Види підкупу як кримінально караного корупційного правопорушення в Україні

За критерієм наявності чи відсутності безпосереднього контакту між взаємодіючими сторонами (корумпатор-корупціонер), можна виокремити безпосередній і опосередкований підкуп. Відтак, зокрема, безпосередній контакт між взаємодіючими учасниками підкупу буде у випадках, коли:

а) спеціальний суб’єкт кримінальної відповідальності за підкуп одержує неправомірну вигоду безпосередньо для себе;

б) суб’єкт підкупу її надає безпосередньо службовій особі чи особі, яка надає публічні послуги, або працівникові підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, або особі, яка працює на користь підприємства, установи чи організації, або виборцю, учаснику референдуму;

в) є прохання, пропозиція, обіцянка чи їх прийняття або ж вимагання відповідного суб’єкта кримінальної відповідальності за підкуп надати йому неправомірну вигоду. Відповідно, у разі опосередкованого підкупу – адресатом неправомірної вигоди є третя особа.

Залежно від ступеня очевидності для осіб, які не є сторонами чи зацікавленими учасниками підкупу як корупційного правопорушення, можна виокремити такі його види: очевидний підкуп; неочевидний підкуп. Неочевидний підкуп існує у випадках, коли надання, одержання неправомірної вигоди, її прохання чи вимагання, пропозиція, обіцянка, прийняття пропозиції, обіцянки неправомірної вигоди поєднані з маскуванням ззовні, начебто під цілком законні угоди, зокрема щодо надання послуг, проведення фінансових операцій; цілком законне й обґрунтоване надання пільг, переваг, нематеріальних активів, будь- яких інших вигод нематеріального чи негрошового характеру. Неочевидний підкуп означає ті ж форми корупційної поведінки, проте без будь-якого зовнішнього маскування. Класифікація за аналогічним критерієм уже була в теорії кримінального права щодо одержан- ня/давання хабара [9, с. 407].

Залежно від ролі держави в урегулюванні суспільних відносин, де вчинено підкуп, розрізняють два його види:

• підкуп у державному секторі (ст. 368 КК України «Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою; ст. 160 КК України «Підкуп виборця, учасника референдуму»; ст. 3684 КК України «Підкуп особи, яка надає публічні послуги»; ст. 369 КК України «Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі») ;
• підкуп у приватному секторі (ст. 3683 КК України «Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми»). Водночас підкуп щодо працівника підприємства, установи чи організації, кримінальна відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 354 КК України, може належати або до державного, або до приватного сектору, що зазвичай залежить від форми власності підприємства, установи, організації, де працює особа, щодо якої є підкуп. До того ж до державних та комунальних підприємств прирівнюються юридичні особи, у статутному фонді яких, відповідно, державна чи комунальна частка перевищує 50 відсотків або становить величину, що забезпечує державі чи територіальній громаді право вирішального впливу на господарську діяльність такого підприємства.

Загалом розподіл підкупу на такий, що вчинений у державному чи публічному секторах, абсолютно узгоджується з розподілом, що існує в положеннях Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції та Кримінальній конвенції про боротьбу з корупцією [10; 11].

Залежно від специфіки наданих повноважень, прав і обов’язків суб’єктів, за підкуп яких згідно з чинним законодавством України встановлено кримінальну відповідальність, можна виокремити такі види підкупу:

• підкуп щодо службової особи публічного права;
• підкуп щодо службової особи приватного права;
• підкуп щодо особи, яка надає публічні послуги;
• підкуп щодо працівника підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, або особи, яка працює на користь підприємства, установи чи організації;
• підкуп виборця, учасника референдуму.

Наприклад, за даними Генеральної прокуратури України в 2014 році у державі всього було зареєстровано 2081 кримінальні правопорушення у зв’язку з підкупом, а саме: 21 (1, 0%) – щодо працівника підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, або особи, яка працює на користь підприємства, установи чи організації; 1925 (92, 5%) – щодо службової особи юридичної особи публічного права; 117 (5, 6%) – щодо службової особи юридичної особи приватного права; 18 (0, 9%) – щодо особи, яка надає публічні послуги [12]. Зокрема, щодо підкупу виборця, учасника референдуму, то відповідних показників немає, оскільки це діяння стало кримінально караним лише у зв’язку з набуттям чинності положень Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за порушення виборчих прав громадян» від 14 жовтня 2014 р. та фіксується зазвичай в період проведення виборів. Окрім того, варто зауважити, що на відміну від підкупу службової особи юридичної особи публічного права, у чинному кримінальному законодавстві України не передбачено можливості притягнення спеціального суб’єкта, а в цьому разі виборця, учасника референдуму, до кримінальної відповідальності за прохання надати неправомірну вигоду. Такий підхід законодавця до визначення переліку можливих форм підкупу виборця, учасника референдуму видається непослідовним. По-перше, це певною мірою спотворює загальне уявлення про перелік кримінально-караних форм підкупу як корупційного правопорушення за законодавством України. По-друге, відсутність можливості притягнення до кримінальної відповідальності виборця, учасника референдуму за прохання надати неправомірну вигоду не відповідає нагальним потребам сучасної практики запобігання підкупу кримінально-правовими засобами у зв’язку з виборами чи референдумом.

