Українсько-румунські відносини у контексті транскордонного співробітництва

Сергій Троян

УКРАЇНСЬКО-РУМУНСЬКІ ВІДНОСИНИ У КОНТЕКСТІ ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

(Опубліковано: Україна в системі транскордонного співробітництва країн Центрально-Східної Європи // Історія та правознавство: Науково-методичний журнал.

– 2010. Грудень. – № 34 (242). – С. 16-6 – 16-8)

Сьогодні, поряд з міждержавними відносинами, все частіше доводиться чути і говорити про активне регіональне або транскордонне співробітництво, без якого інтеграція в цивілізоване європейське співтовариство, до якої так прагне Україна, по-суті, неможлива. Розвиток такого співробітництва визнається одним з важливих інструментів поступової інтеграції ЄС. Та й сама ідея інтеграції Європи може бути реалізована i практично реалізується лише двома шляхами: „згори” – завдяки об'єднанню держав навколо спільних норм, i „знизу” – через просування транскордонної співпраці як моделі партнерства територій задля їхнього ефективного розвитку.

Європейці розглядають транскордонне співробітництво, насамперед, як явище, яке має реальний економічний і політичний ефект. Згідно Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними громадами або владою, транскордонне співробітництво означає ”будь-які спільні дії, спрямовані на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними общинами або властями, які знаходяться під юрисдикцією двох або декількох Договірних Сторін, та на укладання з цією метою будь-яких необхідних угод або досягнення домовленостей”1. У „Методичних рекомендацiях щодо транскордонного спiвробiтництва мiсцевих i регiональних влад в Європi”, виданих Радою Європи, зазначається, що „основоположний принцип транскордонного спiвробiтництва полягає в тому, щоб створювати зв'язки та договiрнi вiдносини в прикордонних зонах між державними і приватними суб’єктами політичного життя й громадянського суспільства з метою пошуку спiльних рiшень iдентичних проблем”2.

Італійський дослідник Дж Деллi Зоттi, проаналізувавши різні форми цього виду діяльності, зробив висновок, що „майбутнє транскордонного спiвробiтництва – єврорегiони”3. Це – відносно молода форма транскордонного співробітництва, яка налічує півстоліття. Піонерами транскордонної співпраці були норвезько-шведсько-фінські, голландсько-німецькі та німецько-французькі прикордонні регіони. Зараз у Європі функціонують понад 120 транскордонних регіонів, які стали ефективним інструментом зовнішньої політики 32 країн у розв’язанні різних питань у сфері прикордонної (транскордонної) співпраці4.

Намагаючись наслідувати європейський досвід, Україна ще на початку своєї незалежності, коли про необхідність транскордонного співробітництва говорилося лише в наукових колах, звернула свій погляд на такий феномен, як єврорегіони. Проте багато сучасних науковців погоджуються, що сьогодні можна говорити лише про спроби наблизитися до розуміння такого феномена, як єврорегіони, оскільки законодавча база України дозволяє поки що лише імітувати на своїй території європейські моделі. Тому треба констатувати, що „політика держави щодо транскордонного співробітництва ще не стала цілеспрямованою, системною та цілісною, вона має ситуаційний характер та постійно відстає від місцевих (регіональних) ініціатив”5. Україна тільки працює над створенням концепції регіонального розвитку. Проблема, із якою стикнулися учасники транскордонного співробітництва, ще й у невідповідності законодавств країн-учасниць, через що неможливо ефективно вирішувати багато проблем.

Зауважимо, що по периметру західного кордону нашої держави найскладніше транскордонне спiвробiтництво розвивається мiж Україною та Румунією. Це не дивно, враховуючи загальну правову неврегульованiсть мiждержавних вiдносин. Лишe 2 червня 1997 р. був пiдписаний Договiр про вiдносини добросусiдства i співробiтництва мiж Україною та Румунiєю, який і створив певнi стимули для розвитку транскордонної спiвпрацi. Готовності та бажання сторін розвивати цей аспект двосторонніх відносин відображені в ст. 8 Базового договору, де сказано, що „Договірні Сторони відповідно до положень Європейської Рамкової Конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями (995 - 106) заохочуватимуть і підтримуватимуть безпосередні контакти та взаємовигідне співробітництво між адміністративно-територіальними одиницями України і Румунії, зокрема у прикордонних зонах. Вони також сприятимуть співробітництву між адміністративно-територіальними одиницями обох держав в рамках існуючих, а також новостворюваних єврорегіонів „Верхній Прут” і „Нижній Дунай”, до участі в яких можуть запрошуватися адміністративно-територіальні одиниці інших зацікавлених держав”6. Договір заклав юридичні основи єврорегіональної співпраці, конкретні ж, специфічні елементи встановлювалися на рівні місцевих общин і властей, але за підтримки і допомоги центральних органів влади. 17 червня 2003 року, після 19 раундів переговорів, Україна і Румунія підписали у Чернівцях Договір про режим українсько-румунського державного кордону, співробітництво та взаємну допомогу з прикордонних питань, що доповнив попередній7.

Першим єврорегіоном, до складу якого увійшли адміністративно-територіальні одиниці України та Румунії став Карпатський єврорегіон, який об’єднав прикордонні адміністративно-територіальні одиниці п’яти держав – Польщі, Румунії, Словаччини, Угорщини та України (Закарпатська, Івано-Франковська, Львівська, Чернівецька області). Теоретичну модель функціонування Карпатського єврорегіону було розроблено за сприяння експертів Інституту досліджень Схід-Захід. Слід зазначити, що якщо рішення про створення єврорегіонів ”Нижній Дунай” та „Верхній Прут” виходили зверху і були прийняті президентами України, Румунії та Молдови, то щодо Карпатського єврорегіону – ця ініціатива йшла від місцевих лідерів.

14 лютого 1993 р. у м. Дебрецен (Угорщина) міністри закордонних справ Угорщини, Польщі, України ухвалили декларацію про створення міжрегіональної асоціації Карпатський єврорегіон8. З 1997 р. до складу Карпатського єврорегіону ввійшли прикордонні повіти Румунії. Правовими підставами для оформлення діяльності Карпатського єврорегіону є Угода між органами державної влади та місцевого самоврядування „Про створення міжрегіональної асоціації Карпатський єврорегіон” та Статут асоціації.

Карпатський єврорегіон охоплює територію площею 161.093 км. кв. з населенням 15.696.369 чол., густота населення – 105 чол. / км. кв.9 Це єдиний регіон в Європі, до складу якого входять прикордонні території п’яти посткомуністичних країн з різним економічним рівнем, різнорідною етнічною, релігійною та культурною