Відкритість як елемент основного завдання цивільного судочинства

 

Серветник А. Г

 

Стаття присвячена дослідженню основного завдання цивільного судочинства в умовах забезпечення основних міжнародних стандартів здійснення правосуддя – відкритого судового розгляду справи судом.

Ключові слова: цивільне судочинство, судовий розгляд, принцип відкритості судового розгляду.

Статья посвящена исследованию основного задания гражданского судопроизводства в условиях обеспечения основных международных стандартов осуществления правосудия – открытого судебного разбирательства дела судом.

Ключевые слова: гражданское судопроизводство, судебное разбирательство, принцип открытого судебного разбирательства.

Servetnik A. G. PUBLICITY AS AN ELEMENT MAIN TASK OF CIVIL PROCEEDINGS The article investigates the main task of civil proceedings under the provision of basic international standards of civil justice – an open hearing in the court.

Key words: civil proceedings, trial, principle of an open hearing.

Постановка проблеми. Цивільне судочинство як форма реалізації судової влади та діяльність суду й учасників процесу направлена на досягнення певної мети, як це визначено в ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – на справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави [1].

При цьому важливе значення має не тільки основна мета цивільного судочинства, на яку направлено всю діяльність, але й способи її досягнення – справедливий неупереджений та своєчасний розгляд.

На нашу думку, відкритість розгляду справи та її вирішення має визначальне й вирішальне значення для забезпечення справедливості, тому є невід’ємним елементом основного завдання цивільного судочинства, характеристикою діяльності суду й учасників процесу з розгляду й вирішення справи. Така ознака характеризує саме судову діяльність із вирішення цивільних спорів, її зовнішні прояви, які також втілені в принципах цивільного судочинства, поряд зі своєчасністю та неупередженістю.

Основними міжнародними стандартами визначено вимоги відкритого розгляду справ судом. Так, у ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод 1950 р. встановлено, що кожен має право саме на справедливий і публічний або відкритий розгляд його справи судом, встановленим законом, що у свою чергу створює певні міжнародні стандарти розгляду й вирішення справ [2]. Такі стандарти ефективної судової системи демократичного правового суспільства повинні бути реалізовані в повному обсягу в чинному цивільному процесуальному законодавстві.

Відкритий судовий розгляд справ ґрунтується й на традиційних усталених поглядах та уявленнях про справедливе правосуддя в справах, що панують в українському суспільстві. Саме вдале поєднання позитивного досвіду світового співтовариства, надбань наукових досліджень під час врахування фактичних реалій та особливостей становлення та розвитку судової системи в Україні надасть можливість сформувати сучасний ефективний механізм цивільного судочинства.

Ступінь розробленості проблеми. Проблемі визначення мети й завдань цивільного судочинства присвячено багато досліджень, серед яких особливої уваги заслуговують роботи К. В. Гусарова, С. Л. Дегтярьова, О. С. Захарової, І. О. Ізарової, С. О. Короєда, М. Й. Штефана, С. Я. Фурси, В. В. Яркова та інших. Єдиним спеціальним дослідженням, присвяченим дослідженню мети й завдань цивільного судочинства, є робота Г. О. Жиліна «Цели гражданского судопроизводства и их реализация в суде первой инстанции» 2001 р. [3].

Проте при цьому поза увагою залишається питання про відкритість як ознаку судової діяльності та елемент основного завдання цивільного судочинства.

Виклад основного матеріалу. Ще наприкінці ХІХ століття О. Є. Нефедьєв правильно зазначав, що як юридична діяльність цивільний процес направлений на досягнення вказаної в законі мети, тобто має цілісність, єдність, визначений привід та умови виникнення, існування й припинення, а також юридичні наслідки – діяльність суду як органу влади, у волі якого проявляється воля держави [4, с. 152]. М. А. Гурвіч зауважував, що цивільне процесуальне право, регламентую- ч и діяльність суду зі здійснення правосуддя, є гарантією реалізації завдань цивільного судочинства [5, с. 9]. Натомість Г. О. Жилін при цьому зауважує, що діяльність суду також повинна відповідати закріпленим у законі цілям судочинства, відступ від яких призведе до судової помилки, тому цілі виступають критерієм оцінки ефективності судочинства [3, с. 1].

Крім того, у науці цивільного процесуального права відсутня єдність щодо визначення мети та завдання цивільного судочинства. Так, ЦПК України та багатьох інших країн містять норми, які характеризують завдання цивільного судочинства, тоді як наука цивільного процесуального права досить часто згадує про мету цивільного судочинства. Мова при цьому йде майже про одне й те саме правове явище.

Мета й завдання не є взаємовиключними поняттями, але водночас за своєю природою вони відмінні, що під час детального аналізу може безпосередньо вплинути на їх застосування та тлумачення. Г. О. Жилін також вказує, що використання цих двох понять (завдання та мета) вимагає послідовний розвиток процесу, оскільки завдання як часткова проміжна ціль завжди виступає як засіб досягнення наступного завдання на більш віддаленому етапі процесуальної діяльності, на другом ж етапі задача сама виступає як мета [3, с. 3].

Він пропонує використовувати термін «цільові установки», який дозволяє об’єднати мету й завдання, але при цьому зауважує на необхідності використання обох понять, оскільки, з одного боку, цільова установка – це бажаний результат процесуальної діяльності (мета), а з іншого –