Виробництво тугоплавких неметалевих і силікатних матеріалів і виробів

Державна мова – це «закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, і сферах зв’язку та інформатики»

Відповідно до ст.. 10 Конституції України, прийнятої ВР 28 червня 1996 року, українська мова є державною мовою в Україні, «держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України».

Престижу мови сприяє її державність і патріотичне ставлення до неї її носіїв, тому громадяни України, як і всякої іншої держави, мають мовні обов’язки, що полягають у захисті та збереженні рідної мови.

Мова – важливий державотворчий фактор. Політичний аспект мовної проблеми найточніше висловили ще древні римляни: «чия мова, – того і влада». Навіть політики-початківці будь-якої держави, окрім нашої, добре засвоюють це правило.

Мова як генетичний код нації, засіб пізнання, мислення, спілкування, як показник рівня культури людини

За кількістю мовців українська мова перебуває на 21 місці: нею користується від 42 до 50 мільйонів людей у світі (в Україні, у східній і західній діаспорі).

За давністю писемності українська належить до старописемних мов: її писемності понад тисячу років.

За призначенням українська мова – національна мова українського народу, державна мова України.

За генеалогічною класифікацією (походженням) українська мова належить до східної підгрупи слов’янської групи індоєвропейської мовної сім’ї.

Мова як одна з головних ознак кожної нації є її генетичним кодом, який поєднує минуле із сучасним, програмує майбутнє і забезпечує буття людської спільноти у вічності. Через мову дитина засвоює спосіб мислення народу, реалізовується в культурі думки, культурі праці й культурі мови.

Українська мова – не лише засіб спілкування, а й скарбниця духовного і культурного спадку українського народу. У витворених протягом віків різноманітних формах буття української мови (старовинні усні перекази і літописи, народні пісні і думи, казки і міфи, поетичні і прозові твори тощо) зберігаються історична пам’ять і досвід нації, глибинні витоки її світоглядних і моральних цінностей, віддзеркалюються національні традиції і узвичаєння, звичаї і навички, тобто ознаки, що притаманні саме цій спільноті і тому є унікальними цеглинами будівлі національної ідентичності.

Захист рідної мови – найприродніший і найпростіший, найлегший і найнеобхідніший спосіб національного відродження і самоутвердження. Володіння рідною мовою – не заслуга, а обов’язок справжніх патріотів. Знання рідної (державної) мови не обмежує можливості вивчати інші мови – споріднені і не споріднені. Вислів “Скільки ти знаєш мов – стільки разів ти людина” ніколи не втратить своєї актуальності.

В Україні двомовність – природне явище. Але володіння двома мовами вимагає правильного користування ними. На жаль,

Очистити мову від негативних нашарувань, вберегти її від засмічення та деградації – одне з першочергових завдань мовної політики. Мовлення штатних працівників теле- і радіостудій в ефірі має бути еталонним.

Негативним явищем в мові є суржик. Він є ознакою деградації, убогого духовного світу людини, її відірваності від рідних коренів. Суржик проростає за умов, коли країна потрапляє у підлеглість іншій. Нині в нашу мову проникають й англомовні запозичення: фейс, шоп, маркет, ноу-хау.

Ю. Шевельов застерігав: «Дай Боже, щоб люди навчилися англійської мови, але не дай Боже, щоб вона стала другою «общепонятною».

З утратою рідної мови руйнується спосіб світосприймання, національного мислення. Виховувати в собі повагу до рідної мови мови – це означає шанувати себе, виявляти повагу до народу, його історії, культури. Мова – своєрідний генетичний код нації, а не лише засіб спілкування. Чужу мову можна вивчити за півроку, а свою учити все життя.

У науці відомі три погляди на природу мови:

1) мова – явище біологічне (Хоча людина, на відміну від інших приматів, має мовний ген, тобто природну здатність до оволодіння мовою, вона ніколи не заговорить сама, якщо її не навчити.) ;

2) мова – явище психічне (В мовленні кожної людини відображені її психічні особливості, а в національній мові – менталітет, особливий психічний склад певної нації.) ;

3) мова – явище соціальне (Вона виникає, щоб задовольнити потреби людського суспільства, є однією з найважливіших ознак суспільства і поза ним існувати не може.).

Особливості лексики та синтаксичної організації

офіційно-ділового стилю

Офіційно-діловий стиль – це стиль, що задовольняє потреби суспільства в документальному оформленні різних актів суспільного, політичного економічного та культурного життя суспільства.

Призначення ОДС: регулює ділові стосунки та обслуговує громадянські потреби людей у типових ситуаціях.

Ознаки ОДС:

• нейтральний тон викладу лише у прямому значенні;
• точність та ясність, лаконічність, стислість і послідовність викладу фактів;
• документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа) ;
• використання усталених одноманітних мовних зворотів;
• сувора регламентація тексту (поділ на пункти, параграфи, розділи).
• офіційно-діловий стиль висовує суворі вимоги до лексики:
• широке використання термінології;
• широке використання скорочених слів;
• відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічної лексики, фразеологізмів;
• недоречність вживання «високих» та емоційно-забарвлених слів;
• обмеженість вживання іншомовних слів;
• вживання обмежених лексичних зв'язків (службовий лист складається, а не пишеться; догана оголошується) ;
• мінімальне використання вигуків, часток, слів з суфіксами суб'єктивної оцінки.
• Морфологічні особливості