Управління вогнем відділення і взводу

По напряму стрільби розрізняють наступні види вогню:

- фронтальний – вогонь, направлений перпендикулярно фронту цілі; більш дійсний по глибоких цілях і менш дійсний по широких цілях;

- фланговий – вогонь, направлений у фланг цілі; цей вид вогню найбільш дійсний по широких цілях;

- перехресний – вогонь, який ведеться по одній цілі не менш ніж з двох точок.

В обороні вогневі задачі повинні включати підготовку вогню на підступах до оборони, створення зон соціального багатошарового вогню всіх видів озброєнь перед переднім краєм, прикриття вогнем флангів і проміжків зосередження в короткі терміни вогню на будь якому загрозливому напрямку чи ділянці.

У всіх видах бою підрозділам і окремим вогневим засобам вогневі задачі ставляться шляхом призначення смуг вогню, основних і додаткових секторів обстрілу чи визначених рубежів, із вказівкою, який вид вогню повинен бути підготовлений по кожному із них.

Ж). Підготовка вихідних даних для стрільби:

При організації вогню в обороні командири МСВ, танків і окремих вогневих засобів повинні до початку бою підготувати вихідні дані по орієнтирах і рубежах, де очікується поява цілей; командири взводів і рот – по ділянках зосередженого вогню своїх підрозділів. При наявності часу цю підготовку потрібно проводити як найточніше, враховуючи поправки на умови стрільби, особливо на боковий вітер для стрілецької зброї, гранатометів і гармат бойових машин піхоти. Відстань до орієнтирів і рубежів, вказані старшим командиром, уточнюються для кожного вогневого засобу; при цьому по можливості використовуються карти командирів взводів і рот.

3. Робота командира по управлінню вогнем у ході бою.

Робота командира взводу по організації вогню (розвідка, оцінка цілей, визначення черговості їх поразки, вибір виду зброї і типи боєприпасів і поразки цілей; момент відкриття вогню та постановка вогневих задач; нагляд за результатами вогню і його коректування; маневр вогнем; контроль за витратами боєприпасів).

А). Розвідка, оцінка цілей і визначення черговості їх поразки:

Нагляд і розвідка, організований до бою, безперервно продовжується і в ході бойових дій.

Визначення доцільної черговості поразки розвіданих цілей залежить від вміння командирів підрозділів виділити із всієї різноманітності цілей найбільш важливі і небезпечні.

Важливими вважаються такі цілі, які по своїх вогневих можливостях здатні нанести суттєві втрати нашим підрозділам або поразки яких в даних умовах можуть полегшити та прискорити виконання бойової задачі. Важливими цілями як правило є вогневі засоби противника – танки, самохідно-артилерійські установки, бронетранспортери, ПТУР, безвідкатні гармати, кулемети, протитанкові гармати, а також спостережні пункти, радіолокаційні станції і т. п.

Особливо небезпечними цілями у всіх випадках є засоби ядерного нападу противника – пускові установки та гармати, що мають ядерні боєприпаси.

Засоби ядерного нападу знищуються відразу ж після їх виявлення.

Б). Вибір виду зброї і типу для поразки цілей:

Вирішивши запитання про черговість поразки цілей, командир вибирає вид зброї, яким в залежності від дальності стрільби, характеру ураженості та важливості цілі вогнева задача може бути виконана найбільш ефективно (з найменшими витратами боєприпасів і в найкоротший час). Швидкість поразки цілі може досягатися зосередженням вогню кількох вогневих засобів або залучення найбільш потужнішого виду зброї для вирішення даної задачі.

Командири підрозділів мають чітко знати вогневі можливості своїх підрозділів, а також приданої артилерії – у першу чергу граничні дальності стрільби, дальності найбільш дійсного вогню та прямого пострілу, бойову швидкострільність і середні витрати боєприпасів і часу на поразку типових цілей. Ці знання дозволять командирові грамотно призначати вид зброї і боєприпасів для поразки тих або інших цілей.

В). Цілевказівки:

Однією з важливих умов своєчасного керування вогнем у бою є вміла цілевказівка. Щоб швидко і точно вказати ціль іншій особі навіть при розміщені того, що дає і приймаючого цілевказівки на одному пункті, необхідні тверді навики та знання визначених прийомів цілевказівки. Ще більші навички від командира при вказаній цілі особі, що знаходиться на значному віддаленні від того, хто дає цілевказівки. А так як цілевказівка входить обов’язковим пунктом у постановку вогневих задач і в команду для відкриття вогню, то керування вогнем не здійснено без умілої цілевказівки.

Задача цілевказівки при керуванні вогнем – швидко та коротко вказувати місцеположення цілі вогневим засобам чи підрозділам її поразки.

В мотострілкових і танкових підрозділах можуть застосовуватись різні способи цілевказівки. Основними з них є такі:

- від орієнтирів (місцевих предметів) ;

- від напрямку руху;

- трасуючими кулями та снарядами;

- за картою;

- сигнальними засобами;

- наведенням зброї (приладу) у ціль.

При цілевказівці як правило дотримується така послідовність:

- вказується положення цілі;

- даються назви цілі, характерні признаки цілі чи місцевості безпосередньо біля неї;

- ставиться задача – вточнити дії цілі, спостерігати та т. п.

Той, хто приймає цілевказівки повинен повідомити тому, хто дає: “Ціль бачу”, а якщо не виявив ціль: “Ціль не бачу”.

Г). Момент відкриття вогню:

Момент відкриття