Вища освіта в Україні

Навчально-виховна  робота у вищих навчальних закладах здійснюється у таких формах: навчальні заняття, самостійна робота, практична підготовка, контрольні заходи.

Учасниками   навчально-виховного  процесу  у  вищих  навчальних  закладах   є:  педагогічні   і  науково-педагогічні працівники, особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, працівники вищих навчальних закладів (категорійні спеціалісти, старші лаборанти, завідувачі навчальними  лабораторіями,  методисти та інші).

Основними посадами педагогічних працівників вищих навчальних закладів першого і другого рівнів акредитації є: викладач,  старший  викладач,  голова  предметної  (циклової)  комісії,  завідуючий  відділенням, заступник  директора, директор.  Основними  посадами  науково-педагогічних працівників  вищих навчальних  закладів  третього  і четвертого рівнів  акредитації  є:  асистент,  викладач,  старший  викладач, директор  бібліотеки,  науковий  працівник  бібліотеки, доцент, професор, завідуючий кафедрою, декан, проректор, ректор.

Науковими  ступенями  є  кандидат  та  доктор  наук.  Наукові  ступені  присуджують  спецiалiзованi  вчені ради  на підставі прилюдного захисту дисертацій. Рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів затверджуються  Вищою атестаційною комісією України.

Вченими званнями є: старший науковий співробітник, доцент, професор. Вчене звання старшого наукового співробітника  на основі рішення Вченої (наукової,  науково-технічної,  технічної)  ради, яка діє в системі міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади або установи, присвоює Вища атестаційна комісія України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Вчене звання доцента або професора на основі рішення Вченої (наукової, науково-технічної,  технічної)  ради,  яка діє в системі  міністерства,  іншого центрального  органу  виконавчої  влади або установи, присвоює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

 

 

Спроби надати вищій школі Європи загальноєвропейського характеру розпочалися у 50-ті роки минулого століття підписанням Римської угоди. Згодом країни-учасниці Болонського процесу поставили перед собою нелегке завдання: об’єднати в єдиному просторі освітні системи країн Європи, зберігши їхню національну самобутність,  історичні традиції та автономію.  Причинами,  що зумовили  цей процес,  є докорінні перетворення  в політичних  та економічних  системах усіх розвинених європейських  країн. Серед інших слід визначити  такі: монопольне  становище  США на світовому  ринку, перенесення  конкуренції  в наукову сферу, потреба в переорієнтації  вищої освіти,  прагнення  об’єднати  свої розрізнені потенціали.

Керівники європейських  держав розуміють, що реформацію системи освіти можливо  здійснювати лише поетапно.  На першому етапі необхідно створити загальноєвропейську систему освіти, зблизити рівні освіти в різних країнах, зробити зіставленими  національні  переліки  напрямів  підготовки,  близькими  терміни навчання, підвищити якість  підготовки фахівців. На другому   етапі–скоригувати   національні   законодавства про працю, щоб випускник будь-якого європейського університету міг знайти своє місце на єдиному європейському  ринку праці.

Формування Європейського простору вищої освіти започатковано в Португалії прийняттям „Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні” (Лісабон, 1997 р.). Формальне утворення єдиного Єропейського освітянського простору відбулося в Італії прийняттям  спільної  декларації європейських міністрів  29  країн  (Болонья, червень  1999 р.).  Хронологія  подій  Болонського  процесу наведена  в табл.2.1,  залучення  Європейських  держав  до Болонського процесу характеризується  даними табл. 2.2. 

Болонський  процес–це система  заходів  європейських  установ  (рівня  міністерств  освіти),  університетів, міждержавних  та громадських  організацій,  які мають  відношення до вищої освіти, спрямованих на досягнення  цілей, сформульованих  у Болонській декларації.

-  підвищення якості вищої освіти та набуття європейською освітою незаперечних  конкурентних  переваг;

-  розширення доступу до європейської освіти громадянам не лише європейських  країн, а й з інших регіонів світу;

-  формування єдиного європейського  ринку праці для фахівців вищої кваліфікації;

-  розширення мобільності студентів та викладачів усіх вищих навчальних закладів Європи;

-  прийняття  порівнюваної  системи  ступенів  вищої  освіти  з видачею  національних   дипломів  та  зрозумілих  в  усіх країнах додатків до них.

Країни-учасниці   Болонського   процесу   зобов’язалися   до  2010  року   привести   свої  національні   освітні системи відповідно до єдиного європейського освітянського стандарту. Положення Болонського процесу зводиться до шести генеральних  пропозицій:  введення  двох  циклів  навчання,  введення  системи академічних кредитів,контроль  якості вищої освіти, розширення мобільності, забезпечення працевлаштування випускників, забезпечення привабливості європейської системи освіти.

