Управління собівартістю нових видів продукції в процесі їх виробничого освоєння (на прикладі машинобудування)

протягом часу освоєння та досяг-нення по його завершенні рівня проектної собівартості. При цьому саме досягнення проект-ної собівартості визначається як мета та головний критерій завершення процесу освоєння.

Зважаючи на складність формування та особливості ди-наміки собівартості нової про-дукції вона потребує особливої уваги в плані управлінських дій, які повинні здійснюватися су-часними ринковими методами. До них, зокрема, можна віднести операційний аналіз. Він базу-ється на поділі витрат на постійні та змінні, що робить його особливо придатним для використання в умовах директ-костингу. При здійсненні розрахунків постійні витрати відокремлюються від змінних за допомогою маржинального прибутку. Його можна назвати ключовим в операційному аналізі, оскільки саме на ньому базується визначення багатьох інших показників. Водночас, незважаючи на широке використання маржинального прибутку в теоретичних дослідженнях, він є маловідомим на практиці, і тому може бути рекомендованим для управління собівартістю окремих видів продукції та витратами в цілому.

Принципи операційного аналізу, що базуються на маржинальній теорії, застосовуються і у сфері розподілу постійних витрат на собівартість виробу. Їх втіленням є метод розподілу цих витрат пропорційно до маржинального прибутку за допомогою коефіцієнту беззбитковості (відношення сукупних постійних витрат підприємства до його сукупного маржинального прибутку). Відзначимо, що, на нашу думку, цей метод є оптимальним саме для нових виробів, які часто характеризуються високою трудомісткістю, а отже і високою часткою зарплати у їх собівартості. За умови розподілу постійних витрат пропорційно до заробітної плати це створює своєрідну “пастку”: високий рівень трудових витрат зумовлює “перетягування” на собівартість нових виробів додаткових постійних витрат. У поєднанні з об'єктивно високою величиною змінних витрат такий розподіл не сприяє прибутковості нової продукції. Тому наукові розробки, здійснені в дисертаційній роботі, базуються, зокрема, на широкому застосуванні такого елементу операційного аналізу, як маржинальний прибуток, та на маржинальному розподілі постійних витрат.

У третьому розділі “Сучасні аспекти розвитку процесів оновлення виробництва та управління собівартістю нових видів продукції” обгрунтовується необхідність зміни критерію завершення економічного освоєння нових виробів, система гнучкого планування собівартості нової продукції, а також порядок визначення впливу процесу освоєння на виробничі витрати та прибуток підприємства на основі сучасних економічних принципів.

В дисертації було проведено аналіз динаміки собівартості та окремих її складових по двох нових видах продукції, освоєних на ДВО “Новатор”: лічильнику газу та лічильнику води. Аналіз виявив, що протягом періоду освоєння собівартість обох виробів не досягає своєї проектної величини, а отже, за існуючими критеріями, вони не можуть вважатися освоєними в економічному плані. Відзначимо, що коливання собівартості спричинялися переважно коливаннями постійних витрат, тоді як змінні залишалися більш-менш стабільними. Цей факт, а також те, що постійні витрати у собівартості виробу визначаються не його характеристиками та ступенем освоєння, а обраним методом розподілу, свідчить про доцільність приділення більшої уваги аналізу саме змінних витрат. В результаті дослідження динаміки структури та розміру змінних витрат по нових виробах було встановлено факт поступової стабілізації як їх структури, (див. рис. 4, 5), так і вартісних величин.

На основі результатів аналізу динаміки змінних витрат та вивчення існуючого доробку з цього питання, вперше запропоновано зміну критерію завершення економічного освоєння з досягнення проектної собівартості нового виробу на стабілізацію структури та суми змінних витрат незалежно від їх відповідності проектній величині. Такий висновок підтверджується і дослідженнями наших попередників: факт стабілізації витрат наочно ілюструється як кривими освоєння, так і графіком залежності витрат від характеру підготовки виробництва (див. рис. 2, 3). Проте в більш ранніх дослідженнях стабілізація витрат трактувалася як другорядна ознака процесу освоєння. В той же час в дисертаційній роботі пропонується надання їй пріоритетного значення. В доповнення до цього пропонується оцінювати освоєння нових виробів за збутовим критерієм, тобто завоюванням ринку з новим товаром та переходом до його прибуткової реалізації. Аргументами на його користь є: 1) якщо розглядати цикл “дослідження – виробництво” дещо ширше, як “дослідження – виробництво – реалізація – користування”, то відсутність факту реалізації нових виробів призведе до незавершеності циклу; 2) за відсутності процесу реалізації не може бути досягнута мета діяльності підприємства – отримання прибутку, а отже втрачає сенс і освоєння нових виробів. На основі наведених аргументів запропоновано також доповнення переліку стадій підготовки виробництва комерційною підготовкою, яка б включала такі види робіт: 1) маркетингові дослідження, розробку та втілення стратегії просування нового продукту на ринку;

 

Рис. 4. Динаміка структурних частин змінних витрат по лічильнику газу (в% до всієї суми змінних витрат; вертикальною лінією відзначено період освоєння виробу)

 

Рис. 5. Динаміка структурних частин змінних витрат по лічильнику води (в% до всієї суми змінних витрат; вертикальною лінією відзначено період освоєння виробу)

 

2) визначення оптимальної методики ціноутворення для нових виробів; 3) рекламну підтримку нового продукту до моменту його виведення на ринок та ін. На сьогодні, фактично, проведення комерційної підготовки передбачається у складі економічної стадії.