Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Юридичні сентенції у французькій мові: семантико-стилістичний і прагматичний аспекти

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
34
Мова: 
Українська
Оцінка: 

обумовлення диспозицій до певної переважної лінії поведінки, заохочувальну – скерування поведінки до певного каналу, та систематизуючу – організація і впорядкування поведінки.

4. В юридичних сентенціях, які суттєво збігаються за прагматичним завданням досягнення чіткості та лаконічності висловлення думки з загальним масивом текстів юридичної мови, але відрізняються від них з точки зору вибору мовних засобів, тенденції наукового та поетичного стилів співіснують і взаємодіють одночасно, обумовлюючи різні аспекти семантичного значення, добір синтаксичних конструкцій, художніх засобів тощо.
5. До основних стилістичних маркерів юридичних сентенцій належать: специфічні синтаксичні конструкції, що є основним засобом організації ритмізованої структури висловлювання; еліптична транспозиція компонентів парадигми висловлювання; мовні засоби лінгвістичного/юридичного поширення лексичного значення термінів; поетична та концептуальна метафори; явище паронімічної атракції.
Обсяг та структура дослідження. Мета та завдання дослідження зумовили структуру дисертації. Робота складається зі Вступу, трьох розділів, Висновків, Списку використаної наукової літератури (184 бібліографічні позиції), Списку словникових та ілюстративних видань (46 найменувань) та Додатка (12 сторінок), що становить добірку з 500 юридичних сентенцій, зроблену методом суцільної вибірки з історичних хронік, літературних та юридичних текстів, а також деяких словників і збірок. Обсяг основного тексту дисертації складає 154 сторінки.
 
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
 
У Вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, виділяються предмет і об’єкт дослідження, його мета і завдання, методи наукового пошуку, визначаються актуальність, новизна, теоретична і практична значущість даної роботи, формулюються положення, які виносяться на захист, представлено матеріал дослідження, його структуру, апробацію основних положень дисертації.
Перший розділ – “Історичні засади врегулювання “звичаєвих правил” і утвердження юридичного статусу французької мови” – присвячено визначенню онтологічної сутності ЮС, історичних засад їх виникнення і функціонування, а також розгляду питання про узуальність ЮС у сучасній французькій мові.
При зверненні до історичних архівів Національної Бібліотеки Франції (Bibliothèque Nationale de France), а також Бібліотеки Бобур центру ім. Жоржа Помпіду (la Bibliothèque Bеаиbourg du centre Georges Pompidou) було відібрано маловідомі матеріали, що належать до письмових пам’яток французької мови: тексти історичних, політичних і парламентських хронік, королівських наказів, публічних опитувань, приналежних до різних історичних епох, збірки “звичаєвих правил” деяких регіонів Франції, а також видання “Institutes coutumières d’Antoine Loysel ou manuel de plusieurs et diverses règles, sentences et proverbes, tant anciens que modernes du droit coutumier et plus ordinaire de la France”. Вивчення цих матеріалів зумовило необхідність проведення діахронічного аналізу об’єкту дослідження, а також сприяло розв’язанню питання про наукові та історичні засади кореляції юридичних та лінгвістичних реалій.
Процес аналізу природи висловлювань, що їх містять юридичні сентенції французької мови, спирається на діахронічне дослідження історичного контексту їх виникнення та функціонування на фоні утвердження французької мови як офіційної мови Французької держави, що дозволяє визначити місце і роль ЮС у її складі, а також висвітлити природу і сутність останніх.
Похідним для діахронічного дослідження стало визнання того наукового факту, що усі закони, що керують різними типами людських суспільств, незважаючи на форму їх існування, мають традиційне походження і базуються на прецедентах розв’язання конфліктних ситуацій, або точніше – звичаєвих правилах, або звичаях, обов’язкових для виконання, санкціонованих державою правилах поведінки людей, що ввійшли в звичку, побут і свідомість певної групи чи всього суспільства.
Так, за часів встановлення феодальних відносин на сучасній французькій території поширюється укладання французькою мовою збірок звичаєвих правил різних регіонів, які раніше писалися виключно латиною (“Très ancien coutumier de Normandie”, “Très ancienne coutume de Bretagne”, “Coutumes de Beauvaisis”, “Les Etablissements de Saint Louis” та інші).
Більшість сучасних кодексів та юридичних документів базуються на постулатах звичаєвих правил, висловлених у формі виразів так званої “народної мудрості”. Виявляється, що ці вирази, пов’язані з найбільш актуальними для певного історичного етапу правового розвитку поняттями, тенденціями та прецедентами розв’язання конфліктних ситуацій, історично переосмислюються у рамках комунікативного цілого – суспільного устрою кожної з епох, набуваючи відповідних цьому цілому конотацій і, еволюціонують у часі без зміни своєї форми.
Повторюючись впродовж значного часу в певному юридичному значенні і доводячи таким чином глибину і істинність понять, правил і принципів звичаєвих норм, певні юридичні висловлювання із потенційних паремійних елементів переходять у сучасній французькій мові до розряду узуальних.
Таким чином, на фоні процесу утвердження офіційного статусу французької мови, який бере початок від Страсбурзьких Клятв (IX ст.), поширюється з публікацією численних юридичних документів (збірок звичаєвих правил (X – ХVI ст.)) аж до узаконення юридичного статусу французької як офіційної мови держави у 1539 році і вважається повністю завершеним у ХІХ ст., звичаї набувають достовірності та вагомості, що їм бракувало за часів існування в усній формі, і підносяться до рангу закону. Завершення процесу легалізації звичаїв ми відзначаємо як факт народження літературної форми юридичних сентенцій.
Дослідження історичних умов походження ЮС із застосовуванням методу історичного вивчення та критичного аналізу архівних матеріалів, а також порівняльно-історичний аналіз “звичаїв” латинського та французького походження – першоджерел юридичних сентенцій, довели доцільність виділення юридичних сентенцій як об’єкту спеціального дослідження. Виявляється, що у колі типологічних ознак юридичних сентенцій центральне місце займає питання про їхню онтологічну сутність, а спосіб існування масиву юридичних сентенцій у часі та просторі служить їхньою функціональною ознакою, основоположною для цього типу
Фото Капча