Язичництво в культурі давньої Русі

Ярило - бог весни і веселощів. Символ-гірлянда або корона з диких квітів. Священні тваринні і рослини - пшениця, зерно. Веселий Ярило - покровитель весняних рослин.

Слов'янським громовержцем був Перун. Символ - схрещені сокиру і молот. Його культ є одним з найдавніших і сходить ще до Ш тисячоліття до н.е., коли войовничі пастухи на бойових колісницях, що володіли бронзовою зброєю, підкоряли собі сусідні племена. Основний міф Перуне оповідає, про битву бога зі Змієм-викрадачем худоби, вод, іноді світил і дружини громовержця.

Перун - змієборець, володар блискавки-молота, тісно пов'язаний з образом магічного коваля. Ковальське ремесло усвідомлювалося як чаклунство. Ім'я легендарного засновника міста Києва Кий - означає молот. Перуна називали «князівським богом», оскільки він був покровителем князів, символізував їхню владу.

Супутником богів сонця і родючості був Семаргл (Симорг) - крилатий пес, охоронець посівів, бог коренів, насіння, паростків. Символ - Світове дерево. Про давність його говорить звірину зовнішність; уявлення про Семаргле - захисника посівів - як про чудову собаці легко пояснити: реальні пси оберігали поля від диких косуль і кіз.

До нижчих богів та духів також належать: Посвистач – уособлення грізної сили вітру; Див – чорний бог, який віщував небезпеку чи зло; Дива – символ смутку, оповіщала родину про трагедію; Желя – опікувалася загиблими в бою; Карна – карала за провину; Радуниця – опікувала померлих; Зюзя – зимовий бог, опікун лютих морозів; Вили – опікунки русалок; Цур – охоронець родинної території; Жмур – володар темряви; Журило – покровитель ярих сходів; Додолони – покровительки весняної вологи; Руф, Підземний, Ящур, Градівник, Лісовик, Водяник, Польовик, Болотяник, Очеретяник, Мара, Мана і безліч інших.

 

 

У стародавніх слов'ян були різні обряди, різні релігійні свята, що здійснювались в певний час, повторювались в певні дні, на одному і тому ж місці. Вони розподіляли свої свята згідно з трьома видами діяльності світла, що виражалась порами року, який ділився на три частини.

Першим було свято Весни, торжество на честь Лада, воскресіння чи повернення сонця, літній сонцеворот.

Свято Весни починалось досить рано – тільки-но починав танути сніг, відправлялося богослужіння і приносився в жертву козел. Зелена віха, тобто висока гілка, зв’язана на зразок мітли, є ніби оголошенням весняного свята. Пам’ятником подібних стародавніх звичаїв у слов'ян залишилися пісні, в яких згадується про таке жертвоприношення і звичай водити козла, крім того хоровод хлопців і дівчат співає пісні, згадуючи ім'я Лада і Леля, тобто світлого. З цим поєднувався символічний обряд потоплення зими і закликання чи прикликування весни, від чого залишили вигуки у піснях, що звуться веснянками і гаївками.

Свято весни мало чотири значення: релігійне, землеробське, родинне і поминальне.

Після весняного свята розпочиналися польові роботи, що супроводжувалися піснями та веселощами. Все це мало вигляд богослужіння Ладові. Вечорами збиралися хлопці та дівчата у коло поблизу води біля гаїв чи левад. То були «грища між селами», на яких, за словами Нестора, «умыкаху у воды дьвиця».

Коли землероби обсіювались і наставало більше вільного часу, коли проміння сонця припікало відчутніше і розвиток органічного життя йшов швидше, слов'яни справляли свято на честь Лада, що звалось Семик. Це слово співпадає з сімома тисячами днів царювання Дажбога і семи мечами Руєвита. Це свято звалось на Русі Ярилом, а у словаків Турицями та Літницями. І це слово мало у слов'ян чотири значення. Ідея його – це поклоніння світлоносній істоті в час найбільшої її діяльності, богу Руєвиту. Дівчата та хлопці у вінках, з гіллям збирались у коло на березі річки на узвишші, у гаю. Зрубане дерево, прикрашене стрічками (символічними знаками) служить неодмінною умовою того свята у русичів. Як правило, те дерево – береза і воно символізувало матір Ладу – природу.

Релігійно-землеробське значення літнього свята видно із звичаю ходити полями з образами, повитими квітами, співаючи відповідні тій порі (русальні) пісні.

У сімейному відношенні літницькі пісні виражають передчуття швидкого шлюбу. Під час літнього свята приносились жертви русалкам – до цього часу існує назва русальна неділя, русальні святки, русалії. Нарешті, на завершення тривалого свята Лада відправлялось велике торжество Купала. Жодне із народних свят після прийняття християнства не залишилось у слов'ян з його відверто язичницькими рисами, як купальське свято, хоча духовенство і намагалось знищити його.