За найбільш корумпованими у державі напрямами управлінської чи господарської діяльності можна вирізняти достатньо широкий спектр видів підкупу та, зокрема: підкуп у сфері адміністрування; підкуп у сфері надання освітніх послуг; підкуп у медичній галузі; політичний підкуп; підкуп у військовій галузі тощо. Цей перелік може кількісно та якісно видозмінюватися залежно від ефективності проведення антикорупційної діяльності в Україні. Попри свою диску- сійність, розподіл підкупу на види залежно від корумпованості напрямів управлінської чи господарської діяльності може мати широку сферу практичного застосування. Зокрема лише за умови виявлення специфіки цього корупційного правопорушення у різних напрямах управлінської чи господарської діяльності, конкретизувавши криміногенні чинники, можна сподіватися на розробку дієвих заходів протидії підкупу.

Висновки. Попри свою кримінально-правову природу, підкуп характеризується складністю форм, розмаїттям видів, що, зокрема, залежить від: ступеня активності суб’єкта у корупційному правопорушенні; наявності/відсутності безпосереднього контакту між взаємодіючими сторонами корупційних відносин; ступеня очевидності для осіб, які не є учасниками підкупу; ролі держави в урегулюванні суспільних відносин, де вчинено підкуп; специфіки повноважень, прав і обов’язків суб’єктів, за підкуп яких згідно з чинним законодавством України встановлена кримінальна відповідальність; видів управлінської чи господарської діяльності тощо.

Зокрема, активний підкуп можна розглядати як специфічну форму психологічного впливу (підкуп-примус, підкуп-прохання, підкуп-навіювання (переконання)).

Одержані результати не лише розвивають наукові знання про особливості підкупу як кримінально-караного корупційного правопорушення, але й можуть бути використані як теоретичне підґрунтя для розробки системних заходів запобігання корупції в Україні.

 

ЛІТЕРАТУРА:

 

1. Природа і причини виникнення української корупції [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www. ji-magazine. lviv. иа/]і-]ипіог/М32-І/Ьиіепко. Иїт
2. Хавронюк М. І. Науково-практичний коментар до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» / М. І. Хавронюк. – К. : Атіка, 2011. – 424 с.
3. Про запобігання корупції: Закон України від 14 жовтня 2014 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2014. – № 49. – Ст. 2056.
4. Якимова С. В. Підкуп за кримінальним законодавством України / С. В. Якимова, Ю. А. Коміссарчук // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. – 2014. – Вип. 4. – С. 230-240.
5. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод., доповн. та СД) / уклад. і головний ред. В. Т. Бусел. – К. ; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2009. – 1736 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www. twirpx. eom/file/137222/. 
6. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері державної антикорупційної політики у зв’язку з виконанням Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України: Закон України від 13 травня 2014 р. // Голос України від 3 червня 2014 р. – № 105.
7. Бехтерев В. М. Внушение и его роль в общественной жизни / В. М. Бехтерев. – СПб. : Питер, 2001. – 256 с.
8. Сидоренко Е. В. Личностное влияние и противостояние чужому влиянию / Е. В. Сидоренко // Психологические проблемы самореализации личности. – СПб. : СПбГУ, 1997. – С. 123-142.
9. Кримінальне право України: особлива частина: підруч. для студ. вищ. навч. закл. освіти / М. І. Бажанов, В. Я. Тацій, В. В. Сташис, І. О. Зінчен- ко та ін. ; за ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – К. : Юрінком Інтер; Х. : Право, 2002. – 496 с.
10. Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 49. – Ст. 2048.
11. Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією (ЕTS 173) // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 47-48. – Ст. 2028.
12. Єдиний звіт про кримінальні правопорушення на території України за 2014 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www. gp.gov. ua/ua/stat. html