Вплив спеціалізації на поведінку суддів під час адміністративного судочинства

Відповіді країн-учасниць на анкетування та доповідь експерта показали, що спеціалізовані судді та/або суди є усталеним явищем у країнах-учасницях. Така спеціалізація існує й набула багатьох різновидів, включаючи заснування спеціалізованих палат у вже існуючих судах або створення окремих спеціалізованих судів. Така тенденція розповсюдилася по всій Європі [3].

Крім того, тоді як судді у сфері виконавчої влади можуть мати поверхневі знання, то судді у сфері судової влади можуть бути спеціалістами. На практиці винесення судового рішення в органах виконавчої влади є більш спеціалізованим, ніж у судовій гілці влади. Чому існує такий парадокс? Мабуть, відповідь полягає в існуванні різних традицій в цих гілках влади. Виконавча влада відповідає загальній схемі в сучасному суспільстві: вона показує високі рівні спеціалізації.

Безумовно, ступінь впливу судової спеціалізації залежить від умов, у яких діють суди: суди загальної юрисдикції та спеціалізовані (адміністративні) суди. Фактичний ефект від наділення юрисдикції спеціалізованого суду буде залежати від багатьох чинників: механізму обирання суддів, технічності їх роботи, матеріальних і процесуальних правових норм, які регулюють судочинство, а також інтересів відповідної групи позивачів [4].

Звернемо увагу на можливі позитивні та негативні наслідки спеціалізації.

Можливі позитивні наслідки спеціалізації такі:

• спеціалізація суддів може стати запорукою того, що судді отримують достатній багаж знань і досвіду в певній сфері юриспруденції;
• досконалі знання певних питань у правовому полі можуть поліпшити якість рішень, які приймаються суддею. Спеціалізований суддя може стати більш компетентним у певних сферах,
• що може посилити авторитет судів. Беручи до уваги постійно зростаючу кількість справ завдяки більшій компетентності в означеній сфері права, спеціалізація може сприяти покращенню ефективності й оперативності розгляду справ;
• зосередження матеріалів справ у руках обраної групи спеціалізованих суддів може сприяти єдності в судових рішеннях і, як наслідок, може запровадити юридичну однозначність. У зв’язку із цим зменшиться кількість конфліктів щодо застосування законодавства;
• спеціалізований суддя, який володіє знаннями, не пов’язаними тільки з юриспруденцією, може сприяти мультидисциплінарному підходу до вирішення питань [3];
• спеціалізація суддів у певній галузі права може підвищити впевненість суддів у собі, у їхній компетентності в певній правовій області, тим самим може зумовити більшу наполегливість у діяльності. Така впевненість у собі може приймати форму готовності скасувати адміністративні рішення в порядку перегляду або відійти від попередніх інтерпретацій закону, які до цього були зроблені в судах загальної юрисдикції;
• наділення суду юрисдикцію в певній сфері (зовнішня спеціалізація) замість поділу її між загальними судами автоматично змінює ідентичність суддів, які вирішують справи в цій сфері. Крім того, існування спеціалізованого суду може дещо змінити характеристику цих суддів. Так, судді спеціалізованого суду стають фахівцями одразу, як тільки починають судову діяльність. У результаті цього вони отримують досвід роботи в своїй галузі набагато швидше, ніж судді загальних судів [4, с. 1670].

Можливі негативні наслідки впровадження спеціалізації такі:

• основний ризик суддівської спеціалізації полягає у відокремленні спеціалізованих суддів від основного суддівського корпусу. Так, судді, які з причин спеціалізації раніше вже виносили рішення з однакових питань, можуть користуватися цими попередніми рішеннями, що може призвести до гальмування еволюції прецедентного права відповідно до суспільних потреб [3]. Тобто небезпека спеціалізації суддів проявляється, в перше чергу, в порушенні єдності всієї судової системи;
• спеціалісти в певній сфері схильні розвивати концепції, які є специфічними для їх сфери знань та (часто) невідомі для інших правників. Це може призвести до роздроблення права та процесу, відрізаючи спеціалізованих суддів від правових реалій в інших сферах, а також потенційно ізолюючи їх від загальних принципів і фундаментальних прав. Таке роздроблення також може підірвати принцип правової єдності;
• в деяких випадках через покладену на них спеціалізацію судді можуть отримати враження, що їхня компетентність із певних питань відносить їх до елітної групи суддів, які відрізняються від інших, а в спільноти може утворитися враження, що деякі судді є «суперсуддями» або, навпаки, що суд – це виключно технічний орган, відокремлений від дійсної судової системи. Це може перетворитися на брак суспільної довіри судам, які вважаються недостатньо компетентними;
• суспільство може очікувати на появу спеціалізованих суддів у тих сферах, де це неможливо. Спеціалізація суддів видається можливою тільки в достатньо великих для цього судах. У менших судах неможливо запровадити спеціалізовані палати або відповідну кількість таких палат. Це спонукає суддів бути різноплановими й мати здатність розбиратися зі специфічними питаннями. Надмірна індивідуальна спеціалізація суддів може завадити цій необхідній гнучкості;
• в обраній сфері права реальним є надмірне зближення суддів, адвокатів і прокурорів під час спільних тренінгів, конференцій і зустрічей. Це не тільки може «кидати тінь» на суддівську незалежність і безсторонність, а також може піддати суддів ризику таємного впливу та, як наслідок, спрямувати вирішення справи в певному руслі. Отже, запроваджуючи спеціалізацію суддів, суд має відокремити суддів від інших, тим самим піддаючи їх тиску з боку сторін, зацікавлених груп і представників інших гілок влади держави;
• оскільки суди потребують адекватної завантаженості, запровадження спеціалізації в дуже обмеженому правовому полі може призвести до концентрації спеціалізації в межах одного суду на всю країну або на