Вільний час як умова розвитку особистості

Вільний час виявляє цінність інтенсивністю його використання людиною для розвитку своєї особистості. Люди по-різному відносяться до свого вільного часу. С. Н. Іконникова виділила типи особистостей у залежності від відношення людини довільного часу.

Раціонально діяльний, організований, для якого характерне прагнення до максимально корисного використання свого часу. Люди цього типу заздалегідь планують, коли і чим будуть займатися.

Діяльний, активний, інтереси якого зосереджені на одному захопленні. Це натури емоційні, які заражають інших своєю відданістю улюбленомузаняттю.

Працівник-ентузіаст, який має дозвілля в незначній кількості чи практично позбавлений його. Вільний час він присвячує своїй основній професії, жагуче, із захопленням відноситься до роботи, якій віддає вихідні і навіть відпустку. Такі люди зустрічаються серед творчих професій. Навколишні їх поважають, цінують за захопленість справою, але відсутність розрядки, невміння переключитися на інші види занять приводить до нервово-психічних перевантажень, стресів і втрати здоров'я.

Формулою дозвілля людей цього типустали три “Т” -телевізор, тахта, тапочки.

Люди, які проводять своє дозвілля в компанії друзів і знайомих. Вони більш всього цінують спілкування, розмови, спільні прогулянки, виїзди за місто, із задоволенням відвідують дискотеки, атракціони, люблять різні ігри. Залишаючись на самоті, нудьгують, ледарюють, віддають перевагу будь-якій пропозиції для проведення часу.

“Часовбивця”. Не має ніяких глибоких інтересів, часто агресивний, грубий, схильний до пияцтва, за яким випливають дебоші, хуліганство і правопорушення різного ступеня ваги.

Існують також інші класифікації типів використання вільного часу.

Типологічний підхід до використання особистістю свого вільного часу найбільш близько підводить дорозглядукультури вільного часу. Культура вільного часу містить у собі сукупність визначеної діяльності людей у часі, відношення людини до нього, уміння дотримувати пропорцій і раціонально організувати його; це якісний рівень використання вільного часу, який виявляється в активній творчій діяльності, спрямованій на власний розвиток особистості через освоєння визначеної системи знань, цінностей, нормі зразків.

Динаміка показників використання вільного часу найбільш яскраво простежується у результатах досліджень В. А. Артемова. Ріст загального трудового навантаження і зміна потреб привели не тільки дозменшення вільного часу, але і до заміни одних видів діяльності іншими. Підсилилася орієнтація на родину, її матеріальне благополуччя. Виросла потреба в сімейному спілкуванні, підвищилася цінність умов виховання й освіти дітей. Темпи розвитку культурно-освітньої сфери помітно знизилися, скоротився вільний час, підсилився інформаційно-відбудовний характер його використання. Усе це заблокувало підвищення духовної культури особистості.

Відповіді на питання, що ж заважає людям проводити вільний час у домашніх умовах так, як хочеться, були зведені до трьох груп: матеріальні мотиви – недолік культурно-побутових предметів, місця в квартирі, неможливість запросити друзів, недолік коштів; психофізичні мотиви – утома після роботи, стан здоров'я; організаційні і суб'єктивно-організаційні мотиви – невміння організувати свій відпочинок, відсутність придатної компанії, завантаженість домашньою роботою, дефіцит вільного часу.

Таким чином, можна припустити, що заняттям творчістю перешкоджають в основному недолік культурно-побутових предметів, коштів, утома після роботи і завантаженість домашніми справами. Щирою же причиною можна вважати відсутність у країні відповідної системи виховання, спрямованої на розвиток творчої активності індивіда.

Для молоді серед загальних тенденцій у сфері вільногочасуможна відзначити такі:

підвищення самоцінності культурно-дозвільної діяльності як сфери самовираження і самореалізації;

посилення поведінкової і нормативної автономізації, наростання конфліктного характеру культурно-історичного взаємозв'язку між старшим і молодшим поколіннями;

розширення інноваційних процесів у культурно-дозвільній діяльності, ріст критичного відношення до традиційних форм і змісту вільного часу;

стихійно-груповий характер використання вільного часу;

наростання гедоністичних і статусно-престижних мотивів часопроводження;

перетворення вільного часу в “зону” підвищеного ризику, ріст алкоголізації і наркотизації молоді.

Попереднє вивчення типології і тенденцій культурно-дозвільної діяльності, а також умов, які впливають на характер використання вільного часу, дозволяє більш чітко виявити основні контури регулювання вільногочасу.

У структурі вільного часу виділені такі елементи, як суспільно-регульована частина – колективна творчість, навчання, заняття фізкультурою і спортом, культурне споживання, розвага і відпочинок і особисто регульована – індивідуальна творчість, самоосвіта, індивідуальне культурне споживання, фізкультура і спорт, аматорська праця, виховання дітей, товариські, дружні зустрічі, різні види розваг, пасивний відпочинок, заняття в неформальних об'єднаннях.

Регулювання змістом вільного часу – це насамперед самоврядування, тобто керування тут будується з урахуванням того, що люди самі організують і регулюють свою діяльність, у якій знаходять вираження їхні індивідуальні інтереси і потреби. Керування спрямоване насамперед на те, щоб створити оптимальні умови для саморозвитку особистості, для виявлення і реалізації її здібностей і обдарувань.

Регулювання вільного часу – це не насильство над особистістю, не дріб'язкова регламентація її поведінки, не адміністративні акти з боку суспільства, які наказують, чим треба займатися. Це в першу чергу визначення об'єктивних умов з метою оптимального використання їх для розвитку особистості.

Проблема регулювання вільного часу може бути вирішена двома шляхами:

удосконалюванням і координацією всіх сфер громадського життя, суспільних служб, поліпшенням системи зв'язку, транспорту, комунально-побутового обслуговування;

розширенням особистої волі і відповідальності у використанні вільного часу, підвищенням рівня індивідуально-особистісної культури, розвитком здатності вміло розпоряджатися своїм особистим часом.

Можливість регулювання особистого часу припускає, на думку Г. П. Орлова, урахування ряду принципів. Одним з них є інтенсифікація, максимальне використання ресурсів