Визначення самооцінки молодої людини за методикою «Бланк самооцінки особистості»

Структура професійної самооцінки складається з двох аспектів: операторного та результативного. Операторний аспект професійної самооцінки пов’язаний з оцінкою себе як суб’єкта діяльності і проявлений в оцінці комунікативних, креативних, когнітивних, конативних, емотивних груп якостей та вмінь у порівнянні з ідеальним образом „Я-професійного”.

Потреба у професійній самооцінці виступає фоновою детермінантою, вона є джерелом активності суб’єкта праці, за її допомогою здійснюється регулювання професійної поведінки, визначається напрямок подальшого професійного розвитку.

Самооцінка є динамічною характеристикою в структурі особистості й має властивість змінюватися під впливом багатьох факторів. У свою чергу вона впливає на успішність професійної діяльності особистості. Самооцінка є своєрідним стрижнем навколо якого зосереджені й інші елементи, що забезпечують ефективність професійної діяльності. Самооцінка – це фундамент, від якості якого залежить те, як людина буде поводитися в різних ситуаціях, як вона буде справлятися зі своїми професійними обов’язками, як буде переживати невдачі й чи зробить із цього висновки, на який результат вона буде спрямована і чи досягне вершин професіоналізму в цілому.

Завищена самооцінка провокує постановку цілей вище реальних можливостей, зневагу необхідною інформацією, зниження суб’єктивної імовірності неуспіху, мінімізацію зусиль для досягнення мети. Різко завищена самооцінка може створити на певному етапі діяльності зону постійних невдач, знижену професійну мотивацію. Наслідок заниженої самооцінки – пасивність, острах відповідальності, заниження суб’єктивної імовірності успіху, що дезорганізує вплив невдач. Результатом неадекватної самооцінки, звичайно, є неповна реалізація можливостей людини в професійній діяльності, в окремих випадках – відмовлення від неї.

Очевидно, що неадекватність самооцінки стає перешкодою на шляху професійної адаптації. Але й адекватна висока самооцінка, стихійно сформована в процесі професійної підготовки, може стати дезорганізуючим фактором професійної адаптації, якщо вона без коректив переноситься з навчальної діяльності в професійну. У цьому випадку етап входження в професійну діяльність, для якого і так характерне зниження стійкості самооцінки, ускладнюється занадто сильними її коливаннями. Різкий злам самооцінки негативно позначається на успішності діяльності, супроводжується стійкими негативними емоціями.

 

 

Будь-яка трудова діяльність передбачає використання результатів попередньої діяльності, індивідуального досвіду працівників. Елементи досвіду закріплюються, зберігаються і відтворюються відповідно до вимог діяльності людини, утворюючи зміст пам’яті. Пам’ять є основою психічного життя людини і забезпечує її орієнтацію в навколишньому середовищі. Зберігання в пам’яті понять і уявлень є необхідною умовою мислення, яке ними оперує.

Пам’ять – це система складних психічних процесів, за допомогою яких людина накопичує і зберігає у свідомості інформацію та відтворює її залежно від потреби. Такими процесами пам’яті є запам’ятовування, зберігання, відтворення і забування. Ці процеси тісно пов’язані між собою, формуються і виявляються в діяльності та залежать від неї.

Запам’ятовування – це процес закріплення нового шляхом пов’язування його з раніше набутим, внаслідок чого людина збагачується новими знаннями і формами поведінки. Ефективність запам’ятовування визначається метою, мотивами і способами діяльності.

Зберігання – більш-менш тривале утримання в пам’яті інформації, знань, досвіду.

Відтворення – це процес актуалізації закріпленого раніше матеріалу і використання його в діяльності.

Забування – це ослаблення зв’язків того чи іншого матеріалу з минулим досвідом, зумовлене невикористанням цього матеріалу в діяльності. Забування, як і запам’ятовування та відтворення, має вибірковий характер. Значущий матеріал, пов’язаний з потребами та інтересами людини, з метою її діяльності, забувається повільніше. Отже, зберігання матеріалу в пам’яті визначається ступенем його участі в діяльності особистості.

Оскільки пам’ять необхідна в усіх видах трудової діяльності, то форми її прояву надзвичайно різноманітні. Залежність характеристик пам’яті від особливостей діяльності, в якій здійснюються процеси запам’ятовування і відтворення, є загальною основою для виділення різних видів пам’яті. Окремі види пам’яті класифікуються відповідно до таких основних критеріїв:

за характером психічної активності, яка є провідною у діяльності;

за характером мети діяльності;

за тривалістю закріплення та зберігання матеріалу залежно від його ролі і місця в діяльності.

Так, за характером психічної активності в діяльності розрізняють: рухову, емоційну, образну і словесно-логічну пам’ять.

Рухова пам’ять – це запам’ятовування, зберігання і відтворення різних рухів та їхніх систем. Вона служить основою для формування трудових навичок і забезпечує фізичну вправність людини в процесі праці.

Емоційна пам’ять – це пам’ять на почуття, які виступають сигналами до певних дій чи утримання від останніх.

Образна пам’ять – це пам’ять на уявлення, на зорові, слухові та інші враження, викликані дією подразників на органи чуттів.

Словесно-логічна пам’ять характеризується запам’ятовуванням, зберіганням і відтворенням думок, понять, суджень, умовиводів. Вирішальну роль в її функціонуванні відіграє друга сигнальна система.

Залежно від переважного розвитку того чи іншого каналу, за допомогою якого в нервовій системі відбувається сприймання,