Виклики українській ідентичності в умовах зовнішньої агресії

Проте відновлення трансляції вітчизняних медіа є важливою, але не достатньою умовою формування українських цінностей на окупованих територіях. Головне – налогодити двосторонню комунікацію з їх мешканцями, орієнтуючись на потреби та інтереси людей. Хоча Донбас живе у власному мифологічному інформаційному полі у відношенні поширюваного контенту ЗМІ слід виходити з того, що завоювати довіру людей можна на лише на основі орієнтації на їх потреби та інтереси.

Окрім того, щоби зменшити вплив російської пропаганди на українців, потрібно не лише заборонити роботу пропагандистських медіа, що ретранслюють позицію Кремля, але й українській владі варто налагодити кращу комунікацію зі своїм народом. Створення прямих ліній для солдатських матерів та поодинокі зустрічі – добрий крок, але малоефективний. Військові мають не лише співпрацювати з рідними та близькими учасників АТО, але й максимально інформувати їх, а також дослухатися до інформації, котру їм надають родичі вояків. Потрібно врешті зрозуміти, що комунікація всередині країни має бути налагоджена так, щоб російські пропагандисти не мали змоги втрутитися в такі відкриті взаємини народу, учасників антитерористичної операції та керівництва держави.

В умовах війни утверджувати українську ідентичність означає для більшості громадян готовність захищати свою країну, на жаль, і ціною власного життя. У цьому зв’язку слід відмітити нагальну потребу формування прошарку патріотично налаштованої воєнної еліти, яка була би віддана ідеї захисту української держави, її незалежності та суверенітету, утвердження як повноцінного суб’єкта міжнародних відносин.

В умовах зовнішньої агресії надзвичайно посилюється роль національної еліти взагалі. Саме від компетенції економістів, фінансистів та інших фахівців, які здатні подолати парадоксальний статус “багатої країни бідних людей”, звільнитися від фантастичного уміння “ніколи не втрачати шанс втратити шанс” та працювати за європейськими стандартами та нормативами залежить зараз доля України, її самодостатність та цивілізаційний вибір. Всі реформи і весь прогресивний, еволюційний розвиток, який має місце в будь-якій країні, включаючи й Україну здійснює, перш за все еліта, яка, приймаючи замовлення суспільства, його структурує, планує та реалізує.

Сутнісною загрозою утвердженню української національної ідентичності є декларування федералізму як найбільш демократичного – а тому й абсолютного принципу. Слід визнати, що Україна зробила хибний крок у цьому питанні, створивши Кримську автономію. Федеративний принцип побудови держави є принципом територіального самовизначення лише за умови, коли територія одержує автономію згідно з господарськими або культурно-духовними відмінностями. Нічого цього в Криму не було, немає цього зараз і на Донбасі. Окрім того, федералізм має сенс ще й тільки тоді, коли він побудований на впровадженні демократичних засад місцевого самоврядування та не створює умов для зміцнення сил, які руйнують цілісність держави.

Зміцнення української ідентичності неможливе без державної ідеології. Про те, що жодна з ідеологій не може бути державною, попіклувалися ще батьки- засновники України, які ввели це положення в її Конституцію. Проте відсутність національного самовизначення держави має свої наслідком те, що сьогодні російські окупанти для більшості українців і досі залишаються якщо не братами, то ворогами “через непорозуміння”. У суспільстві без ідеології справжніми ворогами є лише ті, хто скоїв зло безпосередньо тобі або твоїм рідним та близьким. Як справедливо пише О. Крамаренко, саме тому, росіяни для більшості українців і досі залишаються якщо не братами, то ворогами “через непорозуміння”. Ось чому жінки з Краматорська або Слов’янська, через спини яких терористи стріляли в наших бійців, без проблем уживаються зі своїми новими сусідами в Білій Церкві, Борисполі чи Василькові. Особисто ж їм ті жіночки нічого поганого не зробили! [5]. Тому дієвий націоналізм це не тільки гарантовано патріотичне керівництво держави. Це й повна консолідація нації перед загрозою зовнішньої агресії. Окрім того, протистояти російській пропаганді, вибудовувати успішну контрпропаганду можна лише на основі національної ідеології, бо сама пропаганда не виникає на порожньому місці – вона може бути лише породженням системи національних цінностей.

З пропагандою можна боротися тільки такою контрпропагандою. Якщо в Україні і надалі пропагуватимуться ідеї “русского мира”, як це робить таке видання як газета “Вести”, то сепаратизм це тільки питання часу. Як вважає британський історик Т. Снейдер, пропаганда має певну ціну, а ціна – не тільки зміна певних переконань, це зміна мислення. Якщо з вогнем боротися вогнем, то можна опинитеся у пеклі. Звісно, що українцям потрібна своя пропаганда, адже її повинна мати кожна держава. Треба тільки міркувати про те, як ця пропаганда вплине на вас.

Наскільки ви готові відійти від того, що є вашими основними цінностями [6].

Українізації України, насамперед культурній і ціннісній, цивілізаційної альтернативи немає. Винятково важливими є певні оптимальні пропорції в обсязі та часі, а також граничні межі, за які українізація не має йти (не повинна стати тотальною). Зокрема, має йтися про певні гарантії для російськомовного населення (їх, до речі, повинно було б отримати й україномовне, яке їх ніколи не мало). Брак таких гарантій і чітких перспектив жодним чином не сприяє подоланню страху втрати ідентичності, а отже, стурбовані своїм теперішнім і майбутнім соціально- психологічним статусом російськомовні громадяни вимагають забезпечення своїх прав із запасом: кожний навіть найдрібніший факт реального чи показного розширення сфери вживання української мови розцінюють як зазіхання на їхню ідентичність або навіть як особисту образу та приниження.

