Європейська валютна система, її становлення та розвиток

Європейська валюта, набувши особливого статусу у сфері міжнародних фінансів, дасть Європі можливість здійснювати реальний контроль за міжнародною валютною системою, що дасть їй значні економічні переваги на міжнародних фінансових ринках, які пов'язані з вигідним становищем ринків та фінансових інститутів країни-емітента. Сполучені Штати Америки, втративши певною мірою вплив на міжнародну валютну систему, втратять економічні переваги, які дає головна резервна валюта світу (на цей час долар США). У першу чергу вони втратять можливість фінансувати дефіцит платіжного балансу за допомогою інших держав. Це потужний механізм грошово-кредитної політики, адже майже половина емітованих США паперових банкнот перебуває на руках нерезидентів, тобто вони втратять можливість одержати реальні ресурси в обмін на паперові банкноти, спрямовані на фінансування державних потреб.

На сьогодні дефіцит поточного рахунку платіжного балансу США зростає, що загрожує нагромадженням зовнішнього боргу. Проте слід зауважити, що це поки що не є значною загрозою для економіки США. Долар у найближчому майбутньому залишиться резервною валютою[9, c. 38-40].

1. 3. Процес створення Європейської валютної системи (ЄВС)

Європейська Валютна Система почала свою роботу у 1979 р. і замінила тогочасну «валютну змію». Її головною метою було забезпечення стабільності курсів валют держав-членів Співтовариства.

Європейська Валютна Система спиралася на три елементи:

Європейська валютна одиниця – ЕКЮ

Курсово-інтервенційний механізм

Кредитний механізм

Головним елементом ЄВС була Європейська валютна одиниця (ЕКЮ). ЕКЮ було лише розрахунковою одиницею, воно не мало матеріальної форми (банкноти, монети). ЕКЮ було кошиком, який складався з валют держав-членів Співтовариства. Кількість валюти держав-членів у кошику ЕКЮ залежала в першу чергу від:

частки ВВП держави-члена в сукупному ВВП Співтовариства,

частки експорту та імпорту держави-члена у внутрішній торгівлі Співтовариства,

значення даної валюти як деномінатора інструментів ринків капіталу та грошей (кількість операцій у даній валюті на обох ринках).

Вага валюти в кошику – це відношення між кількістю даної валюти, що входила до кошика ЕКЮ і вартістю ЕКЮ, вираженій у цій валюті. Натомість, вартість ЕКЮ виражена в одній з валют кошика дорівнювала сумі кількості цієї валюти в кошику ЕКЮ і кількості решти складових валют ЕКЮ, перерахованій на цю валюту за чинним тоді центральним курсом.

Наприклад, 06. 03. 1995 року 1 ECU = 1. 91007 DM, а до складу ЕКЮ входило 0. 6242 DM. Тоді вага марки в кошику ЕКЮ була 0. 6242: 1. 91007 х 100% =32. 68%.

01. 01. 1994 року склад кошика було заморожено і остаточно до нього входило 12 валют, тобто валюти всіх тодішніх членів ЄС (Австрія, Швеція та Фінляндія стали членами ЄС у 1995 р.) Склад ЕКЮ та вага окремих валют наведені у Таблиці 1.

Таблиця 1. 1. Склад ЕКЮ та вага окремих валют

Функції ЕКЮ:

міра вартості у механізмі валютних курсів,

основа для визначення показника відхилення курсів валют від центрального курсу,

платіжний засіб для розрахунків в рамках інтервенцій на валютному ринку,

платіжний засіб для розрахунків між органами та фінансовими інституціями Співтовариства,

одиниця, у якій складався бюджет Співтовариства та проводилися усі розрахунки в рамках Співтовариства.

Коридор коливань ринкових курсів між валютами країн Співтовариства був чітко визначений. Ці курси могли відхилятись до ±2, 25% (або ±6% для слабих країн, наприклад, Іспанії та Португалії) від двосторонніх центральних курсів. Цей коридор в результаті численних криз та проблем, пов'язаних з утриманням коливань курсів валют у настільки вузьких межах був у 1993 році розширений до ±15%. Це мало запобігти відмові держав Співтовариства від участі у ЄВС[5, c. 17-19].

Примусові інтервенції центральних банків на валютних ринках полягали в тому, що якщо курс однієї валюти по відношенню до другої занадто зростав або падав, то центральні банки зацікавлених держав були зобов'язані вжити відповідні заходи. До 1993 року примусових інтервенцій було небагато, оскільки банки втручались заздалегідь, ще перед тим, як курс досягав межі коридору допустимих коливань. Лише у разі, коли інтервенції не приносили бажаних результатів, можливою була зміна центральних курсів між ЕКЮ і валютами держав-членів, проте, лише шляхом вирівнювання паритетів за згоди усіх зацікавлених урядів.

Якщо досягалась нижня чи верхня межа коридору коливань курсів валют, центральні банки проводили інтервенції на валютних ринках. Якщо бракувало коштів на таку інтервенцію, то ці банки використовували взаємну кредитну допомогу. Європейський Фонд Валютної Співпраці виконував таку саму функцію, як і під час функціонування «валютної змії», тобто, надавав кредити центральним банкам країн, що належали до ЄВС.

Підводячи підсумки функціонування механізму ЄВС, необхідно підкреслити, що вона ґрунтувалася на трьох основних опорах:

механізмі валютних курсів, який був серцевиною системи;

механізмі приведення в дію цілого арсеналу кредитних інструментів при керівництві ЄФВС;

екю, яке було ядром системи і на базі якого встановлювалися курси валют країн ЄВС.

Функціонування ЄВС довело ефективність закладеного у неї механізму міждержавного регулювання валютних відносин. ЄВС, що являє собою перш за все угоду про регулювання курсів валют країн-членів, сприяла досягненню відносної валютної стабільності в Західній Європі, а також виявилася досить ефективним інструментом посилення координації грошово-кредитної політики.

Нарешті, відносний успіх єдиного ринку відкрив співтовариству шлях до введення єдиної валюти, яка є необхідним