Управління собівартістю нових видів продукції в процесі їх виробничого освоєння (на прикладі машинобудування)

В процесі планування собівартості нових виробів необхідно враховувати специфічні риси цих витрат: 1) істотні коливання загальної суми собівартості та її окремих складових; 2) наявність значних резервів зниження витрат; 3) часта збитковість виробів, однією з причин якої є також висока собівартість нової продукції. Проте на сьогодні відсутня не лише методика планування собівартості нових видів продукції, яка б враховувала ці особливості, але й окремі рекомендації щодо такого врахування.

Проаналізувавши існуючі методи планування собівартості, ми дійшли висновку, що одним з найцікавіших серед них є метод, запропонований Є. В. Шимко. Він передбачає здійснення розрахунків не у вигляді фіксованої цифри, а у вигляді “коридору” зміни витрат, тобто проміжку, обмеженого мінімальною та максимальною величинами собівартості з його поширенням на всі статті. Але, на нашу думку, метод потребує уточнення, що було зроблено дисертантом при розробці гнучкої системи планування собівартості нової продукції. Сутність вдосконалення полягає у застосуванні системи директ-костингу, окремому плануванні маржинального прибутку, а також проведенні маржинального розподілу постійних витрат на одиницю виробу за дещо уточненою методикою.

Базою проведення гнучкого планування собівартості нової продукції має бути сума витрат, визначена на основі діючих норм та нормативів на початок планового періоду (середня планова сума витрат). Обчислення мінімально можливого розміру змінних витрат по кожній з їх статей проводиться шляхом: 1) визначення резервів зниження кожного виду витрат; 2) визначення заходів, спрямованих на скорочення витрат; 3) підрахунку натуральних та вартісних величин прогнозної економії ресурсів. Верхня допустима межа коливання змінних витрат розраховується на основі аналізу причин перевищення фактичних витрат над плановими у попередніх періодах. Якщо ці причини ще не усунуті, доцільно врахувати в плані максимальну амплітуду коливання витрат. Результатом стане гнучкий план по кожній зі статей змінних витрат та їх загальній величині у вигляді середньої планової суми витрат та допустимих меж їх коливання. Наступним кроком є планування маржинального прибутку. При цьому ринкова ціна виробу як необхідний елемент розрахунку визначається на основі маркетингових досліджень. Відзначимо, що в умовах невисоких темпів інфляції та протягом короткострокового періоду (на який розрахована дана методика), коливання ринкових цін є незначними. Тому в гнучкому плані ціну можна встановити у фіксованому вигляді. Проте визначений на її основі маржинальний прибуток буде представлений у вигляді середньої планової величини та допустимих відхилень, визначених коливаннями змінних витрат.

В процесі маржинального розподілу постійних витрат під час освоєння нових виробів необхідно враховувати наявність у складі непрямих витрат частини витрат на підготовку та освоєння. З огляду на сказане пропонується уточнити порядок здійснення маржинального розподілу постійних витрат, а саме проводити визначення коефіцієнту беззбитковості дещо іншим чином:

 , (1)

де   – витрати на підготовку та освоєння виробництва, заплановані до віднесення на собівартість нових виробів у звітному періоді. Різниця між маржинальним прибутком та витратами на освоєння становитиме потенційну величину постійних витрат, що можуть бути розподілені на собівартість виробу без виникнення загрози збитковості. При цьому допустимі коливання маржинального прибутку визначають і допустимі зміни постійних витрат та прибутку на одиницю продукції.

Процес підготовки та освоєння виробництва нових видів продукції об'єктивно пов'язується з перебудовою роботи підприємства і справляє певний вплив на показники його діяльності. Серед них, зокрема, і виробничі витрати та прибуток підприємства. В дисертаційній роботі вперше запропоновано методику визначення впливу процесу освоєння на виробничі витрати та прибуток, яка грунтується на директ-костингу, виділенні показника маржинального прибутку, маржинальному розподілі постійних витрат та групуванні постійних витрат залежно від їх зв'язку з освоєнням нової продукції. В даному випадку увага акцентується на постійних витратах, оскільки, на відміну від змінних, їх величини, зумовлені процесом освоєння, на практиці обліковуються недостатньо ретельно. В результаті неможливо визначити дійсну величину постійних витрат, що з'явилися внаслідок освоєння нових виробів, а отже і визначити їх реальний вплив на економічні показники. Проте незначне вдосконалення порядку їх обліку та застосування маржинального методу розподілу непрямих витрат дасть змогу не лише без особливих затрат визначити їх загальний розмір, але й виділити ті суми, що були раніше розподілені та включені до собівартості інших виробів, відокремлюючи їх від витрат, не пов'язаних з освоєнням. Групування постійних витрат залежно від їх зумовленості процесом освоєння включає: 1) витрати на підготовку та освоєння виробництва (Восв) ; 2) постійні витрати, зумовлені освоєнням нової продукції (FCнп) ; 3) постійні витрати, поява яких не пов'язана з освоєнням (FCзаг).

Визначення витрат, понесених внаслідок освоєння нової продукції, та їх впливу на загальну суму витрат підприємства, проводиться за формулою:

  , (2)

Прибуток по нових виробах (з урахуванням всіх видів витрат, зумовлених освоєнням нової продукції), а отже і його вплив на прибуток підприємства, визначається таким чином:

 , (3)

де VCн – змінні витрати на обсяг випуску нової продукції; МПн – маржинальний прибуток по нових виробах; FCзаг. н – постійні витрати, не пов'язані з процесами освоєння, які були розподілені на собівартість нових виробів у звітному періоді. Розроблена методика пов'язується і з гнучкою системою планування собівартості нових виробів: з метою здійснення поглибленого аналізу можна проводити