Цей обряд здійснюється нині таким чином. Перш за все молодь іде купатися, потім дівчата одягають вінки з чорноклена з духмяним зіллям, підперізуються чорнобилем і перед заходом сонця збираються на пагорбі неодмінно над річкою. Там ставлять два зображення: одне опудало схоже на людину, друге – на дерево, прибране у жіночі шати, стрічки та вінки. Цим деревом звичайно є чорноклен, потім розкидають купи соломи, запалюють і, ставши колом, співають пісні, тримаючи зображення. У парі парубок із дівчиною скачуть через вогонь, потім, коли всі перескачуть, кидають на воду зображення, з яких чоловіче називається Купалом, а жіноче – Мореною. Потім скидають із себе вінки на воду та співають пісні. Купало і Морена означають Лада, Святовита, світлоносне начало і жіноче водне начало чи Діванну. Тепер вони називаються у народі цар-вогонь і цариця-водиця.

Значення цього свята символічне поєднання шлюбом Сонця з Водою, від якого утворились життя та любов у творенні.

Третє свято у слов'ян було взимку, в той час, коли сонце мало найменшу силу і повертало знову на весну, коли зима бореться з літом (тобто зимовий сонцеворот). Це свято має основу у загальнолюдському міфологічному розумінні народження світла. У слов'ян це свято зветься Колядою.

Відправлялось воно у відношенні релігійному на честь сонця, що народжувалось. Звідси робимо висновок: рік слов'яни починали із зимового повороту сонця (сонцевороту). Святовит, уражений на деякий час Чорнобогом, встає і починає оживляти природу. А оскільки сонце здійснює діяльність свою постійно, і спочатку є воно малим, то звідси постало уявлення у всіх язичницьких народів про народження та дитинство світлоносного начала у річному його бутті, звідси походить зображення жінки (уособленої природи) з немовлям. Мабуть, то було також свято, бо в деяких обрядових піснях про це говориться за язичницькими уявленнями. В той час здійснювались ігри та різні ворожіння й приносились жертви.

У родинному відношенні свято мало те значення, що тоді складався хоровод на весну і освячувався релігійними обрядами. Своє значення мало свято і стосовно землеробства. Звичай щедрувати, колядувати і віншувати на новий рік був переважно землеробським. Співаки – колядники і щедрівники – під вікном прославляють багатство і щастя господаря і бажають йому такого ж добра і на наступний рік. Звичай посипання зерном на новий рік мав значення освячення зерен, що готувались для посіву.

Такими були річні свята та обряди стародавніх слов'ян, що відповідали річному колу сонця, з чого видно, що основою того кола було поклоніння сонцю.

 

 

Язичництво Давньої Русі було досить своєрідним явищем в світовій історії. Воно поєднувало у собі певні риси індоєвропейської,германо-скандинавської, кельтської культури і постійно видозмінювалося в залежності від багатьох чинників. Коли людину годували в основному мисливство та збиральництво, вона шанувала духів природи, звірів. З переходом до примітивного землеробського господарства більше уваги приділяли  шануванню божеств родючості та врожаю. Згодом остаточно закріпилася  віра в богів - творців неба, землі, людей, зокрема під впливом індоєвропейців. Серед богів слов’янських язичників виділялися вищі – Даждьбог, Лада, Велес, Ярило,  Перун і нижчі – Посвистач, Див, Дива, Желя, Карна, Радуниця і безліч інших. Були також більш дрібні божества – будинкові, русалки які не чинили серйозного впливу на життя людини, але активно в ньому  брали участь. Щоб задобрити або вшанувати певного бога проводилися обряди і святкування. Свята проводили згідно з порами року, яких було три: весна, зима, літо. Язичництво давніх слов’ян мало сильний вплив на формування сучасної української культури, багато свят і обрядів збереглися до сьогодні.

 

 

1. Рибаков Б. А. Язычество древней Руси. — М.: Наука, 1987. — 784 с.: ил.
2. Рибаков Б. А. Язычество древних славян. — М.: Наука, 1981. — 608 с.: ил. 
3. http://moyaosvita.com.ua/istoriya/yazichnictvo-slovyan-na-rusi/  Язичництво слов’ян на Русі
4. О. В. Ковалевський. Українські традиції  / упоряд., [передм.] — Харків : Фоліо, 2007 (Київ: НБУ ім. Ярослава Мудрого, 2017). 
5. https://ru.m.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%BA_%D1... Список слов’янських богів