«Єврейське» щастя: як волинський єврей Маєр Давидович збирав свій капітал (перша половина XVII ст.)

Потребували грошей і магнати «середньої руки», видатки яких досить часто перевищували їхні реальні доходи. У 1620 р. мінський воєводич Олександр Пац позичив у два етапи 1600 злотих, але вчасно їх не зміг віддати і потрапив під обумовлені записами санкції. Позики грошей часом закінчувалися судовими процесами. Таке трапилося у 1628 р. з Яном Казимиром Пацом, який скаржився, що дав Маєрові розписку на 6000 злотих, але той зник із Луцька, не надавши скаржникові означеної суми. Відповідач, доводячи свою невинуватість, виставив двох свідків: луцького єврея Левка Ізраелевича і колківського міщанина Федора Барановича. У присутності возного Томаша Лобковича Маєр разом зі свідком- євреєм присягав у луцькій рабинській школі, а міщанин виконав тілесну присягу у іроді, після чого суд «на вічні часи» звільнив Маєра від обвинувачень. У 1641 р. дерптський воєвода Андрій Лещинський оскаржував борг свого батька Маєрові у 10 тисяч злотих.

Потребували Маєрових грошей і князі. У 1611 р. київський каштелян князь Юрій Корибут Вишневецький з дружиною Теодорою Чаплянкою позичили 1157 злотих, докладно описавши в угоді гарантії їх повернення. На гачок санкцій попався князь Григорій Четвертинський, який у 1619 р. позичив 255 злотих, однак вчасно їх не віддав, тож мусив платити втричі більше – 765 злотих.

Ситуація повторилася у 1621 р., коли той же князь через затримку із поверненням позичених 1300 злотих у підсумку заплатив 3900 злотих. У 1629 р. він же заборгував єврею 17500 злотих, а також, з не до кінця зрозумілої причини, долучив до своєї позиченої суми ще й борг князя Олександра Октавіана Пронського Маєрові у 7000 золотих і разом мав сплатити цілком солідну суму у 24500 злотих.

Дещо дивним виглядає той факт, що у 1638 р. сам Маєр позичив у Андрія Гуляницького досить незначну суму (41 злотий) і теж вчасно її не віддав, тож суд зобов’язав його у двотижневий термін повернути втричі більше – 123 злотих. Значно більшу суму (9500 злотих) Маєр Давидович заборгував шляхтичу Ґлуховському, а після «безпотомної» смерті останнього все майно, а також його боргові документи за королівським привілеєм дісталися крушицькому каштеляну Андрію Рисінському. Зафіксований випадок, коли Маєр Давидович мав клопоти з поверненням 250 злотих, які він дав шляхтичеві Яну Куликовському на зберігання. Позичав гроші Маєр і під заставу. Так у 1621 р. він взяв під заставу у шляхтича Самуеля Марцишевського срібних і золотих речей на суму 712 злотих , а у 1622 р. у шляхтича Олександра Красінського срібні речі, оцінені у 100 злотих.

Однією зі статтей прибутків Маєра Давидовича були торгові операції. Шляхтич Якуб Гарабурда, потребуючи грошей, продав йому в 1619 р. «попелу шмалцужьного добре выправленого» 20 лаштів, по 100 злотих за лашт, і мав його доправити в с. Березці під закладом у 2000 злотих. Очевидно, що перепродаж цього попелу мав принести певний зиск. У січні 1625 р. шляхтич Томаш Мізевський скаржився від імені Маєра Давидовича на Яна Казимира Паца, який у жовтні 1624 р. перехопив відправлені Маєром 180 підвід, що прямували до м. Берестя. На підводах було: 8000 кварт «горелки аквавиты. которую юж был поторговал в Бристю» по 8 грошів за кварту; 10700 кварт «простое горелки» по 5 грошів за кварту; жита 20, а вівса 30 мац. У 1634 р. Маєр уклав угоду зі шляхтичем Павлом Вишковським на доставку йому 50 кварт «чистого меду» по ціні один злотий за кварту, але не дотримав домовленостей, і за рішенням суду мав сплатити впродовж двох тижнів 100 злотих (половина – вартість меду, а друга половина – штраф) . У січні 1621 р. Маєр Давидович був на ярмарку у Львові, але, на жаль, джерела мовчать про мету цієї поїздки. У жовтні 1644 р. у володимирському земському суді розглядалася скарга львівських ченців кармелітів на Маєра Давидовича, який не виконав розпорядження княгині Олександри Сокольської і не передав монахам 176 кіп немолоченого і 12 мац «чистого» жита, за що потрапив під санкції – упродовж шести тижнів мав віддати вже 352 копи і 24 маци жита, а у разі спротиву справу мали передати для оголошення баніції до Люблінського трибуналу. У визначений термін він жита не повернув, хоча ченці чекали його «з самого поранку аж до вечора и запалтня свечи».

Займався Маєр Давидович і підприємницькою діяльністю, не гребуючи більшими чи меншими зловживаннями. У 1614 р., орендуючи у Софії