Видалення із залу судового засідання як захід процесуального примусу

 

В. О. Кучер

Ю. С. Суліковський

 

Досліджено питання правового регулювання заходів процесуального примусу. Проаналізовано такі заходи процесуального примусу, як попередження та видалення із залу судового засідання. Визначено суб ’єктів, до яких може бути застосовано видалення із залу судового засідання, – це учасники цивільного процесу та інші особи, присутні на судовому засіданні.

Розкрито зміст ухвали суду про застосування заходів процесуального примусу. Наголошено на неможливості застосування до особи кількох заходів процесуального примусу за одне й те ж правопорушення. Сформульовано пропозиції щодо подальшого удосконалення норм Цивільного процесуального кодексу України.

Ключові слова: судовий розгляд, заходи процесуального примусу, попередження, видалення із залу судового засідання.

Постановка проблеми. Заходи цивільно-процесуального примусу спрямовані на забезпечення можливості кожного громадянина реалізувати свої права в судовому порядку шляхом розгляду цивільної справи. Але заходи процесуального примусу, як і будь-які інші заходи державного примусу, тісно пов’язані з обмеженням прав і свобод. Так, такий захід процесуального примусу, як тимчасове видалення доказів для дослідження судом, може посягати на таку складову права власності, як право володіти майном. Саме тому застосування будь-яких заходів цивільно-процесуального примусу повинно відповідати принципам, закріпленим у Конституції та Цивільному процесуальному кодексі України (далі – ЦПК України).

Однак під час реалізації такого заходу процесуального примусу, як видалення із залу судового засідання, виникає питання, чи не суперечить цей вид процесуального примусу закріпленим у Конституції та в ЦПК України положенням. Зокрема, чи не суперечитиме видалення із залу судового засідання єдиного захисника закріпленому в ст. 59 Конституції України праві кожного на правову допомогу; чи не супе- речитиме видалення із залу судового засідання законного представника порядку розгляду позовного провадження в цивільному судочинстві, а також принципу змагальності сторін; і чи буде цивільна справа розглянута повно та всебічно у разі видалення із залу судового засідання свідка чи експерта.

Стан дослідження. Вивченню особливостей застосування заходів цивільно-процесуального примусу, зокрема видаленню із залу судового засідання, присвячено праці В. Баранкової, С. Бичкової, В. Бобрика, В. Комарова, І. Лукіна, Ю. Притики, В. Теліпка, С. Фурси, М. Штефана та ін.

Інститут процесуального примусу має міжгалузевий характер і властивий не лише для цивільного, а й інших видів судочинства (зокрема господарського, адміністративного), що актуалізує вчення про такий вид примусу, як видалення із залу судового засідання. На практиці виникають запитання щодо можливості застосування такого заходу примусу, як видалення із залу судового засідання законного представника, єдиного захисника, експерта, свідка.

Метою статті є аналіз чинного цивільного процесуального законодавства, що регулює питання заходів процесуального примусу. У зв’язку з цим виокремлено такі завдання: встановити порядок застосування такого заходу процесуального примусу, як видалення із залу судового засідання; проаналізувати наслідки видалення із залу судового засідання окремих учасників цивільного процесу.

Виклад основних положень. Щоб установити порядок застосування такого заходу цивільно-процесуального примусу, як видалення із залу судового засідання, та можливість його застосування до окремих учасників цивільного процесу, потрібно визначити, що ж таке заходи процесуального примусу. Отже, ЦПК України зазначає, що заходами процесуального примусу – встановлені кодексом процесуальні дії, що застосовуються судом до осіб, які порушують встановлені в суді правила або протиправно перешкоджають здійсненню цивільного судочинства.

Отже, заходи процесуального примусу є формою цивільно-процесуальної відповідальності учасників процесу за невиконання процесуальних обов’язків. Із визначення, встановленого в ЦПК України, очевидно, що заходи процесуального примусу можуть застосовуватись до будь-кого із учасників цивільного процесу, незалежно від процесуального статусу, а також до осіб, що не є учасниками цивільного судочинства (не беруть участі у справі). Так, заходи процесуального примусу можуть бути застосовані до глядачів, журналістів, охоронців, що були присутні в залі судового засідання та порушували встановлені у суді правила.

Заходи процесуального примусу застосовуються судом з метою припинення правопорушення, а також для стимулювання учасників цивільного процесу щодо виконання ними своїх процесуальних обов’язків.

Необхідною передумовою застосування заходів процесуального примусу до окремої особи є порушення нею встановлених у суді правил або протиправне перешкоджання здійсненню цивільного судочинства.

Встановленими в суді правилами є вимоги нормативних актів, що регулюють діяльність суду та державних установ загалом, правила розпорядку конкретного суду, правила, що визначають пропускний режим, інші локальні нормативні акти, затверджені головою суду.

До правил суду належать і ті, які встановлені головуючим для конкретної справи чи судового засідання, наприклад, порядок дослідження доказів, черговість допиту свідків, правила користування засобами зв’язку та технічними засобами, місце для розташування телевізійних камер тощо.

Протиправне перешкоджання здійсненню цивільного судачин- ства полягає у вчиненні умисних дій, внаслідок яких судочинство не може відбутися взагалі або істотно ускладнюється. Такими, зокрема, є хуліганські дії в приміщенні суду, образа судді чи інших учасників процесу, псування обладнання та меблів, пошкодження електричних мереж суду, неправдиві повідомлення про наявність вибухових чи отруйних речовин, порушення санітарного чи протиепідемічного законодавства тощо.

У кожному випадку, коли буде встановлено, що особа вчинила умисні дії, які свідчать про неповагу до суду, необхідно вирішувати питання про притягнення винних до відповідальності за статтею 1853 Кодексу України про адміністративні правопорушення [1].

Заходи процесуального примусу, відповідно до ч. 2 ст. 90 ЦПК України,