Передбачено   запровадження   навчання  впродовж  життя  (LLL,  Lifelong  Learning)– вся  діяльність  з навчання, здійснювана   впродовж  життя,  з  метою  вдосконалення   знань,  умінь  і  компетенцій   як  в інтересах   особистісного, громадського і соціального розвитку та працевлаштування.

 

 

Для забезпечення реалізації положень Болонського процесу в Україні було прийнято низку нормативно-правових документів:

- Указ Президента „Про забезпечення подальшого розвитку вищої освіти в Україні” № 857/2008 вiд 25.09.2008 р.;

- Зміни до закону України „Про вищу освіту”, включаючи зміни з 14.12.2004 по 19.03.2009;

-  Наказ  Міністерства   освіти  і  науки  України  21.01.2004   №  40  “Про  затвердження   Положення  про  дистанційне навчання”;

- Наказ Міністерства освіти і науки України від 30.12.2005 р № 774 „Про впровадження  у кредитно-модульної системи організації навчального процесу”;

- Наказ  Міністерства  освіти  і науки  України  від  16.10.2009  року  N 943  „Про  запровадження  у  вищих  навчальних закладах України Європейської кредитно-трансферної системи (ЄКТС)”.

Європейська кредитно-трансферна системи (ЄКТС, European Credit Transfer System) широко використовується у формальній  вищій  освіті  та може  застосовуватися  для  інших  видів  діяльності  рамках  концепції навчання  впродовж життя. Якщо студент досягнув результатів  навчання в інших навчальних  контекстах  або часових рамках (формальному, неформальному    або   неофіційному),    відповідні   (асоційовані)   кредити   можуть   бути   присвоєні   після   успішного оцінювання,  підтвердження  або визнання цих результатів навчання.  Використання  ЄКТС для навчання  впродовж  життя посилює  прозорість  програм  навчання  і досягнень  не  лише  тоді,  коли  йдеться  про  основні  ступені  вищої  освіти (бакалавр,  магістр або доктор), але й стосовно усіх інших видів навчальної  діяльності,  що надаються,  або результатів навчання, які визнаються вищими навчальними  закладами. Той факт, що всі навчальні досягнення є задокументованими та отримали відповідні кредити ЄКТС, надає можливість особам, що навчаються,  отримати визнання такого навчання  з метою отримання кваліфікації, якщо ці результати навчання відповідають вимогам кваліфікації.

Додаток до диплому європейського  зразка та ЄКТС являються інструментами виміру досягнень студентів, що є загальноприйнятими і зрозумілими  в усіх країнах Європейського  простору  вищої освіти  (країни Болонського процесу)  і надають можливість адекватного визнання періодів навчання та дипломів про вищу освіту як в країні, так і за кордоном.

Запровадження  єдиної вищої освіти ґрунтується  на наукових  дослідженнях.  Оскільки  дослідження–рушійна сила вищої освіти, створення Європейського простору вищої освіти має йти пліч-о-пліч з формуванням Європейського простору  дослідницької  діяльності.  Об’єднання  ВНЗ  із НАН  України  та галузевими академіями  дозволить  залучити студентів та молодих викладачів до наукових досліджень та підвищити їх якість.

 

1. Яка структура вищої освіти в Україні?

2. У чому   полягають   відмінності   між  освітньо-кваліфікаційними   рівнями   молодшого   спеціаліста,   бакалавра, спеціаліста, магістра?

3. Які наукові ступені та вчені звання застосовуються в Україні?

4. Яка структура державного та нормативного регулювання ринку освітніх послуг в Україні?

5. Які форми навчання можуть використовуватись  в Україні?

6. Які причини сприяли створенню єдиного освітнього європейського  простору?

7. Реалізацію яких цілей повинне забезпечити створення єдиного освітнього простору?

8. Коли і які країни приєдналися до Болонської конвенції?

9. Які особливості приєднання України до єдиного освітнього європейського  простору?

10. На яких пріоритетах розвитку базується навчання впродовж життя?

 

 

За допомогою структурно логічної схеми відобразіть зв’язок між

- освiтньо-квалiфiкацiйними рiвнями;

- науковими ступенями та званнями та посадами науково-педагогічних працівників;

- навчальними  закладами різних рівнів акредитації.

 

 

Користуючись   інформацією   про  черговість   підписання   країнами   Болонської   декларації,   побудуйте   просторову діаграму освітнього простору Європейського союзу. Для цього, за допомогою графічних чи картографічних програм, кольорових маркерів, позначте країни у залежності від часу приєднання. Зробіть відповідні висновки.