Використання ігрових прийомів у навчанні фонетики молодших школярів

У науці відома також значна кількість визначень дидактичної гри. Не існує єдності й щодо термінів «педагогічна гра», «навчальна гра», «дидактична гра», «пізнавальна гра». У певному значенні ці назви інколи можна розглядати як синонімічні. У широкому розумінні всі ігри є навчальними, оскільки з їх допомогою можна навчити особистість виконувати певні дії. Будь-яка гра є пізнавальною, бо, граючись, людина пізнає оточуючий її світ, якості, властивості предметів, явищ тощо. Здебільшого, гру, яка використовується в педагогічному процесі, називають загальним поняттям «педагогічна гра» або «навчально-педагогічна гра». Вона спрямовує зусилля гравців не тільки на засвоєння змісту навчальної дисципліни, але й на формування понять про певні норми поведінки. Навчальний ігровий прийом передбачає розв'язання навчальних завдань, а всі інші її функції, не пов'язані безпосередньо з навчанням, залишаються поза увагою гравців. У зв'язку з тим, що процес навчання носить двосторонній характер, гра має певне значення як для процесу навчання (дидактична гра), так і для процесу учіння (пізнавальна гра). А це означає, що дидактична гра − це навчальна гра, яка застосовується у процесі навчання, реалізує певні функції, має навчальну мету і завдання. Таким чином, дидактична гра, що використовується на уроці з певною метою, може бути як навчально-педагогічною, так і навчальною та пізнавальною, тобто виконувати функції перелічених видів ігор.

Існують різні погляди і на сутність поняття «дидактична гра» з точки зору діяльнісного підходу. Досить часто її ототожнюють з ігровою діяльністю. Таке формулювання уявляється нам дещо поверховим, оскільки спостерігається суттєва відмінність між поняттями «дидактична гра» та «ігрова діяльність». Відомо, що дидактична гра − це обов'язково сукупність двох взаємозалежних видів діяльності − навчальної й ігрової, причому реалізація однієї з них − навчальної, здійснюється засобами іншої − ігрової. Деколи досить складно визначити, де чітко простежується навчальна, а де ігрова діяльність. Ігрова діяльність, за визначенням Л. Виготського, − це основа розвитку життєвого досвіду дитини, її фізичних, розумових і духовних здібностей, діяльність, засобами якої у ранньому дитинстві активізується процес пізнання нового та невідомого [2]. А це означає, що такий вид діяльності може здійснюватись не лише в навчальних цілях і в навчальному процесі, а й тоді, коли діти розважаються. Іншою відмінністю також є і те, що однією з неодмінних умов здійснення навчальної діяльності є участь у ній вчителя.

Переважною більшістю дослідників А. Артемова, В. Крутій, С. Роман, В. Яковлєв та іншими зазначається, що використання дидактичних ігор у навчальному процесі великою мірою сприяє появі в учнів інтересу до пізнання, оскільки дидактичні завдання, що ставить учитель перед учнями, сприймаються як ігровий прийом. Увага, пам'ять, мислення спрямовані на ігровий прийом, а не на її навчальний компонент. Дидактична гра є ефективним засобом для реалізації виховних цілей навчання. Організація її на уроках допомагає розвивати у школярів самостійність, відповідальність, активність, а також дозволяє випробовувати власні можливості, аналізувати помилки та активізувати приховані здібності. Ігровий прийом, на відміну від традиційних засобів навчання, не лише передає певну обсяг знань, а насамперед розвиває здібності аналізувати, синтезувати, застосовувати одержану інформацію у практичній діяльності. Крім того, дидактична гра має колективний характер і викликає потребу у спілкуванні [12].

Дидактичні ігри, в яких відсутній яскраво виражений елемент ігрового прийому (тобто її розважальний компонент), перетворюються на звичайні навчальні завдання. Втім недоцільно занадто захоплюватись іграми у процесі навчання, оскільки за таких умов вони перестають цікавити учнів, що знижує інтерес до навчання [12].

Погоджуємось із думкою науковців А. Артемова, В. Крутій, С. Роман, які вважають, що дидактичні ігри забезпечують максимальне емоційне залучення учасників до навчальної діяльності. Під час дидактичної гри учасники навчального процесу перебувають в інших умовах, ніж за традиційного навчання. Учням надається максимальна свобода інтелектуальної діяльності, яка обмежується лише визначеними правилами дидактичної гри. Вони мають змогу самі обирати роль, висувати припущення щодо подальшого розвитку подій, створювати проблемну ситуацію, шукати шляхи її розв'язання, брати на себе відповідальність за обране рішення. Зазначені можливості дозволяють якомога глибше пізнати ті явища й події, які необхідні у процесі засвоєння навчального предмета. Крім того, учасники гри пізнають самих себе, розкривають нові риси та якості, які раніше були невідомі.

Отже, проведене нами дослідження дає змогу констатувати, що ігрові прийоми, мають навчальний і розвиваючий характер, розширюють кругозір учнів, стимулюють їх пізнавальний інтерес, формують різні вміння і навички, сприяють психологічному розвитку. У структуру ігрового прийому, як процесу, входять: ролі, узяті на себе граючими; ігрові дії; заміщення реальних речей ігровими, умовними; реальні відносини між граючими; сюжет.

Ігрова форма занять створюється за допомогою спеціальних прийомів та ситуацій, які виступають як засіб пробудження, стимулювання учнів до пізнавальної діяльності.

Використання ігрових прийомів на уроках англійської мови створюють сприятливі умови для ефективного формування фонетичних навичок і вмінь у молодших школярів, полегшуючи засвоєння важких проблемних завдань.

1. 2 Дидактичні умови використання ігрових прийомів у процесі навчання фонетики молодших школярів

Перш ніж розглянути дидактичні умови використання ігрових прийомів з метою