Відкритість як елемент основного завдання цивільного судочинства

При цьому можна підтримати думку К. В. Гусарова, який вважає, що «мета» й «завдання» – поняття парні, оскільки одне доповнює інше, й одне не може існувати без іншого. Водночас термін «мета» значно ширший за поняття «завдання», і в рамках однієї мети може бути сформульовано декілька завдань [6, с. 20].

О. С. Захарова вказує на те, що мета судочинства повинна визначати засоби її реалізації, а не завдання [7, с. 11]. Наприклад, завдання зі своєчасного розгляду й вирішення справи є засобом досягнення кінцевої мети судочинства, а для стадії підготовки справи до судового розгляду вони самі виступають як цілі, які досягаються виконанням своїх специфічних завдань, передбачених ст. 141 ЦПК України.

У науці також висловлюються думки про те, що категорії «ціль» і «завдання» в науці цивільного судочинства є самостійними й нетотожними, їх потрібно розрізняти. Цілі цивільного судочинства полягають у захисті прав, свобод і законних інтересів суб’єктів права Росії, попередженні правопорушень, укріплення законності й правопорядку, вихованні поважного ставлення до закону та суду. Досягнення вказаних цілей зумовлюється виконання загальних завдань цивільного судочинства, які полягають у правильному та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ [8, с. 10].

Безперечно, будь-яка усвідомлена вольова дія, як і процесуальна, за своєю суттю зумовлена бажанням досягти конкретної мети цієї діяльності. Мета – це узагальнений ідеальний образ очікуваного результату розгляду та вирішення справи судом, на який розраховують й учасники процесу, який відповідає потребам суспільства.

Визначення мети та завдань цивільного судочинства важливе передусім тому, що належним чином визначена та конкретизована мета дозволяє досягнути бажаного її результату. Метою вважається кінцевий свідомо бажаний результат, якого можна досягти під час здійснення конкретного виду діяльності; завдання являє собою конкретні проблеми, успішне вирішення яких призводить до здійснення вказаної загальної цілі. Тобто досягти цілі можна шляхом здійснення конкретного завдання, а часто декількох завдань, у процесі здійснення яких вона реалізується остаточно.

Так, мета цивільного судочинства повинна бути визначена загально й системно, вказувати на конкретний бажаний результат цієї діяльності, а завдання цивільного судочинства характеризують бажаний результат здійснення процесуальних дій конкретної стадії розгляду справи. Отже, метою можна визначити кінцевий бажаний результат, якого прагнуть досягти суб’єкти, які здійснюють цю діяльність. Завданням є проміжний результат, досягнення якого забезпечує можливість реалізації кінцевого результату – мети, на яку направлено діяльність.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України 2004 р. завданням цивільного судочинства визначається справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У ст. 2 ЦПК України 1963 р. в редакції закону від 15 грудня 1992 р. завданням цивільного судочинства було визначено охорону прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ відповідно до чинного законодавства.

У першій редакції ЦП К УРСР 1963 р. завданням цивільного судочинства був правильний і швидкий розгляд та вирішення цивільних справ із метою охорони суспільного й державного устрою СРСР, соціалістичної системи господарювання та соціалістичної власності, захисту політичних, трудових, житлових й інших особистих і майнових прав та охоронюваних законом інтересів громадян, а також прав й охоронюваних законом інтересів державних установ, підприємств, колгоспів та інших організацій.

Безумовно, саме в меті цивільного судочинства знаходить своє закріплення та відображення пануюча доктрина, яка визначає погляди та підходи на процес як вид судової діяльності зі здійснення правосуддя, розставляються пріоритети й обумовлюються підходи до правового регулювання конкретних процесуальних дій. Так, радянська ідеологія диктувала необхідність закріплення та забезпечення активної ролі суду в процесі всебічного розгляду справи, розвиваючи це положення домінуючою роллю охорони суспільного й державного устрою держави над людськими цінностями. Зміни вектору основної мети цивільного судочинства з охорони на захист прав, свобод й інтересів обумовлена розвитком і закріплення демократичних правових тенденцій у суспільстві, які особливо посилились унаслідок прийняття в 1996 р. Конституції України.

Слід також відмітити, що в ст. 1 ЦПК України закріплено задачі цивільного судочинства, тоді як у ст. 5 ЦПК Республіки Білорусь встановлено завдання цивільного процесуального законодавства. Однак основною метою цивільного процесуального законодавства слід вважати нормативне правове регулювання діяльності судів й інших учасників із розгляду та вирішення цивільних справ, як і інших галузей законодавства, як систем нормативно-правових актів, що регулюють визначені суспільні відносини.

Щодо визначення основної загальної мети цивільного судочинства виникла цікава дискусія між С. Л. Дегтярьовим та Г. О. Жиліним. Так, С. Л. Дегтярьов висунув тезу про те, що захист прав, свобод і законних інтересів не є основним завданням судової влади, судових органів у цивільному судочинстві, оскільки це в більшій