Управління собівартістю нових видів продукції в процесі їх виробничого освоєння (на прикладі машинобудування)

Витрати виробництва належать до числа широко досліджуваних в економічній науці. Їх вивчення проводилося ще такими класиками економічної думки, як А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, Ф. фон Візер, Ф. Хайєк та ін. На сьогодні безпосереднє вивчення витрат виробництва здійснюється такою поширеною в зарубіжних країнах галуззю економічної науки, як теорія витрат. Крім того питання виробничих витрат та собівартості досліджуються багатьма іншими економічними дисциплінами.

З прийняттям Національних стандартів бухгалтерського обліку, та зокрема з введенням в дію з 1 січня 2000 року Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку №16 “Витрати” калькулювання собівартості в Україні зазнало істотних змін. Першочерговим їх призначенням було наближення вітчизняної практики калькулювання до міжнародних стандартів шляхом застосування системи директ-костингу, точніше одного з його варіантів – обліку витрат в залежності від завантаження виробничих потужностей. Іншим кроком до світової практики стало надання підприємствам можливості самостійно визначати перелік і склад статей калькулювання собівартості. Прийняття Національних стандартів бухгалтерського обліку зменшило перелік розбіжностей між калькулюванням собівартості в нашій та зарубіжних країнах, хоча й не усунуло їх повністю.

Освоєння нових видів продукції можна визначити як продуктну інновацію. Поняття інновації на сьогодні є винятково багатогранним, причому впродовж ХХ ст. це визначення поступово еволюціонувало. Якщо на початку століття інновація була визначена Й. Шумпетером як зміна з метою впровадження та використання нових властивостей споживчих товарів, виробничих та транспортних засобів, ринків і форм організацій в промисловості, то сучасні її трактування враховують як новаторську складову, так і її економічне та соціальне значення. Розширено і класифікацію інновацій: замість (а частково на основі) запропонованих Й. Шумпетером п'яти типів інновацій сьогодні існують десятки їх типів.

В умовах перехідної економіки інноваційний процес набуває специфічних рис, якими є: 1) комплексний характер інновацій; 2) приділення уваги як виробничій сфері, так і області збуту; 3) поступове впровадження інновацій у різних сферах діяльності. Остання особливість зумовлюється переважно нестачею коштів для фінансування інноваційної діяльності, особливо якщо врахувати, що сьогодні основним його джерелом є власні кошти підприємства. Так, за даними статистики, у 1998р. в Україні за рахунок коштів підприємств було профінансовано 75, 5% всіх інновацій, а по Хмельницькій області – 51, 2%; в 1999р. відповідно 69, 4% та 99, 9%, у 2000р. – 79, 6% та 99, 4%. Водночас протягом 1995-1999 років спостерігалося стійке зниження кількості інноваційно активних підприємств, і лише у 2000р. відбулося її незначне зростання. Загалом інноваційна діяльність підприємств України та Хмельницької області сьогодні є досить низькою.

У розділі 2 “Процес оновлення виробництва продукції як об'єкт господарського управління” розглянуто теоретичні аспекти процесу підготовки та освоєння виробництва нових виробів, особливості, властиві у цей період виробничим витратам, а також можливості використання елементів операційного аналізу для управління витратами. Підготовка виробництва нової продукції є принципово відмінною від серійного виготовлення. Структуру комплексної підготовки виробництва за стадіями зображено на рисунку 1 (на схемі МТЗ – матеріально-технічне забезпечення).

Зауважимо, що вказані стадії підготовки виробництва часто тривають одночасно або ж майже одночасно. Продовженням процесу підготовки виробництва є освоєння нових виробів, в ході якого відбувається налагодження та освоєння технологічних процесів і форм організації виробництва, досягнення планового обсягу випуску, техніко-економічних параметрів продукції тощо. Періоди підготовки та освоєння виробництва відрізняються між собою за результатами робіт та цільовим призначенням. Метою проведення підготовчих робіт є створення оптимальних умов для випуску готової продукції, тоді як освоєння має на меті практичне налагоджування її виробництва. Результатом підготовчих робіт є перевірена та відкоригована документація на виріб, а результатом освоєння – готовність до серійного випуску.

Підготовка та освоєння виробництва характеризуються наявністю витрат, що мають певні особливості порівняно з витратами серійного виробництва. До складу витрат на освоєння входять: 1) витрати на виробниче освоєння; 2) підвищені витрати економічного освоєння; 3) втрати підприєм-

ства від тимчасових зупинок виробництва та інших факторів; 4) втрати від технічного та фінансового ризику. Загальний їх рівень визначається ступенем новизни та конструктивної складності виробу, якістю підготовки виробництва та організацією виробничого процесу. В літературі визначено певні стійкі особливості поведінки собівартості нової продукції. Графічно вони відображаються кривими зміни витрат в процесі підготовки та освоєння виробництва (рис. 2) та кривими освоєння (рис. 3).

Рисунок 2 ілюструє нарощування витрат, пов'язаних з підготовкою виробництва і освоєнням нової продукції (ділянка ОD) та зміни собівартості на стадії освоєння (ділянка СЕ). В разі якісно проведеної підготовки виробництва, освоєння починається з відносно невисокого рівня собівартості (т. S'). Надалі воно триває з поступовим зниженням собівартості (крива Кос) і відносно швидко досягає її проектного рівня (т. Е). Проте в разі невірно організованої підготовки виробництва початкова собівартість s вища за S'. До того ж собівартість коливається через внесення конструкційних змін. Лінія освоєння К'ос в цьому разі є ламаною і проектна собівартість (т. F) досягається пізніше. Період освоєння також затягується порівняно з якісним проведенням підготовки виробництва (відповідно відрізки CF та DE).

Криві освоєння (рис. 3) ілюструють зниження собівартості в міру освоєння виробу, тобто