«Єврейське» щастя: як волинський єврей Маєр Давидович збирав свій капітал (перша половина XVII ст.)

У житті українських міст ранньомодерної доби важливу роль відігравали євреї, які завдяки згуртованості та певним навичкам зуміли розгорнути бурхливу фінансово-господарську діяльність і накопичити значні капітали, конкуруючи у цьому не лише з міщанами, а й зі шляхтою. На значенні євреїв у життєдіяльності міст наголошувало багато дослідників. На жаль, діяльність їх на теренах Волині майже не представлена в сучасній українській історіографії, за винятком статті Наталі Старченко. За цих умов, коли бракує наукових студій про різні сторони життєдіяльності єврейських громад у містах, зайве казати про діяльність окремих осіб. Значною перепоною для таких досліджень є майже повна відсутність міських книг. Однак цю лакуну, принаймні частково, заповнюють ґродські та земські книги. Багаторічна кропітка робота з цим джерелом дала неочікуваний результат – вдалося знайти майже 130 документів, які стосуються колоритної постаті – волинського єврея Маєра Давидовича з містечка Колки (інша назва Романів) *, що лежало у Луцькому повіті. Основний масив документів зосереджений в луцьких ґродських книгах, окремі акти містяться у володимирських ґродських та земських і одна справа з 12 документами – у кременецьких земських книгах (всього понад 70 книг). Виявлені свідчення уривчасті та фрагментарні, однак навіть крізь ці джерела проступає широко закроєна фінансово-підприємницька діяльність успішного волинського єврея Маєра Давидовича.

Уперше наш герой з’являється на сторінках актових книг у 1600 р.  , і з того часу більш-менш регулярно згадується до 1645 р. . Логічно припустити, що він народився орієнтовно у 70-і роки XVI ст. У документі за 1625 р. є свідчення, що місцем народження Маєра Давидовича було м. Колки, де він постійно мешкав. Єврейська громада міста була доволі значною. У 1632 р., згідно зі свідченнями «школъника» Ґірші Шмойловича, євреям у Колках належали 56 будинків, власних і винайнятих у християн. Є згадка про брата Маєра Давидовича – Лейзора, який проживав до 1634 р. у м. Берестечку , а з 1635 р. переселився до м. Броди , куди, мабуть під впливом брата, 1638 р. перебрався і Маєр. У січні наступного 1639 р. в одному з документів зазначено: «... з Маєром Давидовичои жидом, в Колках пєрєд тымъ, а тєпє^ в Бродєх мєшкаючии». Переїзд Лейзора до Бродів, можливо, був зумовлений судовим декретом, за яким його оголосили банітом. У травні 1635 р. луцький граничний коморник Теодор Сосновський скаржився на Маєра Давидовича, який допомагає братові-баніту, через що скаржник не може отримати від Лейзора позичені йому гроші. Самому Маєру у грудні 1622 р. теж присудили баніцію за скаргою волинського поборці Юрія Чаплича- Шпановського: він не сплатив чопове і тричі не з’явився до суду. Возний Адам Лотоцький визнав, що він «тую баницию [... ] тут в заику вишнємь околнои при згромажєню вєлю людєи зацных обволал и публиковалъ, приводячи то всимъ до ведомости, абы с прєрєчоньш позваным банитом правом переконаним жадного сполку ани обцованя не мели, рады и помочи ему ни в чом не додавали, в домах и маетностях своих не переховывали, але се з ним яко банитом и выволанцом во всем водле срокгости правное заховали под винами в праве посполитом описанными»12. Де жив і чим займався наш герой у Бродах – невідомо. У бро- дівських війтівсько-лавничих та раєцьких книгах не вдалося виявити слідів перебування ні Маєра, ані Лейзора13.

Окрім будинку в Колках, Маєр Давидович мав будинок у Луцьку (1634 р.) «противъ школы жидовъское»14. Можливо зі спорудженням цього будинку пов’язана судова справа, що провадилася у травні 1631 р., за скаргою Юзефа Кутила, єврея з Любомля, слуги і «фактора» Маєра Давидовича, на луцького старосту Гієроніма Харленського «о побране на передместю лу^комъ цеглы и вапна» на суму 960 злотих15.

Статки, зібрані Маєром Давидовичем, суттєво позначилися на його соціальному статусі, адже в документах його неодноразово називають «паном»16. Користувався він і власною печаткою. У записі дружині луцького старости Катерині Харленській читаємо: «подал лист доброволныи запис свои вливковыи знаком печати и с подписом руки своее по жыдовску»17. Маєр Давидович тримав чималу кількість дворової челяді, факторів та слуг, окремі з яких названі на шляхетський лад «рукодайними». Так у жовтні 1622 р. він скаржився на «Валка, слугу рукодайного и шинъкара сво-го жарави^кого»18, а у 1630 р. було пограбовано його фактора Іцка Шломовича19. Справа по скарзі Маєра Давидовича та його компаньонів на шляхтича Миколая Мілковського про наїзд на с. Лозки виявляє амбіції не лише нашого героя, що «бавиться» у шляхтича, а й його слуг. Згаданий шляхтич скаржився, що «неякис Станислав Бору^кии написал се слугою тыхъ жидовъ, возница жидовский, которого Сниткою посполите зовут, который то Бору^кии Снитка, возница жидовский Маеров кол- ковского, важил се чинити протестацию криминалную именемъ тых жидовъ помененыхъ, панами своими их менуючы, якобым я мел наехати на их                 ма-тност и побившы там то- хлопство, якогос Шлому З-лмановича, жида, и якогос Ивана Стицкевича, которых за шляхичое в том противко мн- прот-стации м-новано. А то сут хлопы, тот Иван Стицькевич зъ Заболотя, винникъ жидовским, которым у Володимерцу гор-лку жидом палит и тому Маерови».

Проживаючи у Колках, Маєр Давидович заробляв на життя традиційним єврейським способом – переважно фінансовими операціями і підприємництвом, досягши у цьому