Українська держава має виробити цілеспрямовану державну політику щодо подолання криз ідентичності, нейтралізації її загроз. В основу такої політики може бути покладена Концепція гуманітарної безпеки держави з визначенням політичних, економічних та соціокультурних механізмів і пріоритетів консолідації національної спільноти. Потрібно також гомогенізувати інформаційний простір Української держави, забезпечити інформаційно-психологічну безпеку українських громадян, нейтралізувати агресивне зомбування російськими ЗМІ їх свідомості на користь імперських інтересів влади Росії. Геополітичним пріоритетом такої політики повинен стати європейський вибір України, який підтримує, за соціологічними опитуваннями, більше половини її громадян.

Складовою політики ідентичності має стати українська реколонізація зрусифікованого та змаргіналізованого Сходу України, де самоідентифікацію громадян визначають російські ЗМІ. Для цього необхідно ініціювати створення проукраїнських громадських рухів без прив”язки до політичних партій, які на основі боротьби проти корупції, здирництва чиновників, захисту “задушеного” малого підприємництва тощо, формуватимуть тут український простір використовуючи місцеві традиції та місцевий патріотизм, українські культурні і освітні програми. Розпочинати цей процес треба з менш денаціоналізованих сіл та містечок де вплив “русского мира” менш значний, ніж у великих містах. Не битися в Донецьку за те, щоб російський за своєю суттю університет назвати іменем Василя Стуса, а відкрити український університет у Слов’янську чи Артемівську з хорошим фінансуванням. Новому поколінню східняків варто показувати історичну альтернативу “русскому миру” – західну цивілізацію, де головним пріоритетом діяльності держави є забезпечення прав та свобод громадян.

Понад те – внаслідок нинішньої війни у Україні з'явилася політична нація. Нині вже немає значення твоя національність і рідна мова: наріжний момент у тому, хочеш чи ти суверенітету країні чи ні, вважаєш своїм набір українських цінностей або ні. Саме тому, як справедливо пише П. Казарін, політичними українцями однаковою мірою можуть бути росіяни, як, наприклад, радник П. Порошенка Ю. Бірюков і голова МЗС П. Климкін. Вірмени – як голова МВС А. Аваков і герой «Небесної сотні» С. Нігоян. Азербайджанці – як підполковник українського війська В. Мамедалієв, ім'ям котрого тепер названо одну з вулиць у місті Новоукраїнка і І. «Балу» Багіров, який загинув у АТО. Білоруси – як боєць «Азова» С. Коротких і активіст Майдану М. Жизневский. Грузини – як Д. Кіпіані і З. Хурція, загиблі в «революцію гідності» [7].

Тому сьогодні ідентичність «українець» – це не національно-етнічна категорія, а ціннісна.

В цілому державі, владі, громадянському суспільству прийдеться докласти багато зусиль щоби подолати кризу національної ідентичності у Донецькому регіоні та Криму. Реінтегрувати окуповані території до українського національного простору можна тільки поступовими діями, показуючи, що держава хоче налагодити на цих територіях нормальне, заможне життя.

Вироблення ефективної політики утвердження української національної ідентичності потребуватиме:

• внесення до Конституції України положення про те, що світоглядною засадою розбудови держави є українська національна ідея, окільки ідентичність держави визначає її ідеологія;
• розробки Концепції гуманітарної безпеки Української держави, важливою складовою якої мають стати задачі утвердження української національної ідентичності;
• здійснення успішних реформ та досягнення суттєвих військових успіхів на фронті;
• розробки концепції гуманітарної складової національно-патріотичного виховання у військових формуваннях України, яке має здійснюватися на національно-історичних засадах та традиціях українського народу. Багато наших військових та силовиків донедавна не могли собі уявити, що основним ворогом України є Росія і що саме з Росією доведеться воювати;
• посилення двостороньої комунікації з мешканцями тимчасово окупованих територіях. Суб’єктами цих комунікацій можуть стати волонтери, які сьгодні вирішують надзвичайно багато тут гуманітарних проблем. Цих людей треба також долучити до місцевих виборів;
• відновлення українського контролю в інформаційному просторі на тимчасово окупованих територій як умови перемоги у війні ідентичностей. Вирішення цієї проблеми повинно бути першочерговою задачею новоствореного Міністерства інформаційної політики;
• формування інформаційного контенту для тимчасово окупованих територій на основі нагальних потреб їх мешканців: як одержати перепустку через блокпости, скільки коштує житло, чи є робота у Україні/Росії, що з доларом, чи є ліки.. Саме ці теми і є «наше все» для більшості жителів Донбасу, якими б прапорам чи святам вони ні віддали перевагу.

 

 

1. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //gazeta. zn. ua/socium/hronika-zashedshaya-v-hroniku-_. html
2. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //news. eizvestia. com/news_politics/full/453-putin-proschitalsya- ozhidaya-raskola-mezhdu-vostokom-i-zapadom-ukrainy.
3. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www. globalaffairs. ru/ukraine_crysis/Diskussii-o-roli-Ukrainy-v- mire-17452.
4. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //nv. ua/opinion/danylyshyn/Est-li-budushchee-u-otechestvennoy- metallurgii-l7573. html.
5. Україна молода. – 2015, 14 січня. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //zbruc. eu/node/27025.
6. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http: //www. pravda. com. ua/columns/2015/04/6/7063886/