Види підкупу як кримінально караного корупційного правопорушення в Україні

Водночас, як засвідчують реалії сьогодення, попри наявність певних наукових розробок, заходи протидії корупційним правопорушенням й, особливо, підкупу, залишаються недостатньо ефективними, а відповідні зміни до антикорупційних положень кримінального законодавства – хаотичними та безсистемними. Як видається, багато в чому це пояснюється тим, що у розробці антикорупційної проблематики недостатньо взято до уваги з’ясування сутнісного змісту підкупу як кримінально-караного правопорушення, що характеризується видовим розмаїттям форм вияву в умовах реальної дійсності. Розробка цього теоретичного аспекту сприятиме напрацюванню системних підходів щодо удосконалення заходів протидії підкупу, зокрема кримінально-правовими засобами.

Мета статті полягає у розвитку пізнання щодо специфіки видів підкупу як кримінально-караного корупційного правопорушення з огляду на багатоманітність його форм прояву в сучасній дійсності.

Виклад основного матеріалу. У тлумачних словниках вид означає: об’єднання однорідних об’єктів у межах одного класу за пев- ною спільною ознакою; підрозділ, що об’єднує низку предметів, явищ за спільними ознаками і входить до складу загальнішого вищого розділу [5]. Попри свою кримінально-правову природу таке корупційне правопорушення, як підкуп, є явищем комплексним, багатоаспектним, що викликає науково-практичний інтерес до його більш ретельного дослідження та систематизації за відповідними критеріями.

Специфікою підкупу є наявність мінімум двох зацікавлених сторін. З одного боку, – це корумпатор, який ініціює виникнення кору- пційних відносин. Його поведінка характеризується активністю, діями, що виражаються у схилянні іншої сторони до бажаної для корумпатора поведінки шляхом обіцянки, пропозиції, прохання чи вимагання неправомірної вигоди або ж її надання з відповідною метою. З іншого – у межах корупційних відносин, корупціонер – це особа, яка особисто не ініціює відповідної корупційної поведінки, натомість приймає пропозицію, обіцянку неправомірної вигоди чи одержує неправомірну вигоду. В цьому контексті таку поведінку можна з певними застереженнями назвати «умовно пасивною», поведінкою-відповіддю на активні дії корумпатора.

Отже, «замикається» відповідна ланка корупційних відносин («пропозиція неправомірної вигоди – прийняття пропозиції неправомірної вигоди»; «обіцянка неправомірної вигоди – прийняття обіцянки неправомірної вигоди»; «прохання надати неправомірну вигоду – надання неправомірної вигоди»; «вимагання надати неправомірну вигоду – надання неправомірної вигоди»; «надання неправомірної вигоди – одержання неправомірної вигоди»). Проте, наприклад, у разі вимагання неправомірної вигоди корупційні відносини набувають ускладненого вигляду. Відтак особа, що вимагає неправомірну вигоду, є активним учасником корупційного відношення у ланці «вимагання – надання неправомірної вигоди» й водночас пасивним учасником у наступній ланці «надання – одержання». Тому, інверсійність ролі учасника підкупу є однією зі специфічних ознак підкупу як виду корупційної злочинної діяльності.

Отже, залежно від ступеня активності суб’єкта у корупційному правопорушенні можна виокремити два види підкупу:

• активний (пропозиція, обіцянка неправомірної вигоди, прохання надати неправомірну вигоду, відповідне її вимагання, надання неправомірної вигоди) ;
• пасивний (прийняття пропозиції, обіцянки неправомірної вигоди, одержання неправомірної вигоди).

Водночас в частині активного підкупу залежно від вольового ставлення активного учасника до дій щодо предмету підкупу (неправомірна вигода) можна вирізняти:

• активний добровільний підкуп, коли відповідні кримінально карані дії з неправомірною вигодою відбуваються за особистою доброю волею сторін-учасників корупційного правопорушення;
• вимушений активний підкуп, коли активний учасник підкупу, хоч і пропонує, обіцяє неправомірну вигоду чи її безпосередньо надає, але водночас щодо нього існує вимога «... з погрозою вчинення дій або бездіяльності з використанням свого становища, наданих повноважень, влади, службового становища стосовно особи, яка надає неправомірну вигоду, або умисне створення умов, за яких особа вимушена надати неправомірну вигоду з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів» [6].

Окрім того, слід зауважити, що активний підкуп – це своєрідний вияв психологічного впливу. Аналізуючи психологічний вплив на індивіда в процесі спілкування В. М. Бєхтєрєв пропонує розрізняти два основних його види – навіювання і переконання. Водночас вчений зазначає, що всі інші види впливу (наприклад, наказ, зразок, порада, побажання й інші) можуть бути віднесені, залежно від контексту спілкування, або до навіювання, або до переконання [7, с. 24]. Натомість О. В. Сидоренко, навпаки, вбачає доцільність у якомога ретельнішій класифікації видів психологічного впливу: переконання; самопросу- вання; маніпуляція; схиляння до наслідування; прохання; примус; деструктивна критика; ігнорування; емоційне зараження; навіювання [8, с. 129-131].

Розвиваючи відповідні положення в контексті цього дослідження, можна запропонувати розподіл активного підкупу залежно від специфіки психологічного впливу на такі його підвиди:

а) підкуп-примус – це вимога виконувати розпорядження ініціатора, підкріплене прихованими або очевидними погрозами (вимагання неправомірної вигоди) ;

б) підкуп-прохання – це словесне звертання до людини із пропозицією задовольнити потребу або бажання ініціатора (прохання надати неправомірну вигоду) ;

в) підкуп-навіювання (переконання) – це намір, рішення або аргументований умисний свідомий вплив на підсвідомість особи з метою змінити її ставлення до виконання службових повноважень, професійних обов’язків тощо, відношення до неправомірного вирішення конкретного питання, в якому зацікавлена особа, що чинить психологічний тиск, викликати схильність до корупційного діяння (пропозиція, обіцянка неправомірної вигоди, надання неправомірної вигоди).

Загалом дотримання правила коректності викладу форм підкупу, з огляду на його