Вільний час як умова розвитку особистості

Раціоналізації вільного часу сприяють передбачення і планування. Важливо передбачати події, здатні порушити нормальний ритм вільного часу, що дає можливість протистояти їм. Планування припускає оптимальну послідовність дій відповідно до мети. Не рекомендується планувати заняття занадто жорстко і щільно, важливо залишити резерв часу. Найбільш доцільне планування комплексузанять з переключенням з одних наінші.

Принцип якості часу пов'язаний з унікальністю і неповторністю кожного періоду для будь-якого віку. Важливо використовувати його особливості, упущений час неможливо заповнити і повернути. Кожен вік у цьому плані унікальний: людина починає ходити, говорити, бачити і пізнавати світ в образах, учиться логічно мислити, здобуває знання, уміння, навички і професію, створює родину і виховує дітей. Особливо значимі ритмічні зміни фізичної, інтелектуальної й емоційної активності. Динаміка людських відносин має свої ритми, зв'язані з місячною активністю урізні сезони і періоди дня.

Найбільш важливий час, який сприяє максимальному прояву потенційних можливостей людини, ясності мозку, готовності організму до роботи і досягнення її результатів. Але бувають і критичні періоди, особливо у творчості, любові, спорті. Коли діяльність відповідає якості часу, людина відчуває повноту, цілісність буття, має можливість реалізувати себе. Це досягається правильним чергуванням напруги і розслаблення роботи м'язів і розуму, раціонального й емоційного, спілкування і самітності, ризику і безпеки, труднощів і комфорту, стресу і релаксації.

Якість часу зв'язана ще з характером роботи. Якщо людина втяглася в роботу, мобілізувала свої резерви, настроїлася, тоді буде висока продуктивність діяльності. Варто перерватися -продуктивність знижується. Цінність вільного часу залежить від того, дається він маленькими порціями від випадку до випадку чи регулярно, у виді блоків. Найбільш цінні вихідні, відпустка, канікули, причому значимість випадкового вільного часунижче, ніж гарантованого. Важливо обмежувати час на конкретну діяльність, щоб не розтягувати заняття, оскільки надлишок часу розслаблює.

Наступний принцип використання вільного часу -систематичне переформулювання цілей, перебудова життєвих планів на кожному новому етапі життєдіяльності. План і ціль визначаються на конкретну проблему, за рішенням якої випливає переформулювання мети і перепланування. Проблема в кожен момент життя ставиться по-новому.

Раціоналізувати вільний час дозволяє також принцип економії. Він припускає свідоме урізування, продовження і чергування занять. Однак повна раціоналізація неможлива і небажана. Вона заважає природної, органічної, емоційно захопленій діяльності. Частина вільного часу повинна бути не раціоналізованою, важлива “романтизація”, відмовлення від планування, економії, оцінки якості. Це зв'язано з установкою на максимальне використання сьогоднішнього дня, його повноту, цінність сіюхвилинність існування, наприклад, у відпустці, свята. Романтичне дозвілля можливе сьогодні як домашнє, сімейне дозвілля, чи як вихід за межі буденного оточення в сферу нового і невідомого, чи як психологічна установка на ігрову поведінку, щоб прикрасити, різноманітити буденне життя, улаштувати собі своєрідне свято, перетворивши проблему в гру.

Таким чином, планування, вироблення оптимальної стратегії часокористування актуальні сьогодні, особливо з прискоренням темпів життя і підвищенням цінності часу. Це обумовлено інтенсифікацією діяльності, збільшенням можливостей вибору занять і дефіцитом вільного часу. Проблема його цінності встає щораз, коли людина робить вибір, приймає якесь рішення.

Виробнича раціоналізація на основі наукомістких технологій обернулася подальшим утвердженням прагматично-утилітарного, технократичного початку над духовними і щиросердечними аспектами людського життя. При цьому урбанізоване середовище не створює повноцінної можливості для того, щоб людина могла знайти себе поза виробництвом. Бажання вирватися з цього порочного кола надихає масові екологічні рухи “зелених”, змушує шукати шляхів, які ведуть до формування альтернативних способів існування.

Специфіка нашого положення зводиться не тільки до незавидного економічного стану країни. Прагнення відірватися від тоталітарного минулого зв'язане з процесом визначення статусу особистості -і в соціально-психологічному, і в культурному, і в правовому відносинах. У такій обстановці вільний час виступає не тільки як засіб відновлення фізичних сил, але і як засіб розкриття духовних потенцій, виконує функцію підтримки цілісності особистості у всьому різноманітті її властивостей і здібностей, створюючи умови для здійснення особистістю внутрішньої самототожності. Вільним у цьому плані виявляється час тих чи інших станів людського буття, в який людина свідомо виявляє зміст і духовну мету свого перебування на землі, утілює світ своєї особистої визначеності.

Саме область вільного часу служить сьогодні полем акумуляції “особистісного початку” нашої культури і, одночасно, індикатором його розвитку, самоствердження. Таким чином, мова йде про прояв екологічного аспекту вільного часу в збереженні й утвердженні індивідуальності, що нерозривно зв'язується особистістю з безпосереднім переживанням життєвого призначення, відношенням до свого місця і ролі в суспільстві, які надають індивіду сили не тільки прямувати установкам соціального середовища, але і протистояти несприятливим обставинам.

Такий погляд на природу вільного часу виводить його вивчення далеко за межі дозвільної проблематики, зближаючи із соціологією особистості, тому і сприймається перспективним дослідницьким напрямком. Розмаїтість способів організації, розподілу і використання часу попадає в залежність від джерел доходу і каналів їх одержання індивідом у сполученні з ціннісними установками і життєвими планами.

 

 

Маруня В. П. Раціональна організація вільного часу молоді. – К., 1980. – 48 с.

Мурзин А. Э. Актуально ли изучать свободное время? // Социологические исследования. – 1993. – № 11. – С. 95-99.

Орлов Г. П. Свободное время и личность. – Свердловск: Средне-Уральское кн. изд-во, 1983. – 174 с.

Орлов Г. П. Свободное время: Условие развития человека и мера общественного богатства. – Свердловск: Изд. Урал. ун-та, 1989. – 176 с.

Трегубов Б. А. Свободное время молодежи: Сущность, типология, управление. – СПб. : Изд. С. -Петерб. ун-та, 1991. – 152 с.

Човганський Т. І. Вільний час і виховання особи. – К., 1978. – 46 с.