втілення другого варіанту. 

Третій варіант – збільшення залежності України від Росії в політиці, навіть при існуванні формальних ознак української державності призводить до охолодження українсько-польських відносин. Польща переорієнтовується повністю на співробітництво у структурах НАТО і ЄС, водночас намагається зберегти вплив на Заході України. Третій варіант можливий за навності таких факторів: в українському суспільстві перемогають прихильники більш тісних стосунків з Росією, власне, в Російській Федерації приходять до влади прибічники відновлення історичних кордонів Росії, США та Німеччина відмовляються від підтримки України в сфері міжнародних відносин і перестають заохочувати Польщу до продовження взаємин. 

З трьох наведених варіантів, на нашу думку, найбільш реальним є перший, через те, що він вимагає найменших структурних перетворень в зовнішній та внутрішній політиці України. Українсько-польськи двосторонні взаємини у 1991-1997 роках були одним з вирішальних чинників стабільності регіону Центральної та Східної Європи, їх динамічний розвиток сприяв зміцненню позицій цих держав в Західній Європі та США, зменшив можливості впливу Росії. 

 

 

Горун Д.А. Украинско-польские отношения в постсоветский период: некоторые аспекты сотрудничества // Записки історичного факультету. -Вип. 5. – Одеса: 1997. – С. 292-296. 

Горун Д. Вимушені міграції 1940-х років та їх вплив на розвиток сучасних українсько-польських відносин // Проблеми міграції. -1998. – N 4. – C. 30-36. 

Горун Д.О. Українсько-польське регіональне співробітніцтво// Нова політика. – 1999. – N 3. – С. 15-18. 

Горун Д.О., Глєбов В.В. Українсько-польські взаємини у пострадянський період: деякі аспекти політичного і економічного спів-робітництва // Політика і час. – 1997. – N 5-6. – С. 15-21. 

Горун Д.О. Відносини між Україною і Польщею наприкінці 20 століття: проблеми розвтку// Материалы 53-й научной конференции профессорско- преподвательского состава и научных работников (секция международных отношений). -Одесса: 1999, – С. 59-70. 

 

 

Дисертацію присвячено проблемі становлення та розвитку українсько-польських відносин у 1991-1997 роках. В роботі показана еволюція концепцій зовнішньої політикі, що були запропоновані міністерствами закордонних справ України і Польщі, політичними партіями, окремими діячами, досліджені економічні стосункі на державному рівні та у єврорегіонах “Карпати”, “Буг”, проаналізовані українсько-польські культурні взаємини, з особливою увагою до ролі національних меншин в їх розвитку. 

Ключові слова: незалежність, стратегічне партнерство, партія, регіональне співробітництво, єврорегіон, стереотипи свідомості, церков, національна меншина. 

 

Диссертация посвящена проблеме становления и развития украинско-польских отношений 1991-1997 годов. В работе показана эволюция концепций внешней политики, которые предлагались министерствами иностранных дел Украины и Польши, политическим партиями, отдельными деятелями, исследованы экономические отношения на государственном уровне и в еврорегионах “Карпаты”, “Буг”, проанализированы украинско-польские взаимоотношения в области культуры, с особенным вниманием к роли национальных меньшинств в их развитии. 

Ключевые слова: независимость, стратегическое партнерство, партия, региональное сотрудничество, еврорегион, стереотипы сознания, церковь, национальное меньшинство. 

 

The subject of the investigation is the problem of formation and development of Ukrainian – Polish relations in 1991-1997. The evolution of the foreign policy concepts is presented, which were proposed by the Foreign Affairs Ministries of Ukraine and Poland, political parties and individuals. Also, the economic relations are viewed on the state level and in “Carpathians” and “Bug” euroregions. The Ukrainian – Polish cultural relations are analysed, with the stress on the role of national minorities in their development. 

Key words: independence, strategic partnership, party, regional cooperation, euroregion, mentality stereotypes, church, national minority.